Чеська шляхта другої пол. XVI ст. – першої пол. XVII ст.

Курсова робота

Чеська шляхта другої пол. XVI ст. - першої пол. XVII ст.

Зміст

Вступ

. Становище та статус чеської шляхти до Білогорської доби та їх зміна після битви

. Висвітлення відносин всередині шляхетського середовища та його взаємини з королем

. Відображення в титулатурі статусу чеської шляхти, співвідношення титулів та посад в уряді

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність зумовлена тим, що на сьогодні при дослідженні документації ранньомодерної доби велика увага приділяється символіці, аналізові засобів її текстового вираження. До цього часу не проводилось дослідження зміни титулів чеської шляхти до Білої гори та після битви в звязку зі зміною прав, становища, наданням посад в уряді?, що відображається в привілеях окремим шляхтичам, указах загальностанового характеру.

Обєктом курсової роботи є чеська шляхта другої пол. XVI ст. - першої пол.XVII ст.

Предметом дослідження є курсової роботи є зміна статусу, становища, структури відносин всередині шляхетського середовища та взаємин з королем; відображення на титулах даних змін.

Методологією дослідження є

Мета - простежити зміну шляхетського становища, статусу та ставлення короля до шляхти у взаємозвязку із наданням привілеїв та титулів.

Відповідно до предмету та мети моєї роботи, постають такі завдання:

простежити становище та статус чеської шляхти до Білогорської доби та їх зміну після битви.

висвітлити відносини всередині шляхетського середовища та його взаємини з королем

дослідити як в титулатурі знайшов своє відображення статус чеської шляхти, проаналізувати співвідношення титулів та посад в уряді.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від другої половини ХVІ ст. до 1940-х років. Вибір хронологічних рамок обумовлений дослідженням шляхти в передбілогорську добу та повязаними з нею змінами після битви на Білій горі?

Перспективою дослідження є можливість простежити важливість титулів для шляхти інших європейських ранньомодерних держав, провести аналогій та простежити відповідність у титулованні на основі дослідження символічної комунікації шляхом використання засобів текстового вираження.

Джерелами виступають опубліковані збірники документів. Основними такими зібранням для XVI ст. є «Z?izeni zemská Království ?eského XVI v?ku», в котрій міститься фактично все тогочасне право, а документів, що стосуються нашої тематики видані королями шляхті привілеї, укази, щодо їхнього становища, котре сформувалося після гуситських війн, надані права та обовязки. Зміни введені після битви на Білій горі фіксуються в збірці «Obnovene Právo a Z?izeni zemské d?dí?ného království ?eského 1627 roku», що дозволяє здійснити порівняльний аналіз. У роботі із збірки XVI зосереджується увага на виданих документах Фердинандом І у 1547 році, оскільки вони стали базовими для шляхти протягом другої пол. XVI століття і до першої третини XVII ст. (до 1627 року). Наступним збірником документів, використаних у дослідженні є «Liste Heneologické a Geraldické Spole?nosti v Praze». Його цінність полягає в тому, що при розгляді окремого роду ми не маємо достовірної інформаці про імена шляхтичі, оскільки вони змінювались, часом помилково у документах записувались інші, а тут простежується генеалогія за гербами. Також для нашого дослідження корисним є інформація про титули.

.Становище та статус чеської шляхти до Білогорської доби та їх зміна після битви

Шляхта була найбільш привілейованим станом Богемського королівства, окрім неї ще сформувались духовенство (prelátsky) та міський стан (mist?). В шляхетському середовищі також існував певний розподіл на вищу шляхту - панів (panský) та нижчу - рицарів (rytí?ský або vladycký). Хоча вважається, що в той час такого поділу офіційно не існувало, даний термін «vy??í a ni??í ?lechta» створені пізніше істориками. Остаточне формування панського та рицарського стану має свою передісторію. Ще в XIV ст. не було поділу у самому привілейованому прошарку, створення корпорації шляхетської припадає на ХV ст., що зумовлено вступом нових членів до найвищого стану. Виокремлення панами себе від решти шляхти у документах повязане з вимогою самосійного прийняття до стану нових шляхтичів. Проте це ще не свідчить про замкнутість стану, оскільки не видавалось новоприйнятим ніякого привілею, не було затверджено його приналежності до шляхти. Хоча надалі відбувається розподіл в шляхетськогому середовищі на панів та рицарів, і надалі приналежність до шляхетського стану була рухома, що спостерігається у зв`язку із випадками переходу з вищої шляхти до нижчої і навпаки. У судових документах згадується пониження Jako?a Jeronyma ?ilka z La?an із panský роду до vladycký. Після чого шляхтич звернувся до суду, представив «list z majestátem», в котрому надавались від попереднього правителя свободи та права, проте державним судом було визнано: «kу ?kod? svobod a práv v králevství ?eského ktére? jsú star?i a pravn?j?í ne?li jich obdarování...ani p?edkové ani kralove ?e?tí, té svobodu jsú ne u?ivali…». Даний випадок є прикладом пониження у шляхетстві, але були історії у передбілогорську добу із переведенням до вищого стану, котрі згадуватимуться у роботі; це підвищення Матяша Литвина та Вацлава Прібрамски у кін. XVI cт. Рудольфом ІІ до рицарського стану та ін.

