Аналіз уривку із історичного джерела: "Повість минулих літ" про розселення слов’ян

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЕКОНОМІКО-ПРАВНИЧИЙ КОЛЕДЖ

Циклова комісія історії та права

Індивідуальна домашня робота

з дисципліни: «Історія України»

на тему: «Аналіз уривку із історичного джерела: «Повість минулих літ» про розселення словян»

Виконала: студентка групи К 34-13

(правознавство)

Звєрєва Юлія Олександрівна

Перевірив: викладач історії

Волобуєв Михайло Станіславович

Запоріжжя 2014

Вступ

Кожен дослідник при вивченні історії стикається з проблемою нехватки історичного матеріалу на основі якого можна сформувати цілісну картину минулого, нестачі подробиць історичних подій. І чим давніший період історії, що вивчається, тим важче збирати історичні відомості. Тому постає актуальне питання - яким джерелом користуватися, які історичні матеріали краще описують ту чи іншу історичну подію.

Тому мета дослідження полягає в оцінці такого історичного джерела, як «Повість минулих літ», аналізу історичних подій, а саме розселення словян по всій території тогочасної Європи та формування словянської держави.

Існує обмаль історичних джерел, що могли б допомогти у дослідженні історії словян. Тому справжнім скарбом стають матеріали, що містяться в середньовічних руських літописах, зокрема і «Повість минулих літ» - літопис, що отримав свою назву за першими словами тексту і що оповідає про події руської історії середини IX - початку XII ст.

За оцінкою видатного російського ученого Д.С. Ліхачева, «Повість минулих літ» з її всесвітньо-історичним введенням, з її широким прагненням обґрунтувати місце руського народу серед інших народів миру, з її особливою увагою до військових подвигів, до слави руської зброї вводить нас в атмосферу епічного народно-пісенного відношення до руської історії.

Обєктом дослідження є уривок з історичного джерела, а саме «Повість минулих літ» про розселення словян.

Предметом дослідження є процес розселення словян, його особливості, закономірності та наслідки.

1. Автор «Повісті минулих літ», час, місце й обставини її створення

Уривок, який досліджується, повязаний з процесом розселення словян, яке спостерігалось на теренах сучасної Східної Європи, зокрема і України у V-VII ст. нашої ери.

Фрагмент «про розселення словян», міститься в «Повісті минулих літ», яка є однією із перших літописних <#"center">словянин нестор цінність розселення

2. Визначення історичного часового проміжку, коли відбувається розселення словян

Розселення словян, на території сучасної України відбувається в у V-VII ст. нашої ери. В цей час в світі відбувається процес «Великого переселення народів» - пересування і розселення германських, сарматських <#"justify">3. Зміст уривку «про розселення словян»

Умовно зміст уривку можна поділити на три частини. Перша частина описує процес розселення словян, друга - фактично описує події становлення державності, володарювання трьох братів - Кия, Щека та Хорива і сестри Либідь, третя - освячує події, які відбувалися зі східнословянськими племенами, після смерті братів.

Щодо процесу розселення словян, то перші згадки про них зустрічаються у працях античних авторів Плінія Старшого, Тацита, Птоломея (І ст. н.е.) під назвою венеди.

Територія венедів простягалась між річками Ельба, Вісла, Дніпро.

В ІІІ - VII ст. на території Європи відбуваються масові переміщення германських, словянських, сарматських, гунських та інших племен переважно на землі Римської імперії. Цей процес отримав назву - Велике переселення народів.

Велике переселення народів розпочалось з руху готських племен з Прибалтики на південь в Причорноморські степи через землі словян. Можливо, саме навала готів розділила словянські племена на дві гілки - західну і східну.

Починаючи з IV ст. візантійські історики вживають щодо словян нові назви - склавини та анти. Склавини вважаються предками західних словянських народів, анти - східних словян, в тому числі і українців.

Східні словяни утворили обєднання - антський союз, який мав певні ознаки держави. Анти заселяли території між Дніпром та Дністром. Вони вели осілий спосіб життя, їх основними заняттями були: землеробство, скотарство, рибальство, бортництво. Розвивались ремесла: ковальство, гончарство, ювелірна справа.

