Вплив військово-політичних процесів періоду Першої світової війни на українські землі

Содержание


Вступ

Розділ 1. Плани ворогуючих сторін щодо України

Розділ 2. Бойові дії на території України

2.1 Галицька битва

2.2 Карпатська операція

2.3 Горлицька операція

2.4 Брусиловський прорив

Розділ 3. Втрати України в першій світовій війні

Висновки

Список використаних джерел та літератури


Вступ


Актуальність теми. 19 липня (1 серпня) 1914 р. спалахнула Перша світова війна. Вона виникла як наслідок крайнього загострення суперечностей між головними капіталістичними країнами за новий поділ світу. Війну готували всі імперіалістичні країни. Європа поділилася на два блоки: з одного боку Троїстий союз, а з іншого - Антанта. Перша світова війна, що почалася як збройний конфлікт між обома групами імперіалістичних країн, поставила Україну в епіцентр військово-політичних дій. Українську "карту" в ті роки прагнули розіграти Німеччина, Австро-Угорщина, Румунія, свої інтереси в цьому регіони намагалися відстояти Англія і Франція. Українці, розділені кордонами і фронтами, змушені були воювати один проти одного.

Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Війна принесла Україні величезні страждання і руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі здобутків історіографії, джерельної бази та критичного їх переосмислення комплексно проаналізувати особливості перебігу бойових дій на території України в роки Першої світової війни.

Реалізація поставленої мети вимагає вирішення таких дослідницьких завдань:

висвітлити плани ворогуючих сторін щодо України в Першій світовій війні;

-вивчити хід воєнних дій;

описати втрати України в Першій світовій війні.

Обєкт дослідження - Перша світова війна.

Предметом дослідження є військово-політичні процеси що відбувалися в період Першої світової війни і безпосередньо стосувалися чи мали вплив на українські землі.

Хронологічні межі - 1914 - 1916 рр. Верхня хронологічна межа (1914 р.) зумовлена початком Першої світової війни, нижня (1916 р.) завершенням Брусиловського прориву.

Територіальні межі. Опрацьовані матеріали стосуються території України в межах Російської та Австрійської імперій.

Історіографія теми. Перша світова війна стала своєрідним вододілом у розвитку людства: вона підсумувала "довге" ХІХ ст. і водночас значною мірою визначила основні вектори розвитку світу протягом наступного століття. Масштаб війни 1914-1918 рр., величезні втрати, насамперед людські, а також спричинені нею фундаментальні зрушення зумовили значний науковий інтерес до війни відразу ж після її закінчення.

Історіографію даної проблеми слід поділити на групи за таким принципом: доробок радянських вчених-істориків; сучасна українська історіографія (після 1991 р.).

Серед праць радянських вчених особливе місце займають праці К. Ромеса "Політика німецького імперіалізму щодо України в Першій світовій війні" [34], Й. Щербина "Робітничий клас України та його революційна боротьба в 1914-1917 рр." [45], Г. Чернега "До причин розвязання Першої світової війни" [42]. Із них знаходимо інформацію про плани Німеччини відносно території України та про становище робітничого класу в перші роки війни.

Із здобуттям незалежності України головне завдання, яке постало перед істориками - це висвітлення правдивої історії рідного народу. Із початком Першої світової війни Україна привернула увагу багатьох ворогуючих держав. Німеччина та Австро-Угорщина розробили плани відносно розпорядження території та національних багатств українського народу. Їх дізнаємося від науковців: І. Ветрова "Укрїна в експансіоністських планах Німеччини під час першої світової війни" [7], О. Кураєва "Ідея української держави і нові засади "східної політики" Німеччини (1914 - 1916)" [22], О. Кураєва "Ідея української держави у політиці Австро-Угорщини періоду Першої світової війни" [23], О. Кураєва "Політика центральних держав щодо українського чинника у Першій світовій війні" [24].

Про перебіг бойових дій, які відбувалися на території України в перші роки війни дізнаємося із робіт Б. Андрусищина "Україна в роки Першої світової війни" [2], В. Волковинського "Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни" [9], В. Волковинського "Україна в період Великої війни (1914 - 1918)" [11], П. Гуцала "Галицька руїна (період Першої світової війни)" [13], С. Кульчинського "Україна у Першій світовій війні" [21] І. Прохорової "Україна в Першій світовій війні" [28], В. Сотниченка "Україна у Першій світовій війні" [36], С. Федотова "Брусиловський прорыв" [41]. Війна завдала величезних втрат українському народові. Але разом з тим, одним із позитивних наслідків Першої світової війни для українського народу, було його бажання здобути незалежність. Наслідки Першої світової війни та втрати України аналізуються в наукових доробках О. Лисенка "Вплив Першої світової війни на хід модернізації української нації" [25], О. Реєнта "Перша світова війна ХХ ст. і українське суспільство" [30], О. Реєнта "Вплив Першої світової війни 1914 - 1918 рр. на цивілізаційні процеси в Україні" [31], О. Реєнта "Світова війна і загострення кризи в Україні" [32], А. Трубайчука "Підсумки Першої світової війни" [38], Н. Шапошнікової "Вплив Першої світової війни на національну свідомість українців" [43], Н. Шапошнікової "Вплив подій Першої світової війни на національну свідомість українців" [45].

Отже, залучена наукова література дає можливість комплексно висвітлити дану тему.

Джерельна база дослідження. Відповідно до загального поділу писемних джерел вони умовно поділяються на неопубліковані (архівні) та опубліковані матеріали. Джерельна база курсової роботи представлена опублікованими матеріалами. Опубліковані документи умовно поділяємо на дві групи: матеріали офіційного діловодства та спогади очевидців.

перша світова війна україна

Перша група: матеріали офіційного діловодства: план "Дранг нах Остен" або "Натиск на Схід", документи А. фон Шліфена та Маніфест 3 серпня 1914 р. із яких черпаємо інформацію про плани ворогуючих країн відносно України в Першій світовій війні.

Друга група: спогади очевидців: О. Добржанський "Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914-1921 рр.): до 90-річчя Буковинського віча 1918 р." [14], Д. Дорошенко "Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)" [15], І. Вислоцького "Спомини розвідника з часів першої світової війни" [8]. Вони доповнюють загальну картину перебігу та наслідків Першої світової війни на території України.

Аналіз цих джерел дає можливість глибше осмислити особливості подій Першої світової війни на території України.

Практичне значення курсової роботи полягає в тому що її матеріали можна буде застосовувати для написання рефератів та доповідей. Робота відкриває можливості подальшого вивчення обраної теми.

Структура та зміст зумовлені метою, дослідницькими завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, трьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (45 найменувань).

Розділ 1. Плани ворогуючих сторін щодо України


В останній третині ХІХ - на початку ХХ ст. швидко зростало нагромадження суперечностей між Російською імперією та її майбутніми головними противниками (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною). Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полумї Першої світової війни. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування в світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі [2, 12].

Найгостріші протиріччя за сфери впливу виникли між Німеччиною і Росією, Німеччиною і Великобританією, Німеччиною і Францією, Австро-Угорською та Російською імперіями, а також між державами всередині цих двох військово-політичних блоків.

До 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною і Росією. На шляху здійснення експансіоністських планів Німеччини щодо розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мрії Німеччини про здійснення "світової політики" перекреслювалися потужним потенціалом Росії. Німеччина прагнула підкорити Росію економічно і послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала відтіснити Росію на Схід, обмеживши її кордонами колишнього Московського князівства.

