Розвиток державної поштової галузі Наддніпрянської України протягом другої половини XIХ – на початку XX ст.

Вступ

Актуальність теми. Серед комунікативних способів і засобів передання і доставляння повідомлень поштовий звязок є чи не найдавнішим. Протягом століть поштова служба пройшла тривалим шляхом свого розвитку - від часів «ямської гоньби», земської пошти до сучасної поштової мережі. Робота інституцій звязку має величезне значення для розвитку країни, зміцнення її економічної й оборонної здатності, для успішної діяльності державного апарату, всебічного задоволення культурно-побутових запитів населення. Стан розвитку поштового звязку є відображенням рівня цивілізованості суспільства. Існування власної пошти може слугувати ознакою державності, а її діяльність - нести з собою державну символіку. Пошта сприяє не лише поширенню різноманітної інформації, а й налагодженню шляхів сполучення, розвитку економіки, справочинства, культури.

Сучасний поштовий звязок - це складний господарський механізм, який функціонує в системі соціально-економічного комплексу держави та є однією з найважливіших галузей економіки України.

При тому величезному значенні, яке має поштовий звязок у житті всіх народів, і тієї провідної ролі, яку він відіграє у головних галузях економіки, історичне минуле пошти та її сьогодення незаслужено обійдене увагою дослідників. Потреба наукового вивчення проблеми обумовлена й тим, що в українській історіографії відсутні роботи, в яких питання виникнення і розвиток поштового звязку Черкаського повіту досліджувалися у загально-історичному контексті.

Тож, історичний досвід становлення, формування і розвитку поштової справи Наддніпрянщини на прикладі окремих повітів - Черкаського, Канівського, Золотоніського - обґрунтовується особливостями його соціально-економічного і стратегічного стану як своєрідного історико-культурного середовища, що значною мірою і визначило основні тенденції та особливості організації тут поштової служби протягом другої половини XIХ - на початку XX ст.

Актуальність обраної теми для вивчення посилюється й тим, що в сучасній історіографії проблеми історії поштової страви Наддніпрянської України розроблені лише фрагментально. Дослідження теми допоможе заповнити існуючі прогалини щодо знань про становлення та діяльність поштових установ в періоді, що досліджується.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, вважаємо, що обрана нами для дослідження тема має науково-практичне та суспільно-політичне значення, чим і зумовлено її актуальність.

Обєктом дослідження виступає процес розвитку державної поштової галузі Наддніпрянської України протягом другої половини XIХ - на початку XX ст.

Предметом дослідження є діяльність поштового звязку у Наддніпрянщині на прикладі трьох повітів Київської та Полтавської губерній та державна політика щодо його становлення та розвитку.

Хронологічні рамки аналізу охоплюють період другої половини ХІХ - початку ХХ ст., що відповідає меті комплексного дослідження безперервного процесу становлення, еволюції, розвитку поштової справи на визначеній нами території. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлено періодом реформ у поштовій справі; верхньої - виходом поштової справи на якісно новий технічний рівень. В окремих випадках для забезпечення логіки викладу у роботі здійснено екскурси за межі окресленого хронологічного періоду.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Наддніпрянської України (Черкаський, Канівський, Золотоніський повіти), що згідно сучасного адміністративно-територіального поділу Черкаської області відповідає Черкаському, Канівському, Золотоніському районам, західним частинам Корсунь-Шевченківського та Городищенського районів, північним частинам Смілянського, Камянського та Чигиринського районів.

Мета роботи полягає у дослідженні процесу становлення, розвитку й у виявленні особливостей діяльності поштового звязку на території Наддніпрянщини протягом другої половини XIX - на початку XX ст.