Племенам антів доводилось воювати з готами з перемінним успіхом.

Антський племінний союз був знищений кочовими племенами аварів, остання згадка про антів датується 602 р. Але це не зупинило розселення словянських племен.

Словянські племена продовжували брати активну участь в міграційних процесах. Велике розселення словян було складовою частиною Великого переселення народів [1].

Основні напрямки розселення словян:

·південний - в басейні Дунаю, на Балкани;

·західний - Татри, Судети, Балтійське узбережжя;

·північно-східний - Лівий берег Дніпра, басейни Західної Двіни та Оки.

Всередині ІХ ст. на території східної Європи існувало 15 племінних союзів східних слов`ян, про які згадує «Повість минулих літ»: поляни, сіверяни, древляни, волиняни, дуліби, бужани, білі хорвати, уличі, тиверці, вятичі, радимичі, кривичі, дреговичі, полочани, ільменські словени.

Всередині племен та племінних союзів посилювалась майнова та соціальна диференціація - виокремився прошарок племінної знаті, в руках якої зосереджувалося все більше матеріальних багатств та політичної влади. Знать походила в першу чергу з середовища воїнів. В умовах постійних збройних сутичок зростала роль професійних військових загонів - дружини, під керівництвом військового вождя - князя. Збагатившись за рахунок військової здобичі князі поступово отримають все більше повноважень. В кінцевому рахунку вони отримують найвищу політичну владу та значні земельні угіддя. Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю за службу в князя.

Довгий час продовжував діяти давній інститут влади - загальні народні збори (віче). Віче збиралось ситуативно, для вирішення найважливіших питань.

В цей період східні словяни були язичниками.

Сусідами словян були войовничі хазари та варяги. Зовнішня загроза сприяла консолідації східнословянських племінних союзів.

Щодо другої частини уривку, то Київ постав на правому березі Дніпра, на кручах, які високо здіймаються над річкою. Це найзручніше місце для розташування міста в усьому Середньому Подніпровї. Тут пролягає межа між зонами лісу і лісостепу. У місці, де виник Київ, межу лісу і лісостепу перетинає могутній Дніпро. Не просто перетинає, а саме тут збирає води з величезних просторів, які зі сходу несе йому Десна, а із заходу - Припять. Отож, Київ немов ключ, яким замикалися водні шляхи в усі сторони світу. Звичайно, таке виняткове місце не могло не стати великим могутнім центром навколишніх земель. Високі кручі з обривистими берегами, порізані річками Либідь, Почайна, Глибочиця, Киянка, були готовими укріпленнями, які створила сама природа. На цих пагорбах і зявився Київ. Про його виникнення розповідається в нашому найдавнішому літописі «Повісті временних літ».

Літописець Нестор записав народну легенду про трьох братів - Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата Києвом. Кий сидів на тій горі, де узвіз Боричів, а Щек на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, яку назвали Хоревицею [5].

Нестор згадав і другий переказ про те, що Кий був перевізником на Дніпрі. Але одразу ж спростовує цю легенду, доводячи, що Кий був князем, адже він ходив у Царгород, і цесар Візантії приймав його з великою шаною. На жаль, Нестор не знав ні імені цесаря, ні точних дат життя Кия, а отже, й заснування Києва. Він згадував, що Кий, повертаючись із Царгорода, заклав містечко Києвець на Дунаї і хотів осісти там. «Але не дали йому ті, що жили поблизу». Кий повернувся і скінчив своє життя у Києві. Ця легенда розійшлася між навколишніми народами [2].