Типовою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план "Дранг нах Остен" - "Натиск на Схід", який передбачав захоплення чужих територій збройним шляхом. До таких територій, наприклад на Сході, були віднесені Україна, Польща, Білорусія і Прибалтійські губернії Російської імперії [19, 360].

У Німеччині генеральний план ведення війни був розроблений начальником генштабу А. фон Шліфеном і отримав назву план "блискавичної війни". Згідно з цим планом після оголошення війни Франції і Росії, Німеччина повинна була розгромити їх по черзі. На початку військових дій планувалося завдати поразки Франції і знищити її армію за допомогою удару, нанесеного через Бельгію по Парижу, прорвавши оборону французьких військ на найменш захищених ділянках французько-бельгійського кордону. Потім планувалося сконцентрувати всі сили проти Росії і у взаємодії з австро-угорською армією розгромити її війська і домогтися її капітуляції.

Перша світова війна поставила українські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі, які завершилися аж з розпадом соціалістичної системи і Радянського Союзу у 1989-1991 рр.

Австро-Угорська і Російська імперії прагнули використати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, у австро-угорській - 250 тис. [22, 164].

У роки Першої світової війни українські землі стали обєктом територіальних домагань з боку воюючих блоків - Троїстого союзу і Антанти (в особі Росії).

Напередодні війни підросійська Україна виробляла понад 1 млрд. пудів (близько 16 млн. тон) хліба. Ця цифра мала магічну притягальну силу - встановлення контролю над цією величезною європейською житницею служило конкретною військово-політичною ціллю для всіх воюючих у цьому регіону сил сторін. Особливо її роль зросла під кінець війни, коли над Берліном, Віднем, царським Петроградом, а згодом більшовицькою Москвою повисла примара голоду, і хліб став питанням життя і смерті політичних режимів, які панували у кожній з цих столиць.

Не менш важливими були геополітичні розрахунки. Як писав у 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах: "Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії". Німецькі та австрійські воєнні експерти добре розуміли, що відділення українських земель від Росії ставить під сумнів існування імперії Романових як великої європейської держави і створить стіну між власне Росією, Центральними державами та Балканами" [22, 164].

Всі країни, які вступили в війну, враховували важливість українського чинника. Не дивлячись на те, що українські землі входили до складу Австро-Угорської імперії, першу скрипку у вирішенні питань грала Німеччина. Одні політичні сили цієї країни розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, "Великої Німеччини" разом з Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, словянськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.

Інші політичні сили Німеччини бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію і закрила б їй вихід до Європи [40, 6].

Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом з тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті та Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було, на його думку, послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.

Якщо Німеччина й Австрія були зацікавлені у захопленні підросійської України, то Росія мріяла про завоювання Галичини, Буковини і Закарпаття. Під гаслом "обєднання всіх українських земель" Росія прагнула захопити всі ці території. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності.

В силу обєктивних причин Україна в роки Першої світової війни стала полем битв найголовніших розвідок та контррозвідок світу (в т. ч. англійської, французької тощо). Тут широко застосовувалися різноманітні суспільні звязки, сіоністські та масонські канали інформації, використання місцевих русофільських елементів з боку Росії тощо [7, 20].

Німецький та австрійський штаби разом з відповідними міністерськими відомствами готували масштабну акцію, спрямовану на відокремлення України від Російської імперії. За словами російського історика А.І. Уткіна, вони за 1915 р. з метою "сепаратистської сецесії" вдалися до використання українського націоналізму, створивши "Лігу (Союз) визволення України" за фінансової підтримки Німеччини. Оскільки апеляція до національних почуттів українського населення не принесла очікуваних результатів, вирішено було перенести акценти на соціально-економічні питання, зокрема аграрне. Це не сподобалося австрійцям, які охололи до Ліги, і всю справу прибрали до рук німці. Агентурна робота велася через німецькі посольства в Константинополі й Бухаресті, звідки розвідники і резидентура направлялися в південноукраїнські порти [18, 406].

Отже, Перша світова війна, у вир якої було втягнуто мільйони людей, у тому числі й українців, вимагала величезного напруження суспільних сил. Війна поставила перед її учасниками ряд гострих і винятково важливих проблем, яких не вдалося уникнути жодній з воюючих країн. Проте найбільш потужно вони проявилися в Російській імперії, де проблеми соціально-економічного характеру тісно переплелися з політичними. Якщо перший рік війни, за висловом Михайла Грушевського, "вразив усіх винятково непередбачуваною впертістю, загостреністю боротьби і страшенною екстенсивною енергією, якою вона захоплювала різні сторони і прояви життя, то другий рік війни встиг принести вже найжорсткіші несподіванки усім. Українському суспільству дійсно не залишалося нічого, як, замкнувшись у своєму колі, "перераховувати рани".

Розділ 2. Бойові дії на території України


Для України, територія якої була розділена між двома головними противниками світової бійні - Австро-Угорщини і Росії - війна мала особливо драматичний характер. Українці, які вважалися підданими різних держав змушені були зі зброєю в руках воювати один проти одного. Українські землі були обєктом загарбницьких планів декількох держав-агресорів. Таким чином, в ході Першої світової війни в українців відбулася трансформація власних уявлень щодо шляхів подальшого розвитку своєї нації.


2.1 Галицька битва


У відповідь на проведену загальну мобілізацію російських військ Німеччина 1 серпня 1914 р. оголосила їй війну. Російська імперія, володіючи безмежними територіями, ще не могла отямитися від поразки в маленькій загарбницькій війні від острівної Японії, внаслідок своєї технологічної відсталості, була неспроможна захищати всю свою територію.

Наслідком такої політики стало те, що на території України розтягнувся Південно-Західний фронт, який проходив по території України довжиною більше 400 км. Його польове управління знаходилося в Києві. Головнокомандуючим арміями цього фронту було призначено командуючого Київським військовим округом генерал-адютанта Миколу Іудовича Іванова. До складу фронту входило 4 армії під керівництвом А. Зальца, П.А. Плеве, М.В. Рузького та О.О. Брусилова [11, 10].

Воєнні дії Першої Світової війні розпочались 6 серпня 1914 р., коли Росії оголосила війну Австро-Угорщина. Вона розгорнула проти Росії (практично на українських землях) на лінії Сандомир-Перемишль-Станіслав-Чернівці чотири армії: 1-у (ком. - генерал-полковник Данкло), 4-у (ком. - генерал піхоти Ауффенберг), 3-ю (ком. - генерал-інспектор армії Брудерман) та 2-у (ком. - фельдмаршал Бен-Єрмолі) [6,55].

Розпочалася Галицька битва. Австрійське командування, яке прагнуло не допустити прорив російських військ, розгорнуло 17 серпня 1914 р. наступ на Камянець-Подільський. Не чисельні захисники міста відступили без бою і здали його ворогу.

Наступного дня, 18 серпня 1914 р. війська 8-ї російської армії, форсувавши р. Збруч, ввійшли на територію Східної Галичини, маючи завдання не допустити відступу айстро-угорців за р. Дністер. Слід зазначити, що переможний наступ 8-ї російської армії Брусилова був затьмарений невеликою поразкою. Коли росіяни готувалися форсувати р. Збруч, кавалерійська дивізія 11-го австрійського корпусу форсувала річку і вдарила по зведеній козацькій дивізії, яка від несподіваної появи ворога почала відступати. Австрійська кіннота без попередньої розвідки розпочала наступ, але була зустрінута шквальним артилерійським та кулеметним вогнем і, зазнавши серйозних втрат, відійшла за Збруч [3, 167].