Відповідно до поставленої мети передбачалося вирішення таких дослідницьких завдань:

-окреслити джерельну базу, історіографію та методологію дослідження;

-висвітлити становлення та еволюцію мережі установ поштового звязку Наддніпрянської України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.;

-проаналізувати діяльність поштових та поштово-телеграфних контор Черкаського, Канівського, Золотоніського повітів;

-дати характеристику організації роботи контор, підбору кадрів й обслуговування клієнтів пошти, державно-політичним функціям, цензурі поштово-телеграфних контор Наддніпрянської України;

-розглянути проблеми охорони праці та безпеки життєдіяльності, повязані з роботою листонош по доставці поштової кореспонденції і телеграм.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були оприлюднені на наукових конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-Хмельницький, 26 - 28 травня 2012 р.); ІV Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-Хмельницький, 29 вересня - 1 жовтня 2012 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Сьомі Богданівські читання» (Черкаси, 6 грудня 2012 р.); ХV Всеукраїнській конференції молодих вчених «Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях молодих вчених «Родзинка - 2013», Черкаси, 18 - 19 квітня 2013 р.); VІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету - 2013» (Київ, 25 квітня 2013 р.). Основні положення та висновки викладено у 6 публікаціях.

Структура й обсяг роботи підпорядковані змісту, меті та дослідницьким завданням і складається зі вступу, 4 розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (186 позицій), додатків. Загальний обсяг дослідження становить сторінок.

1. Історіографія, джерельна база та методологія дослідження

Комплексне вивчення основних етапів та особливостей розвитку поштової справи Наддніпрянщини у другій половині XIX - на початку XX ст. тривалий час фактично залишалося поза увагою науковців. Тому всебічне дослідження і систематизація знань про цю важливу складову суспільного життя вбачаються цілком вмотивованими. Одним з напрямків цієї роботи є проблема не лише вивчення наукової спадщини дослідників різних поколінь, а й відокремлення та систематизація тих фактів, які стосуються безпосередньо розвитку поштової справи Наддніпрянщини на прикладі трьох повітів - Черкаського, Канівського, Золотоніського. Складовою частиною цієї роботи є аналіз історіографії та джерельної бази дослідження історії поштової справи. Історіографічному аналізу, опрацюванню джерел з даної проблеми, систематизації та узагальненню отриманої інформації та забезпеченню достовірності результатів дослідження сприяло застосування сучасної методології.

1.1 Стан наукової розробки проблеми

В історіографії проблеми, що досліджується, умовно можна виокремити три періоди: 1) дорадянський (друга половина XIX ст. - початок XX ст.); 2) радянський (20-і - початок 90-х рр. XX ст.); 3) сучасний (90-і рр. XX ст. - початок XXI ст.). Кожен із них має свою специфіку щодо можливостей використання джерельної бази і публікації результатів науково-дослідної роботи.

Історіографія з проблеми становлення поштової справи в Україні, більша частина якої входила до складу Російської імперії, бере свій початок з другої половини XIX ст., коли, власне, і розпочалося системне становлення цієї галузі. При цьому слід зазначити, що першими, хто почав висвітлювати функціонування поштового звязку, стали фахівці та чиновники галузі, відомі економісти та громадсько-політичні діячі означеного періоду. Їхні публікації носили здебільшого інформативний або статистичний характер і вміщувалися переважно у спеціалізованих виданнях. З огляду на це вони за своїм підходом до розкриття поштової тематики, на наш погляд, не можуть повною мірою бути віднесені до наукових праць, оскільки висвітлювали переважно поточні питання галузі. Водночас наведений в них фактичний матеріал суттєво доповнює загальну характеристику поштової справи періоду, що досліджується.

На перші публікації щодо стану справ у поштовій галузі значний вплив мала цензура, адже мова йшла про державне замовлення на формування концепції державного поштового звязку Російської імперії, правильність і ефективність організації якого ні в кого не повинна була викликати сумніву. До того ж, поштова комунікація ставала доступною не тільки для бюрократичного апарату, а й для широких верств населення як найшвидший канал передачі інформації, благонадійність якої повинна була залишатися під повним контролем держави.

В поле зору перших авторів публікацій про поштовий звязок потрапили питання як загальноінформаційного, історичного, так і суто спеціалізованого характеру. Зрозуміло, що не стояли осторонь висвітлення цієї нової і вкрай актуальної на той час проблеми керівники і фахівці поштової галузі та Міністерства внутрішніх справ, у підпорядкуванні якого перебувала дана галузь.