Надання рицарському стану прав, залучення в адміністрацію, суди та військо переміщало їх у шляхетський стан, а офіційне станове виокремлення у 1564 році часто дослідниками пояснюється як створення «нової» шляхти в генетичному розумінні, «йдеться про перетворення рицарів на шляхтичів господарів». Можна провести певні аналогії, при врахуванні їхньої ролі, із середнім класом у Західні Європі.

Щодо становища панів у XVI ст., то вони володіли великими маєтками, їм підпорядковувалось значне число підданих, отримали найвищі права. Якщо говорити про чисельність шляхетських родів, то в передбілогорську добу їх було значно менше в порівнянні з гуситською, оскільки багато дрібних родів, внаслідок зубожіння, втратили шляхетство.

Визначальним для статусу та положення шляхтича було походження та старовинність роду, у взаємозвязку із чим надавались привілеї та права. Це яскраво помітно із засідань рад чи при прийнятті рішень державного та коморного суду, а також можливість перебування на посаді залежала від старовинності роду: «mají sedati po letech páni roduov starých a pod nimi páni roduov nových..a pak starých pod nimi páni rýti?stvo...maji se bráti do soudu roudov starých...».

Існувало явище винагороди за певні заслуги перед королем чи державою врученням привілею від монарха для заохочення. Такі випадки частіше зустрічаються в кін 16 та у 17 ст. як ось вислуга за військову службу у війні із турками або ж підтримка у протистоянні під час повстань станів. На практиці дана винагорода створювала подальшу можливість внаслідок відданої служби, отримати найвищу посаду - hodnost kapitánská. Зразком надання таких привілеїв може слугувати ситуація із Альбрехтом Валенштейном. В 1604 році він стабілізував в Моравії конфлікт між Л. Беркою та станами, оборона маркграфства виявилась успішною. При поверненні до двору Альбрехта Валенштейна та його сімю було переведено до стану магнатів, надано право друку власної монети, будівництва замків та надано особливий титул, про що детальніше буде висвітлено в наступному розділі. Також він брав участь у воєнних діях під час Білогорської битви проти чехів, за що вдячний Фердинанд ІІ посприяв купівлі ним великої частини конфіскованих у чехів земель за символічну ціну. Як наслідок він став власником найбільших земельних володінь в Чехії та отримав велику кількість привілеїв.

Визнання аристократичності роду, його впливовості, на практиці проявлялось наданням посади в уряді або ж особистим привілеєм короля. Становище шляхтичів великою мірою залежало від кількості маєтків своїх підданих, землі котрих були тимчасовою власністю, тобто їх брали в оренду. Головними власниками маєтків підданих виступали шляхтичі, котрі за правління Фердинанда ІІ були закріплені за маєтками. Таким чином, зважаючи на те, що пани володіли суттєво більшою кількістю маєтків, то це підкреслює вищість та міцність панського стану в порівнянні з іншими. Доцільно зазначити, що з часом набуває політичних прав міський стан, до чого вороже ставились шляхтичі. оскільки вважали, що посилення їхніх позицій негативно відобразиться на шляхетському становищі. Зважаючи на це, шляхта не визнавала третій стан, але у 1508 році було офіційно надано королівським містам право участі у сеймах, а до кінця століття позиції стану посилились, що в свою чергу позбавляло шляхтичів окремих посад в уряді. Хоча закріплювалось постійне бюргерське представництво у сеймі загалом про впливовість міського стану на практиці можна говорити лише з XIII по XV ст., надалі нічого не запроваджувалось, не закріплювалось законодавчо без згоди шляхти.

В передбілогорську добу невдоволення привілейованого стану спричинила ситуація з державними податками. Від 1567 року збирались кошти з підданських маєтків та домів у містах, проте ніколи це не стосувалося власності самих шляхетичів. Але в кін. ХVІ ст. відновились воєнні дії з турками, на що потрібні були додаткові кошти; з 1593 року оподаткування дворянства, зобовязувались платити за кожен маєток кріпаків.