Наступ війська генерала Брусилова вели у напрямку Галича між річками Дністер і Прут. Наступного дня наступ на Львів розпочала 3-тя російська армія. Із запізненням - 23 серпня - почали діяти 4-а армія, націлена на Перемишль із завданням не допустити відступу ворога на захід до Кракова, та 5-а армія, яка також наступала на Львів. Наступ російські армії розгорнули з району Дубна і Проскурова.

Австрійці перекинули свою 2-у армію із сербського фронту у Галичину також із запізненням. До того ж, щоб виконати свої союзницькі зобовязання, айстро-угорські війська, не акцентуючи увагу на бойових діях в Галичині, вирішили завдати удару для розгрому 4-ої та 5-ої російських армій між річками Віслою та Бугом. Саме ці армії Південно-Східного фронту знаходилися найближче до Німеччини. Ця битва дістала назву Люблін-Холмської операції, яка була однією з складових Галицької операції [6, 56].

В наступні дні російська армія зазнавала однієї поразки за іншою. Після жорстокого зустрічного бою в районі м. Краснік 23-24 серпня 1914 р. війська 4-ої армії мусили були відступати майже до Любліна. Такої ж участі зазнала і 5-а армія після поразки під Комаровим. Проте завдяки успішним діям 3-ої та 8-ої армій Росії, Австро-Угорщина змушена була припинити переможний наступ і перекинути частину своїх військ на допомогу силам у Галичині. З 26 по 30 серпня 1914 р. у боях на р. Гнила Липа російські війська потіснили сили противника у сторону Львова. Одночасно почались зустрічні бої на р. Золота Липа. З 27 серпня 1914 р. австро-угорські війська перейшли до оборони, а наступного дня під загрозою оточення почали відступ.

Слід зазначити, у розгромі австро-угорських військ велику роль зіграло і те, що солдати словянських національностей, особливо чехи і словаки, десятками тисяч здавалися в полон [9, 60].

вересня війська 3-ї російської армії увійшли до Львова, а 8-ої - до Галича.

У звязку з важкою ситуацією на фронті генерал Гофман віддав наказ ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня В. Дідушка вийшла на Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ї кубанської козачої дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужоцькому перевалі сотня одного з отаманів. Саме ця сотня першою серед підрозділів УСС завязала бій з кубанцями і зазнала перших жертв війни - 22 стрільців було вбито.

Після відступу австро-угорське командування здійснило перегрупування своїх військ і зайняло оборону поблизу м. Городок. В цей район було перекинуто 2-у та 3-ю армії. Відбулася Городоцька битва, яка тривала з 5 по 12 вересня 1914 р. Австрійці зробили спробу розбити 3-тю й 8-му російські армії. Вони досягли деяких успіхів, але три російські армії (9-та, 5-та і 4-та), які діяли на правому крилі фронту, перейшли у контрнаступ. Австро-угорське командування припинило бойові дії і почало відводити свої війська за р. Сан, а на початку вересня 1914 р. - до р. Дунаєць.17 вересня 1914 р.3-тя російська армія оточила австрійську фортецю Перемишль з гарнізоном близько 130 тис. солдатів та офіцерів, але через нестачу снарядів штурмувати її росіяни не наважилися [6,59].

Таким чином, Галицька битва - одна з найбільших стратегічних операцій Першої Світової війни. Вона характеризувалася складністю і великим розмахом. Воєнні дії розгорнулися спочатку на фронті в 320 км, який згодом розширилися до 400 км, і тривали понад місяць. Вони складалися з ряду одночасних і послідовних операцій груп армій. Їхнім завершенням виявилося загальне переслідування австро-угорських військ усіма російськими арміями Південно-Західного фронту. Але австро-угорським арміям удалося все-таки уникнути повного розгрому.


2.2 Карпатська операція


Перемога, яку одержали російські війська у Галицькій битві, серйозно стурбувала німецьке військово-політичне керівництво, тому що подальше просування військ Південно-Західного фронту могло загрожувати безпосередньо території Німеччини. Верховне головнокомандування німецької армії розпочало поспіхом перекидати назустріч росіянам військові зєднання та формувати нову німецьку 9-у армію під командуванням генерал-фельдмаршала П. Гінденбурга. Одночасно він був призначений командувачем всього Східного німецького фронту [15, 108].

Вже 10 жовтня 1914 р. 2-а австро-угорська армія захопила Хирів, досягла виходу у долину Верхнього Дністра, захопила перевали та відтиснула російську кінноту до Дрогобича. В період з 11 жовтня по 4 листопада 1914 р. в районі Хирова відбулася Хирівська битва, в ході якої частини 8-ї армії полонили майже 15 тисяч австро-угорців, захопили 22 гармати та 40 кулеметів.

Наприкінці жовтня 1914 р. 8-а армія розпочала наступ і досягла передгірїв Карпат. Карпатський гірський масив мав протяжність у 1500 км: від Кракова на півночі до австрійського міста Чернівці (на стику кордонів Росії, Австро-Угорщини та Румунії) на півдні. Обмеженість військових сил Росії та Австро-Угорщини у горах восени 1914 р. і маневрена війна, яка продовжувалась у Польщі, спонукали противників розтягувати свої війська вздовж усього гірського масиву [28, 10]. Невеликі загони-заслони, що складалися з усіх трьох родів військ - піхоти, кавалерії та гірської артилерії, - вели завзяті бої за перевали у Середніх та Південних (Лісистих) Карпатах, тоді як основні події розгорталися у Північних Карпатах.

У жовтні 1914 р. під час т. зв. Варшавсько-Івангородської операції (зустрічні бої російських та німецько-австрійських угруповань на Середній Віслі) у горах залишалася лише одна 8-а російська армія генерала О. Брусилова, оскільки 3-я, 4-а та 9-а армії Південно-Західного фронту брали участь у Варшавсько-Івангородській операції.

Для підтримки дій військ Північно-Західного фронту російська Ставка Верховного головнокомандувача віддала наказ головнокомандувачу арміями Південно-Західного фронту генералу М. Іванову наступати на Краків та Ченстохів. Згідно з наказом штаба фронту, 2 листопада 1914 р.8-а армія розпочала наступ у напрямку Дуклінського перевалу. У важких боях 2-10 листопада 1914 р. росіяни опанували Лупківський та Дуклінський перевали, вийшли на Угорську рівнину і захопили Мезо Лаборач та Гуменне, але подальший наступ був припинений директивою російського Верховного головнокомандування, тому частини 8-ої армії спочатку повернулися на перевали, а потім залишили їх [33, 9].

Отже, наприкінці листопада 1914 р. командування російського Південно-Західного фронту відмовилося від намірів подолати карпатські перевали. До того ж австро-угорські війська підтягли резерви та зуміли під час невеликих бойових сутичок стримати росіян.