Ми знаємо імена засновників міста, а от про дату його виникнення вчені до цього часу сперечаються, існують різні, часом протилежні, думки. Територія була заселена з найдавніших часів, знайдено залишки поселень. Поселення з найдавніших часів до ІІІ ст. до н.е. називають докиївськими. Далі життя на цих пагорбах закипіло ще бурхливіше - на Старокиївській і Замковій горах, на Подолі, Оболоні, Печерську. Жителі не лише вирощували хліб і доглядали худобу, а й знали різні ремесла, торгували з грецькими містами на Чорному морі. Вчені знаходили цілі скарби римських монет тих часів. Це підтверджує, що вже на початку нашої ери сюди вели і тут закінчувалися торгові шляхи з півдня. Особливо великими й багатими стали в ІІ - ІІІ ст. н.е. Але згодом вони занепали. Аж у другій половині V ст. тут знову завирувало життя. Вчені дійшли висновку, що Кий князював тут наприкінці V ст.

Проблема походження Києва постійно привертала увагу істориків. Довгий час це літописне оповідання було єдиним історичним джерелом, проте історики ставились до нього досить скептично і приходили до протирічних висновків, приписуючи заснування Києва сарматам, готам, гунам, аварам, норманам.

Арабські письменники та географи, які описували східних словян, уже добре знають Київ як центр одного з політичних обєднань. Він обєднав кілька союзів племен. До складу Руської землі увійшли полянське, сіверянське і древлянське князівства. В цей період політичне значення Києва надзвичайно зросло. Він був у центрі інтенсивного процесу обєднання багатьох східнословянських племен, який завершився в кінці ІХ ст. створенням єдиної Давньоруської держави.

Описуючи третю частину уривку, головне що потрібно сказати це те що після смерті братів словянські племена зазнали утисків з боку навколишніх ворожих племен.

По смерті Кия, Щека і Хорива, пише Нестор, поляни зазнавали утисків від навколишніх племен. І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісі на горах і сказали: «Платіть нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали їм від кожної родини по мечу. І понесли це хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вам дали?», і вони показали мечі, і мовили старці хозарські: «Недобра се данина, княже. Ми здобули її однобічною зброєю, себто шаблями, а сих зброя обоюдогостра, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, стверджує Нестор, бо говорили вони не зі своєї волі, а за Божим повелінням [8].

. Відношення Нестора Літописця до процесу розселення словян

Точного вираження відношення Нестора Літописця до процесу розселення словян в літературі не має, але ми вважаємо що він як історик, літописець оцінював цей процес як важливу подію у всесвітньому формування зародків держави, державності, формування суспільних осередків у світі, зокрема у Східній Європі.

Нам здається, що Нестору цікаво було описувати за цим процесом, і як наслідок формувати свої ідеї. Підтвердженням цього є створена ним теорія походження словян, у якій він писав, що «по довгих же часах сіли словяни по Дунаєві, де є нині Угорська земля і Болгарська. Від тих словян розійшлися вони по всій землі і прозвалися іменами своїми, в залежності від того, де сиділи, на котрому місці». Ця концепція дістала назву дунайської і увійшла в літературу як карпато-дунайська теорія.

Також він ставив для себе завдання зясувати, а головне донести відповідь на головне запитання, яке було викликано інтересами людей як тогочасності, так і сучасності - «Звідки пішла Руська земля?». За основу формування своєї відповіді він взяв біблійську розповідь про розселення народів, яке відбувалося після всесвітнього потопу, внаслідок чого сімдесят два народи розселились по всій землі, і якраз серед цих народностей була і словянська. Словяни за свідченням Нестора, сформувались від племені сина Ноя - Іафета. «Народи розселяються по всій землі, як паростки розпускаються від єдиного стовбура: одна з цих гілок земля Руська» - Нестор Літописець.

. З якою метою Нестор Літописець свідчить про події, які ідеї він хотів донести до нащадків

Мета опису процесу формування словянських обєднань, видна із самого заголовку «Повісті минулих літ», в якому поставлено дві важливі дослідницькі проблеми: «Откуду єсть пошла Руская земля» і «Кто въ КиєвЂ нача пер› княжити» [7, c.11].