За правління Фердинанда І шляхтичі висували вимоги надати їм право при нагальній необхідності, у випадку відсутності короля збирати сеймик без його волі та загалом велика кількість політичних прав. До наданих шляхтичам прав у передбілогорську добу входить - pravo volíti krale. Дане повноваження залежить від того був трон короля виборний чи спадковий. Фердинанд І прийшов до влади радше вибором, аніж визнанням правдивості його спадкування(74). Від 1547 року трон габсбурзький був спадковий, від батька передавався до сина, проте це не означало, що шляхта вже не мала ніякого впливу на обрання короля. Практикою повторного визнання на сеймі підкреслювалась, що король прийнятий станами. Також скликався сейм в разі обрання наступника трону при житті короля.

Важливу зміну в участі шляхти у виборі короля спостерігається у вступі на престол Фердинанда ІІ у 1617 році, оскільки представники шляхти не лише затверджували вже прийнятого на престол короля, а вибирали. Отримання таких широких прав, зміцнення позицій та покращення становища пожвавило зусилля панів. Можна припустити, що надалі шляхетські та амбіції, котрі проявлялись у вимогах до короля надати ширшого кола прав, переросли у повстання станів. Проте ця боротьба між станами та королем знайшла і своє позитивне відображення, а саме на еволюцію формування системи здійснення політики у сеймах.

Засадничі соціальні та політичні перетворення в шляхетському середовищі відбулись одразу ж після 1620 року, вони стосувалися творення нової католицької еліти, римокатолицької ієрархії, формування нової бюрократії. Згадані зміни яскраво помітні під час порівняння таких базових збірників документів як «Z?izeni zemská Království ?eského XVI v?ku» та «Obnovene Právo a Z?izeni zemské d?dí?ného království ?eského 1627 roku».

У виданому документі 1627 році закріплювалось спадкове володіння трону Габсбурзькою династією, єдиною дозволеною релігією проголошено католицизм, німецька мова була зрівняна з чеською, а якщо врахувати той факт, що «Obnovene Právo a Z?izeni zemské d?dí?ného království ?eského» видано спочатку німецькою, то помітне її переважання, стани позбавились права планування та збору податків, посади наддавались лише монархом. Відмінність у становищі шляхти помітна у самій назві документів та часто повторюється у текстах документів «kralovstvi Na?e d?di?né». Тобто, королівство вже офіційно спадкове, що механічно переміщало позиції шляхти на пєдестал нижче в порівнянні зі становищем перед Білою горою, оскільки її представники вже ніякою мірою не брали участь у виборі короля.

Крім цього, у заяві Фердинанда ІІ про видання «Obnovene Právo a Z?izeni zemské…» пояснюються обмеження прав шляхтичів прагненням забезпечити порядок в королівстві, уникнути практик минулого - повстань станів та воєнних дій. Поведінка під час війни була прописана окремим розділом, які дії вважатимуться незаконними та покарання за них. Що стосується змін в ієрархії, то духовенство утверджувалось як перший стан, наступне місце за шляхтою - пани відповідно на другому місці, а рицарі на третьому, четвертим станом вважались королівські міста. Загалом надавались такі права - особисті (pravo soukroma), право видавати закони, публічне право (pravo vo?ejne).

Усі права закріплювались за родом та передавались спадково. Часто важко простежити генеологію шляхетських родів, помилкова зміна імені окремого шляхтича при переписування документів веде до втрати можливості дослідити протяжність роду. Як наслідок не можна визначити місце в шляхетській ієрархії, проте генеалогія та геральдика частини родів міститься в «Liste Heneologické a Geraldické Spole?nosti v Praze», що надає можливість визначити приналежність їхню до erbovnich aбо vladyckých станів.

А особливо для нашого дослідження дане джерело виступає цінним, оскільки містить інформацію про те, чи перед 1620 роком рід був прийнятий до rýti?ského стану чи залишався erbovníkem. Наведемо кілька прикладів таких родів для глибшого розуміння ситуації. Matuo?e Littvín у 1592 році підвищений Рудольфом ІІ до рицарського стану, з правом вживати p?idomky «z Poleczka». У 1600 році Václava P?ibramský переведено у vladycký, надано герб та додаток до звання «z Milm?tatu». Ще одним родом, що змінив свою приналежність до стану є чеський рід заснований міщанином Jozefem Kade?avkem, котрому Рудольф ІІ «ud?lil erbovní list z ni?e popcanym vladycký znamenim...».