Наприкінці 1914 р. розташовані у Галичині 3-я, 8-а та 11-а армії закріплювали свої позиції. Варто відзначити, що завзяті численні бойові дії на Східному фронті знекровили російські збройні сили. У серпні 1914 р. до їх лав був призваний практично весь навчений запас - понад 4 млн. осіб. До грудня 1914 р. у лави діючої армії прибули ще майже пів мільйона вояків запасу 1-ої категорії, але основна маса їх перебувала у тилах, адже порівняно з попередніми війнами тили вимагали великої кількості обслуговуючого персоналу. За перші пять місяців збройної боротьби росіяни втратили понад 850 військовослужбовців [36, 29].

В середині січня 1915 р. у російській Ставці Верховного головнокомандування було розроблено план операцій на 1915 р. Першочерговий проект плану передбачав оборону на південно-західному напряму Східного фронту та здійснення наступу у північно-західному напряму у бік Східної Пруссії, з наступним перенесенням удару на Берлін. Але із запереченнями виступив головнокомандувач Південно-Західним фронтом генерал М. Іванов та його начальник штабу М. Алексєєв, які вважали, що в інтересах Росії необхідно спочатку завершити розгром австро-угорської армії та вивести Австро-Угорщину з війни, а потім зосередити всі зусилля проти Німеччини.

березня 1915 р. начальник штабу Верховного головнокомандування генерал М. Янушкевич повідомив головнокомандувачів фронтами, що "Південно-Західному фронту призначено найголовніше завдання майбутньої кампанії. Він повинен діяти активно, натискати лівим флангом і просуватися у напрямі Будапешта" [21, 30].

Відповідно до наказу Верховного головнокомандування, план наступу Південно-Західного фронту полягав у тому, щоб центральна група військ форсувала Карпати, ліве крило повинно було просуватися на загальному фронті разом із центральною групою, щоб перерізати головні шляхи, які були необхідні противнику для вільного маневрування, а праве крило мало стримувати ворога у тому районі, де вже перебувало.

Головне завдання при цьому покладалося на 8-у армію генерала О. Брусилова, 4-й корпус якої, зосередившись на ділянці Дукля - Балігруд. Вона повинна була наступати у напрямку на Гуменне, Кашау (Кошице) на територію Угорщини. Щоб відволікти частини сил противника та сприяти 8-й армії у її наступальних діях планувалося застосувати 7-й корпус разом із кавалерійською дивізією для наступу на Турку та Унгвар (Ужгород), а також війська лівого флангу 3-ої армії генерала Р. Радко-Дмитрієва.

У гірській війні бойові дії точаться за перевали, через які проходять усі можливі шляхи і важливі комунікації. Вирішальна роль у цій боротьбі належить захопленню ключових висот, які панують у місцевості та є основою у продовженні просування військ уперед [16, 350].

Зосередження росіян у Карпатах і їхня підготовка до наступу не залишилися непоміченими німецьким командуванням, яке, зробивши правильний висновок про загрозливі наслідки такого наступу, поспішило на допомогу австро-угорським арміям. На мукачівському та ужгородському напрямках була розгорнута нова Південна армія під командуванням генерала О. фон Лізінгена у складі шести піхотних дивізій (із них 3 німецькі) для удару по напрямку Стрия та Львова. Завданням армії полягало у витисненні росіян із Карпат та деблокуванні фортеці Перемишль [12, 399].

Австро-угорське командування також готувалося до наступу. На початку січня 1915 р. воно розпочало зосереджувати війська 3-ої та 5-ої армій у вихідних районах. У Карпати перекидали частини 2-ої армії, яка розташовувалася на лівому березі р. Вісли, та з сербського фронту. Отже,19 січня 1915 р. австро-угорські і німецькі війська були зосереджені у складі 53,5 піхотних, 9,5 кавалерійських дивізій та 2440 гармат.

- 24 січня 1915 р. австро-німці, які закінчили перегрупування сил, почали наступ по всьому фронту від Буковини до Мезо Лаборча (Меджилаборача). Вони завдали два удари: один на Ужгород і Самбір, другий - від Мукачева на Стрий, сподіваючись подолати Карпати, вийти на лінію Перемишль, Стрий і потім просуватись у напрямку Львова. Почалася т. зв. Карпатська наступальна операція 1915 р.

січня Південна армія О. фон Лізінгена атакувала частини 7-го корпусу росіян, а 3-я австрійська армія - частини 8-го та 12-го російських корпусів, але їх атаки були відбиті. У наступні дні натиск австро-німецьких військ посилився, особливо на ділянці Стрий, Самбір, тобто в найуразливішому напрямку для росіян, який виводив на Перемишль і Львів.27 січня 1915 р. австро-німецькі війська оволоділи Ужоцьким перевалом, а до початку лютого росіяни відійшли на відрізок Турка, Тухля, Вишків. Другий потужний удар австрійців був спрямований на Мармарош-Сигет на ділянці фронту Ясиня Зелена, де австрійці прагнули охопити фланги росіян. На Буковинському напрямку австрійці вели атаки від Кірлібаба та Дорна Ватра, але вони також були відбиті росіянами. До 1 лютого 1915 р.30-му російському корпусу вдалося зберегти свою позицію від Ясині до Зеленої на південний схід до Кірлібаба.

У Карпатах розгорнулася кровопролитна битва. Російські війська відбивали атаки ворога і своєю чергою завдавали йому невеликих, але відчутних ударів. Обєднані австро-німецькі війська намагалися охопити лівий фланг 8-ої армії і визволити блокований гарнізон фортеці Перемишль. Після важких боїв вони потіснили лівофлангові війська 8-ої армії, які під ударами Південної та 5-ої армій були змушені залишити низку перевалів Карпатського хребта. Головнокомандування російського Південно-Західного фронту вживало термінових заходів для відновлення положення.2 лютого 1915 р. головнокомандувач генерал М. Іванов видав директиву, яка завданням 30-го корпусу, що діяв у Буковині, визначала наполегливу оборону, а у крайньому випадку - відхід на лінію Коломия, Чернівці.8-а армія, посилена 22-им корпусом, повинна була, утримуючи частиною своїх сил натиск противника на сході Ужоцького перевалу, головними силами наступати на Еперьєш, Гуменне, Ужгород у тил та фланг австро-угорським військам, які просувалися на Самбір, Стрий, Долину.3-я армія мала забезпечувати атаку 8-ої армії шляхом завдання удару своїм лівим флангом на Новий Сандець [4, 560].

До середини лютого 1915 р. ситуація у смузі Південно-Західного фронту була складною. Після важких боїв австро-німецьким військам вдалася спроба відтиснути лівофлангові війська 8-ої армії генерала О. Брусилова, які були змушені під ударами Південної та 5-ої армій противника очистити передгіря Карпат і відійти до річок Прут та Дністер. Російське командування вживало термінових заходів, щоб відновити ситуацію.1 березня 1915 р. на ділянці Болехів, Чернівці була розгорнута заново сформована з частин правого крила фронту 9-а армія генерала П. Лечицького у складі 8 піхотних та 5 кавалерійських дивізій, яка зупинила просування австро-німецьких військ.

Весь березень 1915 р. минув у безперервних боях на лівому фланзі російської 3-ої армії і по всьому фронту 8-ої армії. Тут, на найкоротшому напрямку з Угорщини до Перемишля з метою його визволення наполегливо наступали австро-німецькі війська, по пояс у снігу, зазнаючи щоденно великих втрат.