Ми вважаємо, що цілі створення «Повісті минулих літ» Нестором Літописцем, у якій міститься уривок про розселення словян, були такими:

)«закарбувати» в історії факт розселення словян, як перших кроків до самостійності та державності, за допомогою літописних зведень, як найпоширенішого способу фіксування фактів того часу;

)показати сучасності, місце словян і Русі в системі тодішнього світу;

)підкреслити філософську ідею взаємозвязку і взаємообумовленості історії словян паралельно з всіма народами тогочасного світу;

)прославити тих князів, а саме Кия, Щека та Хорива, які першими започаткували ідею обєднання союзів словянських племен, у перше державне формування;

)відтворити історію східних словян, з урахуванням фольклорних джерел.

Нестор Літописець добре розумів те, що всі процеси які відбувалися на той момент, підлягають необхідності фіксування в формі літописного зведення. Своїм історичним описом, на нашу думку, він хотів продемонструвати те що не дивлячись на архаїчність епохи, люди добре розуміли необхідність створення держави.

Своєю історичною працею, в якій міститься історія словян, на нашу думку Нестор хотів донести такі ідеї:

·ідею про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива лише на основі добровільної домовленості народу з представниками державної влади;

·ідею про необхідність існування східнословянської спільноти та її багатовікової еволюції у контексті світової історії;

·ідею про необхідність «згуртування» воєдино, задля того щоб по-перше стимулювати розвиток, по-друге гідно протистояти зовнішнім чинникам, які загрожують існуванню держави;

·ідею про богообраність словянського народу та включення словянства в контекст християнської історії.

. Історичне значення процесу розселення словян

«Доленосною подією для всіх словянських народів», називає вчений В.Д. Баран, є велике розселення словян, яке відбулося в V-VII ст., та зауважує, що історичне значення великого розселення словян ще недостатньо оцінене істориками та археологами, бо саме «велике розселення словян у V-VII ст. стало основою їх перерозподілу на східних, західних і південних і започаткувало процеси подальшої їх диференціації в межах кожної із згаданих груп» [6, с.204].

Історичне значення процесу розселення словян можна розглядати з двох сторін:

)як формування східної, західної, південної словянської етнічної спільності;

Якщо розглядати першу сторону цього процесу, то історичне значення великого переселення народів, що охопило і словянський світ, полягає в тому, що воно започаткувало поділ словян на ті етнічні групи, які, залежно від історичних обставин, заклали основи процесів формування сучасних словянських народів. Виходячи з археологічних джерел, склавіни, представлені Празько-Корчацькою культурою, стали не тільки пращурами українського народу, а й склали основний компонент пращурів словаків, моравян і чехів та українсько-польського населення у Верхньому Повісленні.

Поляки середньої та північної частини сучасної Польщі мають свої окремі історичні витоки, що сягають Дзєдзіцької культури. Пеньківські старожитності антів на території України були інтегровані Празько-Корчацькою культурою. Це змішане антсько-склавінське населення дало сіверян - пращурів лівобережних українців. Та частина антів, що понесла із собою Пеньківську культуру на Балкани, стала основою болгарського, сербського, хорватського та інших етнічних груп південних словян.

Пращурами білорусів та росіян було населення, представлене у V-VІІ ст. Колочинською, Тушемплінською та Іменьківською культурами, яке поступово займало області із балтським та угро-фінським субстратами. Ці висновки знаходять своє підтвердження в культурах VІІІ-Х ст., що відображають стан суспільного розвитку в Східній Європі напередодні утворення Київської держави [3].

)як крок, до побудови держави.

Розглядаючи іншу сторону цього процесу, то історичне значення великого переселення народів, полягає в тому, що розпочався:

)процес занепаду первіснообщинного ладу;

2)процес внутрішнього розвитку суспільства, усвідомлення необхідності створення союзів племен, як першого «кроку» до побудови держави.

Поява у словян союзів племен свідчила про становлення в них у період між докласовою і класовою формаціями перехідної форми управління суспільством. Тут використовувалися деякі старі родові форми регулювання соціальними процесами, але вже в інтересах панівного класу, що зароджувався. Таку форму управління суспільством називають військовою демократією.

Військова демократія поєднувала в собі риси, притаманні громадському самоврядуванню, а також елементи державного ладу. У міру поглиблення соціальної диференціації у воєнно-демократичних союзах посилювалася державно-правова основа, що неминуче зумовлювало класовий поділ суспільства й утворення держави.