Наведений останній приклад показує, що були випадки підвищення королем до рицарського стану міщан. Проте окрім наданого привілею короля необхідне також прийняття самим станом, але не мав честі шляхетської та прав, тому практично ставав erbovním m???anem - залишався в міському стані, хоча мали власним гербом, котрий спадково передавався. В той час велику роль відігравав майновий чинник, проте знатність роду і надалі залишалась визначальною. Щодо володіння землею, то король був єдиним власником землі у державі, лише він міг дарувати земельні наділи та здавати землю на тимчасове користування. Лише із скликанням сеймику вирішувались питання відчуження землі, маєтку чи замку, це не могло бути одноосібно прийняте рішення, навіть король не міг позбавити даного привілею без обговорення. Право на володіння землею наддавалось тільки шляхті. Проте видано певні обмеження для самих шляхтичів, щоб уникнути інцидентів повязаних з майном: не продавати, закладати чи переписувати міста, землю чи маєтки іноземцям чи особам (нізким)не шляхтичам. В іншому випадку «ztratil svú ?est a jmin byl jako psanec a zhaubce království ?eského».Такі закони збереглися в Богемському королівстві до 1848 року, посилили позиції шляхти та завдяки ним вона стала першим станом держави.

.Висвітлення відносин всередині шляхетського середовища та його взаємини з королем

У великій кількості праць чеських істориків досліджується питання відносин шляхти з іншими станами, проте не менш важливою є ситуація всередині самого шляхетського середовища. Часто виникали конфлікти між вищою та нижчою шляхтою, що було повязано з наданими королем правами, зловживання ними

Перші конфлікти відносять до року 1435, котрі стосувались участі в засіданнях земського суду, згодом в кін. 1497 році був виданий документ, що ліквідовував два шляхетських стани, а представники вищої шляхти отримували титул «pán», шляхтичі домоглися обмеження права вступу до стану. До шляхетського стану належали всі представники шляхетського роду, котрі до цього часу були прийняті. А також були випадки прийняття до шляхти родів, чиї три покоління вирізнялися відданою службою державі.

Король значною мірою залежав від згоди шляхти, що спостерігається на засіданнях королівської ради, де обговорювались основні внутрішньодержавні питання. Окрім найвищих чиновників з державної ради до королівської ради приймалися двірський, коморний та інші радники. Загалом простежити відносини всередині шляхетського середовища та взаємини з королем, його ставлення до привілейованого стану можна при розгляді сеймиків. Засідали в Чехії три стани - панський, рицарський та міський. Все ж шляхта мала суттєві переваги на сеймі в порівнянні з міським станом. Певних утисків стан зазнав в голосуванні: висловлювали позицію одним голосом, в той час як представники шляхти окремо висловлював свою волю, а вирішувалось питання за спільною згодою. Міщани були у порівнянні з привілейованим прошарком залежні суттєво від короля.

До Білої гори взаємини з королем можна розглянути, виходячи із прав наданих шляхтичам Фердинандом І. Це простежується у виборі осіб на певну посаду, та у тому, чим керувався король при «осадженні» уряду. Щодо складу державного суду, то посади було надано дванадцятьом представникам панського стану та вісьмом рицарського. Окремо зазначалося про внесені зміни, котрі б зберегли назавжди існуючий шляхетський поділ, а остаточно це було затверджено маєстатом чеського короля Владислава з доброї волі панів та рицарів. При засіданнях суду приділялась увага і місцю зайнятому шляхтичем. Найвпливовішими були пани з Роземберга, тому перші місця надавались їм, далі йшли державні чиновники, потім решта представників роду Розембергів разом з іншими панами, щоправда окремі місця надавались княжатам, котрі знаходились в королівстві. Шляхтичі, котрі займали посади в уряді часто змінювались і це залежало від волі короля: якщо правитель вважав, що хтось підходить на окрему посаду краще, то замінює наявного. Заборонялось просити призначити на посаду дітей чи родичів, оскільки король, рада панів та рицарів враховувала походження та інші якості шляхтича

Право голосу при виборі короля підтверджує, що все ж рішення шляхтича вирішальним при його призначенні. У привілеї наданому шляхетському стану наголошувалось на давності традиції обрання короля, впливовості позиції шляхти, а особливо purgrabí празького, котрому була надане право тимчасового управління державою, у випадку, коли король помирає, а наступника ще не обрано. Важливо, що пани та рицарі мали допомагати в цьому purgrab?, а якщо противились його волі, то втрачали шляхетство. До складу уряду purgrab? входив пан та його помічник, чиновник рицарського стану, котрий в разі смерті намісника пана отримує привілеї свого попередника, а що найважливіше «dva purgrabové, pán i z ryti?stva, titule purgrabství Karl?tajského ú?ivajte». Велика увага у збірнику документів приділяється присязі, вказаний текст усіх присяг найвищих чиновників та короля.