березня 1915 р., після шестимісячної блокади, росіянами був зайнятий Перемишль. Крім того, 11-а російська армія, що блокувала Перемишль, тепер звільнилась і була спрямована на Південно-Західний фронт, де її поділили між 8-ю і 3-ю арміями. Обом арміям було поставлено завдання - прорвати оборону в центрі австро-німецьких військ і вийти до флангів і тилу Південної армії О. фон Лізінгена [14, 960].

Коли ситуація на російському Північно-Західному фронті на початку березня 1915 р. стабілізувалась, у Карпатах були включені в боротьбу всі австро-німецькі війська. Тим часом росіяни тіснили 3-ю австрійську армію на її лівому фланзі. Для допомоги їй німецьке командування у другій половині березня сформувало Бескидський корпус генерала Ф. Марвіца у складі трьох дивізій і спрямувало корпус до Мезо Лаборачу, щоб затримати наступ 8-ої російської армії.

У другій половині березня 1915 р.3-я і 8-а російські армії розпочали новий наступ проти Південної армії німців та 3-ої австрійської армії. 19 березня 1915 р.3-я та 8-а армії оволоділи головним гребенем Бескидського хребта, причому корпуси 8-ої армії, які діяли найбільш успішно, за два тижні боїв з 29 березня по 12 квітня 1915 р. просунулися лише на 20 км і не дійшли до Ужгорода приблизно 30 км.10 квітня 1915 р. росіяни на правому фланзі 8-ї армії захопили головний хребет Карпатських гір, але до виходу на Угорську рівнину було ще далеко.

Величезні втрати, втома особового складу російських військ, яким крім боїв із вправним противником доводилося долати гірські ділянки Карпатського театру воєнних дій взимку, у туманах і морозі, при бездоріжжі в долинах, затримували просування росіян. До цих незгод слід додати всезростаючу нестачу артилерійських припасів.

Все це змусило головнокомандувача Південно-Західним фронтом генерала М. Іванова вже 11 квітня 1915 р. наказати 3-й та 8-й арміям перейти до оборони. В силу того, що австро-німецькі армії також зазнали великих втрат, німецьке командування теж наказало припинити бойові дії.

Отже, у середині квітня 1915 р. Карпатська операція російського Південно-Західного фронту закінчилася. Хоча росіяни спочатку опанували головні перевали у Карпатах, ціною виснаження військ та вводом у бойову лінію резервів, головне завдання щодо вторгнення росіян в Угорську долину не було здійснене [20, 306]. У підсумку Карпатської операції російські війська втратили майже 1 млн. осіб, а німці та австро-угорці - майже 800 тис. вояків. Але російські армії не досягли запланованих цілей через те, що не мали необхідних резервів та не були забезпечені артилерією і боєприпасами. У Карпатській операції провалився не тільки план росіян, але й план австро-німецького командування широко охопити ліве крило росіян і деблокувати Перемишль. Бойові дії сторін вилилися у фронтальні битви на двохсоткілометровому фронті.


2.3 Горлицька операція


Положення, яке склалося на південному крилі російського фронту в середині квітня 1915 р., серйозно турбувало військове командування Центральних держав. Армії Росії глибоко вклинилися в межі Австро-Угорщини. Вони взяли Перемишль і Тарнов, захопили майже всі найважливіші перевали в Карпатах. Постала небезпека виходу росіян на Угорську рівнину. Німецьке командування вирішило допомогти своєму союзнику.

При виборі напрямку головного удару німецьке командування зупинилося на ударі ближче до центра, між Віслою і Бескидами. Істотну роль при виборі цього напрямку зіграли й економічні причини. У районі Горлиці, Дрогобичу розташовувалися багаті родовища нафти, яка в умовах блокади була дуже потрібна Німеччині. Наступ німецько-австрійських військ розпочався у 10 годин ранку 19 квітня 1915 р. Загальній атаці передувала могутня артилерійська підготовка, що тривала біля доби [26, 247].

Можна вважати, що події Горлицької операції пройшли у своєму розвитку три етапи. Перший з них - з 19 по 23 квітня 1915 р. - включав прорив армією Макензена оборони 3-ої армії в районі Горлиці і відхід російських військ до р. Вислока. Другий етап - з 24 по 30 квітня 1915 р. - охоплював оборонні дії 3-ої і 8-ої російських армій у межиріччя Вислоки і Сану. Третій етап - з 1 по 9 червня 1915 р. - склали бої на рубежі р. Сан і відхід російських військ за Львів.

квітня 1915 р. почався "великий відступ" російських армій. Раптово зясувалося, що їм катастрофічно не вистачає самого необхідного - снарядів, патронів, рушниць, навіть чобіт. Нерідко новобранці попадали в діючу армію без взуття, і їм доводилося боротися босими.

Далеко не всі бійці мали гвинтівки, багатьом приходилося чекати загибелі чи поранення своїх товаришів, щоб одержати їхню зброю. Командування віддавало накази "не витрачати патронів даремно", "забирати патрони в поранених і убитих". Якось раз штаб Південно-Західного фронту розіслав телеграму про створення піхотних рот, озброєних "алебардами".

Але гірше всього був сильний "снарядний голод". На ураганний вогонь супротивника росіяни могли відповісти лише рідкими одиночними пострілами. На один випущений росіянами снаряд приходилося приблизно 300 гарматних пострілів армії німецького генерала Августа Макензена. Генерал Микола Іванов з гіркотою написав на одній з телеграм начальства про неможливість надіслати снаряди: "Сумне повідомлення. Не треба було б з такою підготовкою втягуватися у війну" [27, 220].

Залишалося тільки відступати, щоб врятувати армію від повного знищення. Російські війська залишили Перемишль, Львів - майже всю Галичину. Вони несли величезні втрати - загальне кількість убитих і поранених за час "великого відступу" склала 1 мільйон 410 тисяч чоловік. Але причиною невдачі росіян у Горлицькій операції варто вважати не тільки нестачу боєприпасів і перевагу супротивника в силах і засобах. Не менш важливими були і помилки в керівництві військами з боку командування російською армією. Володіючи значними резервами, воно не змогло уміло використовувати їх. Контрудари свіжих корпусів, переданих їм Ставкою, були організовані погано і не досягали своєї мети [25, 20].

Отже, Горлицька операція тривала 52 дня. Це була одна з найбільш великих оборонних операцій Першої світової війни. Російські війська були змушені залишити Галичину.22 червня 1915 р. австрійці зайняли Львів. Цю дату вважають кінцем Горлицької операції, яка була однією з найбільших на Східному фронті. Росіяни змушені були залишити Галичину.


2.4 Брусиловський прорив


Сучасники знали битву як "Луцький прорив", що відповідало історичній військовій традиції: битви отримували назви відповідно до місця, де вони відбувалися. Ми знаємо Бородінську битву, а не "Кутузовську"; Невську битву, а не "битву імені Великого Князя Олександра Невського" і т.д. Однак саме Брусилову була надана небачена честь: бойові операції навесні 1916 р. на Південно-Західному фронті отримали найменування "Брусиловського наступу" [30, 3].