. Цінність джерела

Літописи самою природою своєю належать до історичних творів, - це «цілий архів нашої історіографії», так влучно охарактеризував їх професор М. Грушевський. Великою цінністю є «Повість минулих літ», літописця Нестора, де подаються звістки про діяльність князів, про боротьбу із зовнішніми ворогами, про народні повстання у Київській Русі.

Цінність уривку про розселення словян полягає у тому, що завдяки цьому ми можемо оцінити цей процес, дослідити, виявити закономірності, та значущість цієї події.

Та головним, найвищим достоїнством «Повісті» є те, що цей твір, будучи сюжетно й хронологічно зверненим у минуле, водночас відгукувався на пекучі соціальні проблеми й ідеї сучасного його авторові життя й був за своєю історіософською концепцією націлений у майбутнє.

«Повість минулих літ» цінна ще й тим, що в ній зібране не тільки історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однієї з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори <#"justify">8. Наше відношення до процесу розселення словян та цінності даного джерела

Наше відношення до розселення словян та формування їх союзів, виявляється в тому, що ми розглядаємо цей процес як дуже важливий фактор, який вплинув як і на долю самих словян, так і на долю світу. Ми вважаємо що цінність даного джерела є масштабною.

Тому що цей процес можна розглядати, як не тільки конкретну подію, а як і явище, яке сформувало перші риси держави та державності, сучасне поняття словянського етносу. Розглядаючи територіальний аспект цього процесу, можна сказати що він позитивно вплинув на долю словян, як в економічному так і в культурно-державному плані, тому що вони розселились на дуже вигідній ділянці світу у Східній Європі.

Тобто ми вважаємо, що не дивлячись на архаїчність часу народ розумів в якому напрямку треба рухатись. І в цьому наше відношення до цього аспекту збігається з позиціями тогочасного словянського народу.

Висновок

Дослідивши уривок «Повісті минулих літ» - про розселення словян, ознайомившись з думками та науковими працями вчених, істориків, етнографів з приводу даного процесу, розглянувши основний зміст джерела ми можемо зробити висновок про те, що переселення словян є однією із найважливіших історичних події нашої держави. Тому що внаслідок цієї події сформувалася перша держава - Київська Русь, яка стала прикладом для наслідування процесу формування суспільних осередків у формі державної організації. Зародковою формою державності у східнослов'янських союзів племен, були союзи союзів племен, правда, вони були нетривкими.

Заснування держави в східних слов'ян було закономірним підсумком тривалого процесу <#"justify">1)формування етносу;

)поширення по всьому світі державотворчої тенденції;

)формування території, яка закріплена за певним народом, зокрема у словян - Східна Європа.

Список використаних джерел та літератури

1)Баран В. Д. Історичні витоки українського народу / В.Д. Баран, Я.В. Баран. - К.: Генеза, 2005. - 208 с.

)Баран В. Д. Походження словян: монографія / В.Д. Баран, Д.Г. Козак, В.П. Терпиловський. - К.: Наукова думка, 1991. - 144 с.

)Баран В. Д. Походження українського народу В.Д. Баран, Я.В. Баран. - К.: Генеза, 2002. - 404 с.

)Котляр М.В. Довідник з історії України / М.В. Котляр, С.О. Кульчицький - дати, події, терміни, визначення, особистості, енциклопедія, словник, історія України. - Донецьк: Освіта, 2004. - 215 с.

)Мицик Ю.А. Історія України: навч. посіб. / Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов. - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 302 с.

)Рибаков Б. А. Древня Русь / Б.А. Рибаков. - Харків: ЦНЛ, 2000. - 217 с.

)Толочко П.П. Давня історія України: у 2 кн. / П.П. Толочко, Д.Н. Козак, С.Д. Крижицький. - К.: ВДУ, 1995. - Кн.2. - 203 с.

)Чайковський А.С. Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб. / А.С. Чайковський, О.Л. Копиленко, В.М. Кривоніс, В.В. Свистунов, Г.І. Трофанчук. - К.: Юнікорм Інтер, 2003. - 656 с.