Після Білогорської битви зв'язки шляхти з королем стають тіснішими, точніше посилюється залежність від волі монарха, виникає необхідність задля отримання вищого статусу та посад йти на великі поступки. У звязку з обмеженням можливості не католиків просуватись по службовій драбині значна частина протестантів міняла свою релігію, особливо серед австрійської знаті, проте явище переходу чеської шляхти також практикувалось. Яскраві приклади - граф Адам Штербершторф, кардинал Мельхіор Клесль, який став найближчим радником ерцгерцога Матіаса, а пізніше міністром-президентом Таємної Імперської ради, князь Еггенберг - міністр Фердинанда ІІ, князі Лінхштейни - брати Карл, Максиміліан і Гундакер, котрі зробили політичну, воєнну і дипломатичну карєру при дворі трьох імператорів - Рудольфа ІІ, Матіаса ІІ та Фердинанда ІІ. Так всі члени Таємної Імперської ради були католиками, причому четверта частина з них - протестанти, що перейшли в католицизм.

Окрім посилення позицій «іспанської партії» в Моравії та Чехії на зламі XVI-XVII століть завдяки переходу бідної та багатої шляхти в католицизм, зміцнилось її положення придбанням в Богемському королівстві земель католицькими родами. Ладислав Берка змінивши релігію, у 1603 отримав посаду гетмана Моравії.

Католицькі роди своїм придбанням земель впливових чеських родів, а також створенням «мережі» тісних сімейних та політичних зв`язків посилюють позиції «іспанської партії». Проте перехід Лобковіцей та Берків у католицизм не означав, що вони змирились із своїм становищем, наявними правами, припинили виступи, все ж шляхтичі далі продовжують боротися за станові права.

На поч. XVI cт. виокремлюються впливові панські роди, котрих пізніше називають відносять до магнатських?, прагнуть посилити та закріпити свої позиції. Протягом першої третині XVI ст. ними здійснювався великий вплив на короля. Проте, за словами Пьотра Вандича, магнати наштовхуються на опір впливових шляхетських родів. Міста, в свою чергу, здійснюють спроби зберегти свої права, та поки успішні їхні заходи проти прагнень магнатів понизити їх у статусі. Ще «Z?izeni zemská Království ?eského XVI v?ku» забезпечує справедливий розподіл посад між панами та рицарями. В їхні повноваження входить обрання короля, вирішення більшості питань державного характеру, затвердження податків. Важливо, що у такій системі відносин великою мірою обмежується королівська влада.

Позиції шляхти із придбанням багатства розрізнюються. Наслідком диференціації за майновим чинником є виокремлення титулованої аристократії в Чехії, котра характеризувалась високою політичною та соціальною важливістю. Натомість, у взаємозвязку із таким розшаруванням шляхти становище дрібної шляхти суттєво погіршується, а після Тридцятилітньої війни, як стверджує Пьотр Вандич, призводить до зникнення рицарства як «незалежного політичного фактора».

.Відображення в титулатурі статусу чеської шляхти, співвідношення титулів та посад в уряді

В передбілогорську добу шляхта поділялась на вищу - панів (panský) та нижчу - рицарів (rytí?ský або vladycký). Всередині кожної верстви не було чіткого розподілу, не практикувались до XVII ст. виокремлення впливовіших родів наданням власного титулу. Це показує нижче згадане титулування князів з Плавна та відомих чеських князівських родів.

У державі необмежена влада правителя ділилась із привілейованими верствами, котрим земськими законами спільно з королем надано право вирішення частини державних справ. Реалізацію даного права ми спостерігаємо у співвідношенні титулу та посади, що закріплювалась за шляхтичем. Надавалися титули королем виданими указами та привілеями окремим представникам. Особливо гостро поставало питання титулатури нижчої шляхти. До рицарського стану входив кожен шляхтич, котрий володів маєтком (byl dr?itelem n?jakého deskového statku). Офіційно затверджене право рицарського стану було 1564 року.

Отримати шляхетський титул та герб в 16-17 ст., як і саме привілейоване становище, можна було спадково або ж за особливим привілеєм короля. Процес підвищення до шляхетського стану прописаний в «O nobilitati a listech erbovnich», а саме йдеться що в разі прийняття до шляхетства особи, вона та три її нащадки не відноситимуться до «Slavutnému pano?i», як старовинні рицарські роди, якими вони не виступають, а надаватиметься їм титул «Urozenému vladyce», що відповідав би їхньому становищу; даний титул передавався до третього коліна. За ними в ієрархії знаходились роди, до котрих зверталися „vysoce urozený; це виділяло їх серед інших магнатів. Останнім за своїм ступенем аристократичності тогочасним зверненням до вищої шляхти вважається «pán».