15 травня 1916 р. австрійські війська перейшли у наступ на італійському фронті в районі Трентіно і завдали тяжкої поразки італійцям. Італійська армія опинилася на межі катастрофи. У звязку з цим Італія звернулася до Росії з проханням допомогти арміям Південно-Західного фронту і відтягнути австро-угорські частини з італійського ТВД.31 травня 1916 р. Ставка своєю директивою призначила наступ Південно-Західного фронту на 4 червня 1916 р., а Західного фронту - на 10-11 червня 1916 р. Нанесення головного удару як і раніше покладалося на Західний фронт (командувач генерал А.Е. Еверт <#"center">Розділ 3. Втрати України в першій світовій війні


Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих сторін, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, які ігнорували українські національні інтереси. Війна готувала Україні величезні страждання і руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.

Найбільше постраждало населення етнічних українських територій у складі Австро-Угорської імперії. Відступаючи війська чинили масові репресії проти місцевих жителів, звинувачуючи їх в зраді. Після перших поразок австро-угорських військ під час бойових дій Першої світової війни в Австрії за намовою та доносами почалися страшні переслідування українців. Ситуація воєнного стану давала змогу австро-польській адміністрації в Галичині підірвати якомога більше українські позиції під приводом боротьби з русофільством. З іншого боку, австро-угорське командування, щоб виправдати свої поразки на фронті, посилаючись на звинувачення польської адміністрації, пояснювали ці поразки "зрадою українців". Західну Україну захлинув масовий терор. Тисячі українських селян, священиків, інтелігентів загинули невинно на шибеницях і в казематах австрійських тюрем. Десятки тисяч українців було кинуто в концентраційні табори Талергоф, Гнав, Гмюнді, Терезєнштад, де вони були в жахливих умовах, тисячами гинули від хвороб і варварського поводження австро-польської влади. Лише у концтаборі Талергоф перебувало 30000 русофілів і українофілів [29, 10].

І. Нагаєвський наводить загальну цифру втрат українців внаслідок австро-угорського терору, яка становить 36 тис. цивільних людей, у тому числі стариків та жінок, розстріляних або повішених, і стільки ж наших вязнів загинуло в австрійських таборах [31, 90].

Українська територія була одним з головним воєнних театрів у Східній Європі; після закінчення війни тут розгорілися нові міжнародні конфлікти, повязані з повоєнним влаштуванням цих земель, що завершилися лише з укладенням Ризького договору у 1921 р. та рішенням Антанти стосовно Галичини у 1923 р.

Піднесення українського національно-визвольного руху було результатом тих важливих процесів, які викликала в українському суспільстві війна. Участь у воєнних діях мільйонів українських селян, мобілізованих до російської і австро-угорської армій, істотно змінила їх.

Війна сприяла росту національної свідомості. Багато українських селян, особливо наддніпрянських, йдучи в бій під заклики "За віру, царя і вітчизну!", важко уявляли собі, що є тією вітчизною, за яку їм доведеться проливати кров, а може і вмирати. На питання "хто ви?" вони відповідали "православні" або "полтавці" чи "чернігівці" (чи якось інакше, у залежності від регіону, де жили перед мобілізацією). Надзвичайно рідко говорили "українці", ніколи "поляки" чи "росіяни". Але потрапивши у багатонаціональні за своїм складом військові зєднання, спілкуючись щоденно з представниками інших національностей, вони швидко усвідомлювали свою етнічну приналежність. Особливо, коли у відносинах представників різних національностей зявлялося глузування чи відверта ворожнеча на національному ґрунті. У російській і австро-угорській арміях такі випадки були звичайним явищем [38, 23].

Українці прийняли активну участь у Першій світовій війні в якості військовослужбовців російської та австро-угорської армій. За даними О. Субтельного до австро-угорської армії було мобілізовано 250 тис. українців. Загалом до австро-угорського війська було мобілізовано 9 млн. чоловік, причому 1,1 млн. з них загинуло, що склало 12,22 % всіх мобілізованих. Якщо перенести одержаний відсоток на кількість мобілізованих українців, то одержимо, що в роки Першої світової війни в якості військовослужбовців австро-угорської армії загинуло 30,6 - 36,7 тис. українців. Для визначеності будемо вважати, що середня кількість загиблих українців - військовослужбовців австро-угорської армії склала 34 тис. чоловік. В російську армію було мобілізовано 3,5 млн. - 4 млн. українців, що склало 22,15 % - 25,32 % всіх мобілізованих. За даними С. Кара - Мурзи з 11 млн. російських військовослужбовців у 1917 р. росіяни складали 5,8 млн. чоловік, а українці - 2,4 млн. чоловік, або 21,82 % [44, 85].

Отже, можемо вважати, що в роки Першої світової війни майже чверть особового складу російської армії складали українці. З 15,55 млн. мобілізованих до російської армії загинуло на фронтах Першої світової війни 2,258 млн. чоловік, або 14,52% всіх мобілізованих. Переносячи вказаний відсоток на кількість мобілізованих українців, одержуємо, що в роки Першої світової війни в якості військовослужбовців російської армії загинуло 508 - 581 тис. українців. Для визначеності приймемо середню цифру - 545 тис. загиблих українців - військовослужбовців російської армії. Таким чином, у роки Першої світової війни в якості військовослужбовців російської та австро-угорської армій загинуло приблизно 579 тис. українців, що склало 5,86 % всіх втрат армій ворогуючих сторін. Кількість цивільних громадян, які загинули в роки першої світової війни коливається за різними оцінками в межах 10 - 13 млн. чоловік. В деяких виданнях зустрічаються більш високі цифри втрат. Наприклад, наводиться цифра 28 млн. загиблих в роки Першої світової війни цивільних громадян. Подібні завищені цифри втрат пояснюються тим, що до числа загиблих у Першу світову війну цивільних громадян додаються ще загиблі від епідемії іспанки, яка лютувала тоді по багатьох країнах світу. Частина з цих країн приймала участь у Першій світовій війні, але їх території не були зоною бойових дій. В якості цифри втрат цивільного населення в роки Першої світової війни приймемо цифру 12,618 млн. загиблих, встановлену статистиками США. За даними С.Д. Морозова втрати цивільного населення Росії в Першій світовій війні склали 1,5 млн. загиблих, непрямі втрати - в основному від падіння народжуваності склали 10 млн. чоловік. Отже, втрати населення Російської імперії в роки Першої світової війни склали 3,754 млн. чоловік загиблих, в тому числі військові втрати склали 2,254 млн. загиблих (60,04%), втрати цивільного населення - 1,5 млн. загиблих (39,96%) [23, 17].

Втрати цивільного українського населення в роки Першої світової війни точно визначити неможливо. Так, на думку В. Осечинського, тільки на Галичині було розстріляно і повішено 60 тис. чоловік і в таборах загинуло ще 100 тис., ці дані не мають ніякого документального обґрунтування. Наближені оцінки втрат цивільного населення українських земель, які були зоною бойових дій, можна зробити, виходячи з таких міркувань. За даними Н.В. Кабузан в результаті Першої світової війни населення Галичини скоротилося на 300 тис. чоловік, а Буковини - на 20 тис. чоловік.С. Чорний подає більш високі цифри. За його підрахунками населення Галичини скоротилося на 0,7 млн. чоловік (в 2,3 рази більше, ніж у Н.В. Кабузан), Буковини - на 80 тис. чоловік (в 4 рази більше), а Західної Волині - на 400 тис. чоловік. Згідно даних Енциклопедії українознавства тільки Західна Волинь втратила 350 тис. чоловік, але протягом Першої світової та громадянської воєн. Якщо припустити, що половина останньої цифри втрат прийшлася на Першу світову війну, то зменшення кількості населення територій Галичини та Буковини коливається в межах 320 тис. - 780 тис. чоловік, а Західної Волині - в межах 175 - 400 тис. чоловік. Загалом, зменшення населення українських територій, які були зоною бойових дій, коливається в межах 495 тис. - 1,18 млн. чоловік [8, 107].

Цивільне населення в роки Першої світової війни несло втрати від бойових дій та насильницьких депортацій. Наслідком останніх були голод та чисельні хвороби. Безпосередньо в зоні бойових дій між російськими та австро-німецькими військами (Польща, Україна) втрати цивільного населення були відносно невеликими і склали за даними Б.В. Соколова кілька десятків тисяч загиблих. Можна припустити, що близько половини з цієї кількості (15 тис. загиблих) склали цивільні українці. Набагато більшими були втрати цивільного населення від депортацій. Загалом в Австрії перебувало 1,1 млн. депортованих та біженців з Галичини та Буковини, а в Росії - 300 тис. переселених з Холмщини та Підляшшя, а також 12 тис. депортованих з Галичини. Отже, кількість тих, хто змушений був покинути рідну домівку, перевищила 1,412 млн. чоловік. Порівнюючи кількість депортованих з цифрою зменшення населення українських земель, які були зоною бойових дій, приходимо до висновку, що основні втрати цивільне населення зазнало через депортації. Умови перебування переселених були досить важкими, а тому відмічалася велика смертність від голоду та епідемій, в першу чергу серед людей похилого віку, дітей та жінок. Відомо, що тільки від голоду в Австрії та в окупованій Сербії померло 1 млн. цивільних громадян. Визначити точно, яка кількість депортованих цивільних українців загинула в Австрії та в Росії від голоду та епідемій неможливо. Проте, з іншого боку, відомо, що в 30 - 40-ві роки смертність в СРСР серед вимушених переселенців складала 27 %. Зрозуміла річ, що в роки Першої світової війни умови для проживання біженців та насильно переселених не були такими жорстокими. Якщо припустити, що смертність від голоду та епідемій серед переселенців з українських земель складала 15 %, то одержуємо, що в Австрії померло від голоду і хвороб близько 165 тис. цивільних українців. Втрати цивільного населення Росії, згідно даних цитованого вище С.Д. Морозова склали 1,5 млн. чоловік. Можна припустити, що не менше 600 тис. з них склали цивільні українці.

Отже в роки першої світової війни, за наведеними вище підрахунками, з австрійського боку загинуло 34 тис. військових та 165 тис. цивільних українців. Разом - 209 тис. чоловік. З російського боку загинуло 1,145 млн. українців, в тому числі 545 тис. військових та 600 тис. цивільних українців. Ще близько 15 тис. цивільних українців загинули безпосередньо в зоні бойових дій. Таким чином, українські втрати в роки Першої світової війни склали наближено 1,359 млн. загиблих. Наслідком першої світової війни стало кілька внутрішніх воєн і конфліктів.


Висновки


На основі проведеного наукового дослідження на захист можна винести наступні висновки.

Перша світова війна стала важким випробуванням для українського народу. Через територію України проходила лінія фронту, яка, розділяла не тільки ворожі армії, але й український народ на дві частини. Ті ж регіони, які не потрапляли в зону бойових дій воюючих армій, стали їхнім найближчим тилом і несли на собі важкий тягар постачання, й розквартирування військ, лікування поранених, розміщення сотень тисяч біженців і евакуйованих.

Особливого драматизму перебігу війни на території України надавала та обставина, що в арміях противників - Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини, з іншого, - воювали українці. Отже, для України війна набула братовбивчого характеру. Тобто українці вимушені були вбивати один одного заради інтересів двох імперій.

На початку війни частина українців була переконана, що ціною допомоги одній з воюючих сторін можна буде домогтися поліпшення свого національно-культурного становища. Та ці надії швидко розвіялися. Охоче використовуючи людські й матеріальні ресурси України для ведення війни, Росія і Австро-Угорщина не поспішали створювати Українську автономію. Більше того, окупація Галичини російськими військами у 1914 - на поч. 1915 рр. супроводжувалась таким розмахом русифікації і такими масштабами репресій проти українства, що це викликало обурення у всьому цивілізованому світі.

В ході війни все більше й більше українців, як членів українських національних партій, так і безпартійних громадян, переконувалися, що Російська і Австро-Угорська імперії жодним чином не враховують національних інтересів українців. В цих умовах національно-визвольний рух набував усе радикальніших форм.

З початком Першої світової війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн.) та австрійської (250 тис.) армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.

Серед негативних наслідків Першої світової війни для України:

розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти. Поголівя худоби скоротилося на половину);

-значні людські втрати (понад 500 тис. загиблих);

утримання за рахунок місцевих ресурсів 50 % діючої російської армії (3,5 млн осіб), та тилових гарнізонів (400 тис. осіб), що знаходилися на території України;

виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб;

загальні витрати Росії на війну складали 41 млрд руб.;

інфляція (ціни зросли в 4-8 разів);

падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої - на 29 %, виплавка чавуну - на 32 %, сталі - на 33 % порівняно з 1913 p.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу;

диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва);

скорочення посівних площ (на 1,880 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50 млн пудів у 1917 p.); загострення продовольчої проблеми в містах, поява черг;

скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38,7 % працездатного чоловічого населення);

загострення соціальних проблем;

перебої в роботі транспорту;

посилення страйкової боротьби робітників (1914 р. - 30 тис. осіб, 1915 р. - 50 тис. осіб, 1916 р. - 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914 - 1916 рр. - 160).

До позитивних слід віднести:

зростання національної самосвідомості населення;

-створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду;

підняття "українського питання" на міжнародний рівень.


Список використаних джерел та літератури


1.Адамович, С. Консолідаційна діяльність Загальної Української Ради (1915 - 1916 рр.) - ЗУР. ЗУНР / С. Адамович // Історія України. - 2008. - № 14. - С.1 - 6.

2.Андрусищин, Б. Україна в роки Першої світової війни / Б. Андрусищин // Історія в школі. - 1998. - №5 - 6. - С.10 - 14.

.Бахурин Ю. О первых братаниях с противником в годы Первой мировой войны (Первая мировая война, братания русских и немецких солдат) / Ю. Бахурин // Вопросы истории. - 2010. - № 12. - С.167 - 168.

.Бойко, О. Історія України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Бойко. - К.: Академвидав, 2008. - 688 с.

.Бонь, О. Історія України: курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Бонь, О.Л. Іванюк. - К.: Вища школа, 2008. - 463 с.

.Верховський, М. Ілюстрований словник-довідник з воєнної історії України / М. Верховський, А. Морозов. - Сміла: Тясмин, 2009. - 440 с.

.Ветров, І. Укрїна в експансіоністських планах Німеччини під час першої світової війни / І. Ветров // Історія в школі. - 1998. - №5 - 6. - С. 19 - 23.

.Вислоцький, І. Спомини розвідника з часів першої світової війни. Австрійська армія, Київські Січові Стрільці і Українська Галицька Армія / І. Вислоцький; уклад.О. Вислоцька-Тритяк. - Л.: Галицька видавнича спілка, 2007. - 227 с.