Титули у нижчої шляхти великою мірою залежали від старшинства роду. Поділялись представники цієї еліти на такі стани: starý rytí?ský, rytí?ský, starý vladycký, vladycký, prostý ?lechtický a erbovnictví. Відповідно до такої внутрішньостанової ієрархії надавались самі посади та права. В XVI ст. за нижчою шляхтою закріпилися такі титули як „Urozený a state?ný rytí?, „Urozený vladyka та „Slovutný pano?. Офіційно затверджувалась приналежність до кожної з верств виданням «nobilita?ní listin?», в котрому містились аргументи для підтвердження свого походження, привілей з наданим титулом та ще один атрибут шляхетства - герб. Прийнятими до панського стану могли бути чотири шляхетські предки по чоловічій лінії та чотири по жіночій.

Цікаво, що в порівнянні зі ситуацією в інших ранньомодерних державах, до Білогорської битви, окрім панських та лицарських титулів не визнавалися інші ступені шляхетські. Стани виступали проти запровадження інших титулів в Богемії. Князям із Плавна, котрі мали маєтки у Богемії, було дозволено лише спеціальними резолюціями вживати князівський титул в Чехії, проте вони не повинні розглядатися як окремий стан, а належати до панського. На практиці це правило виконувалось також тому, оскільки навіть такі впливові пани з Роземберга (князівського роду), котрі володіли значною частиною державних земель ніколи не носили інший титул ніж «pány». На початку XVII починається більша диференціація шляхетського стану, виділяються магнати. Проте їхні права не відрізнялись від прав інших представників стану панського. Тут більшою мірою майновий чинник диференціював, магнати чеських земель поділялись на kní?ata та hrabata.

Король не розголошував про прийняття до шляхетського стану, вручення гербу не означало зарахування до стану. До рицарського стану особа повинна була прийнята від лицарів, до панського відповідно від панів. Приналежність до стану реєструвалась в двірських або земських книгах.

Щодо відповідності посад титулу шляхти, то спори повязані з даним питанням велися між королем та станами від середини XVI ст. Право займати посади в уряді демонструвало привілейованість стану. Найвищі посади отримали пани - найвищого гетьмана, коморника (komornika), найвищого державного судді. Усі інші особам стану рицарського - підскарбія (najvz??i purkrabia), гофмістра (hofmistra), маршалка (mar?alka), коморника (komornika), суді двірські (sudi dvorského) та канцлера (kancle?e). Цьому приділяли багато уваги, король висловив правило, що уряди повинні встановлюватися радою панів (це постійна рада короля). На сеймі було постановлено, що найвищі посади державні будуть nesesaditelni. А також королем Яном Люксембурзьким було введено постанову, що уряди в Чехії можуть посідати лише чехи, заборона для іноземців. Чиновники складали присягу не лише королю, а й станам та громадянам держави, що означало їхню відповідальність перед усіма.

Під вплив станів підлягали також суди, посади надавалися в державних судах станам панським та рицарським від короля, але вирішувалось дане питання відповідно на радах. В документі «Z?izeni zemská Království ?eského XVI v?ku» зазначено впливових шляхтичів, котрим наддавались урядові посади. Посаду nejvy??i hajtmana повинна посідати особа з рицарського або панського роду, що виступала дорадчим органом, контролювала роботу судів. Найвищим державним чиновником - nejvy??i purkkrabie P?a?ský, права рука короля, призначався pán z Ro?mberka. Це була перша особа після короля, в обовязки якої входило здійснювати управління державою, виконувати функції начальника стану. В разі відсутності короля виступав kral?m p?ijemny.

Наступнимb в ієрархії державного управління розташовувались nejvy??i hofmistr, nejvy??i mar?álek, nejvy??i komorník, nejvy??i sudí zemský. Посаду коморника отримав Puotha z Rý?mberga a y ?vihova, а найвищого судді - Jan z Raupova. Здійснював керівництво королівською канцелярією - nejvy??i kanclé?e; видавав документи. що стосувалися усіх земель держави від імені короля. Посилюються позиції даного уряду із перенесенням двору до Праги. Канцлер стає однією з найвпливовіших осіб при дворі. З 1599 року і до чеського повстання цю посаду займав Zdenek y Lobkovic. Уряд рицарського стану складався з hofmistra, podkomo?iho a nejvy??іho zemského pisa?e. Пани, що займали посади в уряді усі були знатного походження, що показує тісний взаємозвязок ієрархії та титулу шляхетського з місцем у урядовій драбині.