.Волковинський, В. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни / В. Волковинський // Проблеми історії України XIX - початку ХХ ст.: зб. наук. ст. Вип. ІV / НАН України; Ін-т історії України; редкол.: О.П. Реєнт (гол. редкол.) та ін. - К.: 2002. - С.52 - 69.

.Волковинський, В. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни / В. Волковинський // Український історичний журнал. - 2004. - №4. - С.38 - 56.

.Волковинський, В. Україна в період Великої війни (1914 - 1918) / В. Волковинський, О. Реєнт // Історія України. - 2004. - №29-32. - С.4 - 90.

.Головченко, В. Дипломатична історія України (кінець ХІХ - перша чверть ХХ століття): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. Головченко, В. Матвієнко, В. Солдатенко. - К.: Видавництво КНУ ім.Т. Шевченка, 2011. - 527 с.

.Гуцал, П. Галицька руїна (період Першої світової війни) / П. Гуцал // Історичний календар-99. - К., 1999. - 231-233.

.Добржанський, О. Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914-1921 рр.): до 90-річчя Буковинського віча 1918 р. / О. Добржанський, В. Старик. - О.: Маяк, 2008. - 1168 с.

.Дорошенко, Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки) / Д. Дорошенко; ред.А. Троскот; прим.: К. Галушко, К. Лобанова. - К.: Темпора, 2007. - 632 с.

.Історія України: навч. посіб. для студ. неіст. спец. вищ. навч. закл. / М.І. Бушин, О.І. Гуржій, Ю.Ю. Ілляшенко та ін.; за заг. ред.М. - Черкаси: ЦНТЕІ, 2007. - 473 с.

.Історія України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В.М. Литвин; відп. ред. : В.А. Смолій. - К.: Наукова думка, 2008. - 814 с.

.Історія України ХХ - початку ХХІ століття: навч. посіб. / П.П. Панченко, Н.П. Барановська, С.С. Падалка та ін.; за заг. ред.В. - К.: Знання, 2004. - 582 с.

.Історія України. Документи. Матеріали: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / уклад., комент.В. Короля. - К.: Академія, 2002. - 447 с.

.Кульчицький, С. Історія України: повний курс підготов. для вступу до вищ. навч. закл.: довід. для абітурієнтів та школярів / С. Кульчицький, Ю. Мицик, В. Власов. - К.: Літера ЛТД, 2007. - 526 с.

.Кульчинський, С. Україна у Першій світовій війні / С. Кульчинський // Історія України. - 1999. - №31-32. - Вкладка.

.Кураєв, О. Ідея української держави і нові засади "східної політики" Німеччини (1914 - 1916) / О. Кураєв // Розбудова держави. - 2000. - №2 - 12. - С.160 - 170.

.Кураєв, О. Ідея української держави у політиці Австро-Угорщини періоду Першої світової війни / О. Кураєв // Розбудова держави. - 2000. - №1 - 6. - С.164 - 168.

.Кураєв, О. Політика центральних держав щодо українського чинника у Першій світовій війні / О. Кураєв // Київська старовина. - 2006. - №1. - С.73 - 86.

.Лисенко, О. Вплив Першої світової війни на хід модернізації української нації / О. Лисенко // Проблеми історії України XIX - початку ХХ ст.: зб. наук. ст. Вип. ІV / НАН України; Ін-т історії України; редкол.: О.П. Реєнт (гол. редкол.) та ін. - К.: 2002. - С.12 - 22.

.Політична історія України. ХХ століття: У 6 т. Т.1 На зламі століть (кінець XIX ст. - 1917) / НАН України, Ін-т політичних і етносоціальних досліджень. - К.: Генеза, 2002. - 424 с.

.Проблеми історії України XIX - початку ХХ ст.: зб. наук. ст. Вип. ІV / НАН України; Ін-т історії України; редкол.: О.П. Реєнт (гол. редкол.) та ін. - К.: 2002. - 258 с.

.Прохорова, І. Україна в Першій світовій війні / І. Прохорова // Історія України. - 2010. - № 9. - С.8 - 12.

.Реєнт, О. Перша світова війна й Україна: історико-теоретичні аспекти вивчення проблеми / О. Реєнт // Проблеми історії України XIX - початку ХХ ст.: зб. наук. ст. Вип. ІV / НАН України; Ін-т історії України; редкол.: О.П. Реєнт (гол. редкол.) та ін. - К.: 2002. - С.5 - 11.

.Реєнт, О. Перша світова війна ХХ ст. і українське суспільство / О. Реєнт // Історія України. - 2005. - №41. - С.1 - 4.

.Реєнт, О. Вплив Першої світової війни 1914 - 1918 рр. на цивілізаційні процеси в Україні // Сучасна цивілізація: Гуманітарний аспект: Зб. наук. праць. - К.: Вид. дім "Академперіодика", 2004. - С.89 - 96.

.Реєнт, О. Світова війна і загострення кризи в Україні / О. Реєнт // Історія в школі. - 1998. - №5 - 6. - С.15 - 18.

.Риженко, Ан. До 90-річчя Першої світової війни (1914 - 1918 рр.) / Ан. Риженко // Чумацький шлях. - 2004. - №4. - С.7 - 10.

.Ромес, К. Політика німецького імперіалізму щодо України в Першій світовій війні / К. Ромес // Український історичний журнал. - 1968. - №8. - С.

.Сарбей, В. Національне відродження України / В. Сарбей. - К.: 1999. - 336 с.

.Сотниченко, В. Україна у Першій світовій війні / В. Сотниченко // Історія в школі. - 2004. - №11 - 12. - С.22 - 31.

.Телевич, А. Последнее наступление войск Юго-Западного фронта: День памяти погибших в Первой мировой войне (военно-историческая реконструкция; наступление русских войск; воиспроизведение боя) / А. Телевич // Военно-исторический журнал. - 2007. - №11. - С.2.

.Трубайчук, А. Підсумки Першої світової війни / А. Трубайчук // Історія в школі. - 1996. - №30. - с.21 - 24.

.Трубайчук, А. Перша світова війна / А. Трубайкуч, О. Задорона // Історія в школі. - 1996. - №3. - С.9 - 21.

.Трубайчук, А. Наростання глобальних суперечностей: Причини виникнення Першої світової війни / А. Трубайчук // Історія в школі. - 1996. - №3. - С.5 - 7.

.Федотов, С. Брусиловський прорыв / С. Федотов // Военное знание. - 1997. - №3. - С.23, 26.

.Чернега, Г. До причин розвязання Першої світової війни / Г. Чернега // Історія в школі. - 1989. - №5 - 6. - С.5 - 9.

.Шапошнікова, Н. Вплив Першої світової війни на національну свідомість українців / Н. Шапошнікова // Історія України. - 2000. - №18. - С.9 - 11.

.Шапошнікова, Н. Вплив подій Першої світової війни на національну свідомість українців // Українська соборність: ідея, досвід, проблеми. - К., 1999. - С.83 - 94.

.Щербина, Й. Робітничий клас України та його революційна боротьба в 1914-1917 рр. / Й.Т. Щербина; відп. ред.Ф. Є. Лось. - К.: Видавництво АН УРСР, 1963. - 368 с.


Теги: Вплив військово-політичних процесів періоду Першої світової війни на українські землі  Курсовая работа (теория)  История
Просмотров: 3822
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Вплив військово-політичних процесів періоду Першої світової війни на українські землі
Назад