Розглянута система в шляхетському середовищі проіснувала до 1620 року. Після битви на Білій горі стару чеську шляхту позбавляють прав, привілейованого становища відповідно титулів. Більша частина протестантської еліти заради збереження свого титулу та маєтку переходить на католицизм. Ця ж частина, що зберігає власну релігію штучно замінюється німецькою шляхтою, часто із збереженням цього ж титулу. Проте стара структура шляхетської ієрархії руйнується. Натомість із виданням Фердинандом ІІ «Obnovene Právo a Z?izeni zemské d?dí?ného království ?eského 1627 roku» формується стійка нова схема шляхетських титулів, котра залишається незмінною протягом XVII та XVIII ст. Важливо, що нововведенні звання та титули були механічно накладені на шляхетське середовище, запозичені з інших держав, ця система виступала відповідником загальноімперській титулатурі, що, звичайно, вороже приймалося старою чеською шляхтою (nobilita?ní praxe).

Аристократія стає все більше замкнутою, потрапити в шляхетське середовище із XVII ст. майже неможливо, лише родинні звязки визначають статус особи. Саме з цього часу шлюбна політика найбільш актуальна задля здобуття статусу та титулу. Залишилось незмінним право короля надавати титули за певні заслуги.

Отримати статус найвищої шляхти мали можливість з 17 ст. роди з титулом «kní?ata», оскільки їхнє шляхетство сягало кількох поколінь та «ступінь аристократичності» була близькою з шляхтичами, що входили в «prvni spole?nost». Починаючи з побілогорської доби та особливо у 19 ст. врахування визначального чиннику приналежності до найвищої шляхти - бездоганного походження, сприяло зосередженню великої уваги принципу «rovnorodého» шлюбу.

В добу після Білої гори встановлюється нова ієрархія чеської шляхти, відповідно і змінюється система титулів, котра більшою мірою диференційована, чіткіше структуризована. До нової вищої шляхти «panujíci» - належали «kni?e», «hrabe» та «svobodný pán», нижча шляхта була поділена на «ryti?» та «prosté ?lechtictvi».

Вважається, що «vy??i vrstva dryhou spole?nosti», тобто шляхтичі з «rýti?skím titulem», була перехідною між вищою та нижчою шляхтою, не мала великих обмежень в правах, оскільки аристократичність роду була високою, проте знаходиться нижче у внутрішньо-шляхетській ієрархії через значно менші володіння. У своїй роботі Владимир Бжазіна наводить думку Йозефа Масек щодо рицарського стану: це ще не були пани, не володіли такими ж правами, але й не виконували робіт як піддані та не мали повинностей. Можемо припустити, що станом на 17 ст. майновий чинник відігравав більшу роль у порівнянні із передбілогорською добою, зважаючи на те, що диференціація відбувалася із врахуванням заможності шляхтича. Потрапити до рицарського стану було довгою та складною процедурою. Рішення про прийняття оприлюднювались на сеймах або ж на засіданнях суду, найбільше враховувався принцип рід „staro?itné» чи „novo?itné, про що зазначалось.

Якщо рицарі були швидше перехідною ланкою, то до «slu?ebnou» (нижчої) шляхти входили усі інші привілейовані роди - «prosté ?lechtictvi», котрі часто вели спосіб життя старої земельної аристократії, володіли достатньо великими маєтками, що були одним із визначальних маркерів їхнього привілейованого становища, тоді як для вищої шляхти це не мало особливої ваги. Натомість для «panujíci ?lechty» було важливим підтвердження їхнього становища, оскільки усі члени князівських родів належали до вищої знаті; їх була обмежена кількість.

Що стосується магнатських, то тут привілей поширювався лише на главу роду. Спочатку не визначеною залишалась приналежність інших членів магнатського роду. Коли все ж було прийняте рішення віднести усіх представників магнатського роду до вищої шляхти, то з метою виокремлення родових глав їм надали титул «princ?», «princezen». Це в свою чергу спричинило відокремлення окремих гілок від роду.

Формування ієрархії чеської шляхти та надання титулів здійснювалось із врахуванням загальноімперської практики та бралась до уваги шляхетська структура держав Західної Європи. «Vévodský» titul (герцог) мав такі аналоги як «d?di?ných princ?», «d?di?ných hrabat» «landkrabat» та «markrabat». Титул «hrabe» надавався нащадкам старих панських родів, в порівнянні з князівським титулом родовід у них не був настільки бездоганним. Дане привілейоване становище шляхтичі могли отримати як винагороду за службу. Яскравим прикладом роду є Валенштейни. Після успішної оборони маркграфства Альбрехт Валенштейн повернувся до двору у 1606 - 1607 і отримав титул, його сімю і його було переведено в стан магнатів і до нього зверталися «Hoch-Und Wohlgeboren».

Виділились серед вищої шляхти «svobodný pán» (Freiherr). Даний титул втрачав свої позиції на поч. 17 ст. Зазвичай вони були чиновниками, офіцерами, генералами, поміщиками, представники професій.

Висновки

чеський шляхта білогорський титул

Привілейовані верстви населення, як показує практика, здійснюють колосальний вплив на перебіг історичних подій. Вони у свою чергу залежні від керівництва держави, котрим визначається становище та статус еліти. У роботі буде висвітлено такий взаємозвязок на прикладі шляхти та Королівства Богемія у другій пол. XVI - першій пол. XVII ст., що відображатиметься у наданих правах та титулатурі привілейованої верстви суспільства до битви на Білій горі та їх зміна після.

Білогорська битва відноситься до тих подій, що змінюють подальший хід історії держави, виступає переламним етапом у становищі чеського народу, та зокрема досліджуваної шляхти. Звичайно, такі переміни не відбуваються раптово і одна битва не може призвести до настільки вагомих наслідків. Триває довга передісторія, проте битва на Білій горі 1620 року вважається завершальним етапом у заміні протестантської шляхти на католицьку, руйнуванні старої структури відносин всередині шляхетського середовища у взаємозвязку зі зміною статусу, що відображається в наданих королем правах шляхтичам, посадах в уряді та титулах.

Більшість дослідників доходять спільної згоди, що для чехів це була національна катастрофа, витоки котрої ведуться від сер. 16 ст., а особливо загострюється на зламі XVI-XVII століть у звязку із зростанням протистояння католицизму та протестантизму, що великою мірою проявилось на чеських теренах. Релігійний та феодальний конфлікт німецьких католиків та богемських гуситів переріс у площину національного конфлікту між чехами та німцями. Більшість сучасних дослідників погоджуються із трактуванням кризи XVII Й. Полішенським, котре у своїй праці зазначає Пьотр Вандич, - «це кульмінація внутрішніх конфліктів, котрі дедалі поглиблювались всередині певного суспільства та призвели до раптового колапсу наявних економічних, політичних, соціальних та політичних відносин, наслідком чого стали регресія, регіональна чи загальна, або культурний крок уперед у розвитку цього суспільства». Можна події 1620 року розцінювати двояко: що стосується питання чеської нації, то, звичайно, - це «криза», виникає питання подальшого існування нації, але в економічному плані та реалізації державного управління - це крок вперед. Ще одним наслідком поразки чехів у Білогорській битві стала втрата ідентичності. Мешканців королівства вже не обєднує характерне для передбілогорського доби усвідомлення приналежності до єдиного народу, а територіальний фактор. Такий перебіг подій, в свою чергу мав наслідком відсутність патріотизму, що ми спостерігатимемо наступні три століття.

Даний період отримав назву «time of darkness» (doba temna). Протестантське дворянство було позбавлене за імперським наказом своїх маєтків та багатства, відбувалось насильне навернення в католицизм, конфлікти з католицьким дворянством та єзуїтами. Каміл Крофт, як і більшість дослідників стверджує, що у білогорський період розпочалася національна катастрофа, котра тривала подальші триста років. Полягала вона у зміні конституційного статусу, перевазі у державі німецького населення над чеським, інтелектуальному та територіальному зубожінні.

Список використаних джерел та літератури

Опубліковані джерела:

1.Sta?e pam?ti d?jin ?eských. Pavla Skály ze Zho?e historie ?eská od r.1602 do r. 1623 // Monumenta historiae Bohemica. Karel Tieftrunk. - Praha, 1865.

.Dokumenty k novov?kým ?eským d?jinám (1621-1791) Ond?ej Felcman. Historický ústav FF UHK. - Hradec Králové, 2010.

3.Z?izeni zemská Království ?eského XVI v?ku / Vydáni spo?idili Josef Jire?ek a Hermenegild Jire?ek. - Praha, 1882.

4.Liste Heneologické a Geraldické Spole?nosti v Praze. - Praha, 1970.

Література:

5.Lonnie R. Janson. Breaking Bohemia`s Back: The Battle of White Mountain, 1620 // Central Europe. Enemies, Neighbors, Friends. - Oxford University Press, 1996.

6.Robert J. Kerner. The Czechoslovacs from the Battle of White Mountain to the World War // Czechoslovakia. - London, 1940.

7.Krofta, К. Bílá hora : kurs ?estip?edná?kový // Sbírka pr?dná?ek a rozprav. - Praha, 1913

8.Honor and titles. London: H M S O, 1996.

9.Медведева К.Т. Австрийские Габсбурги и сословия в начале XVII века. - М.: Индрик, 2004

10.Vladimír B?ezina. Rytí?ský stav v ?echách a na Morav? v raném novov?ku./ Rod Buk?vk? z Buk?vky od st?edov?ku do 20.století. - ?eské Bud?jovice, 2008.

11.Jan ?upani?. Ni??i ?lechta d?di?nych zemí a uherska // Nová ?lechta rakouského císa?ství. - Praha: Agentura Pankrác, 2006.