Зокрема, М. І. Соколов, один із високопоставлених чиновників Міністерства внутрішніх справ Росії кінця XIX ст., у своїх статтях з історії становлення світової та вітчизняної пошти одним з перших зробив спробу проаналізувати закономірності появи та становлення поштової служби саме як складової частини державного механізму. Становлення поштової галузі Росії ним досліджується в контексті розвитку пошти в інших країнах світу, а її поява пафосно пояснюється закономірним результатом досягнення політичної та соціальної єдності держави й спільністю потреб та інтересів народу [165, 631-647].

У праці «Короткий нарис історії поштового управління в Росії» [166, 483-498] він, випередивши тогочасних істориків, першим проаналізував історію становлення поштового відомства та основні принципи організації державної поштової служби в Росії XVIII-XIX ст., включаючи й українські губернії, одночасно приділивши увагу огляду штатів поштових установ, правам та обовязкам поштових чиновників. Дана праця дає можливість проаналізувати зміну акцентів державної політики в бік зростання важливості поштової галузі у суспільно-політичному та економічному розвитку держави.

Стосовно сучасних М. І. Соколову тенденцій у становленні поштової справи в Росії, в тому числі й на території України, то ним вперше були висвітлені основні способи утримання поштових станцій, приділялася значна увага дослідженню нової на той час справи - передплати та пересилки поштою періодичних видань, а також тих проблем і труднощів, з якими зіткнулося поштове відомство в організації цієї нової для себе справи. Автором було детально розкрито еволюцію такси вагового і страхового зборів та особливості організації поштових перевезень залізницями. Торкнувся М. І. Соколов і такого важливого аспекту організації поштової справи, як діяльність земської пошти. У своїй праці «Об учреждении в России земских почт» він проаналізував основні нормативні документи, що регламентували роботу земської пошти, та помилки, що допускалися окремими земствами у їх трактуванні [168, 823-848].

Наукові розвідки М. І. Соколова містять багато фактичного матеріалу, статистичних викладок і торкаються практично всіх основних аспектів діяльності поштової галузі, а тому мають важливе значення для дослідження проблеми. В цілому, М. І. Соколовим було опубліковано у «Поштово-телеграфному журналі» близько 40 статей, присвячених питанням організації поштової справи в XIX ст., а також у попередній період [167, 713-723].

Окремо серед наукових розвідок М. І. Соколова стоїть видана ним у співавторстві з О.Я. Хреновським праця «Поштові правила для приватної кореспонденції», в якій вміщено діючі у поштовому відомстві правила стосовно пересилки різних видів приватної поштової кореспонденції, передплачених видань, грошових переказів тощо [173]. Як і більшість попередніх статей, дана праця є надзвичайно цінним джерелом інформації щодо типів приватної кореспонденції, що пересилалася поштою, тарифів, діючих у той час правил поштової пересилки, причому всі вони подані з посиланнями на діючі підзаконні акти.

Характеристика стану поштової справи в Російській імперії взагалі та в окремих її регіонах кінця XIX - початку XX ст. (обсяги письмової кореспонденції, зміни у вартості послуг, рівень технічної модернізації поштової галузі, стан технічного обладнання виробничих процесів та інше) міститься у працях відомого поштового чиновника Н.Д. Яворського, який систематично на сторінках спеціалізованого «Поштово-телеграфного журналу» подавав статистичні звіти з діяльності поштово-телеграфного відомства Російської імперії за чітко визначений період часу [179, 534-551]. Важливим вбачається те, що дані статистичні звіти дають можливість проаналізувати динаміку розвитку галузі по різних показниках, виділивши як позитивні, так і негативні тенденції.

Н.Д. Яворський одночасно є автором ґрунтовного дослідження організації роботи поштово-телеграфних ощадних кас, які, на його думку, стали одним з основних засобів акумуляції коштів населення у руках держави [180, 907-921]. Ним розкривається історія створення поштово-телеграфних ощадних кас, показуються основні засади організації їхньої роботи з вкладниками, аналізується динаміка роботи кас, спрямована на зростання кількості та сум разових вкладів. Наведений автором фактичний матеріал безпосередньо торкається і тогочасних проблем поштової справи в Україні.

До аналізу організації роботи поштово-телеграфних ощадних кас звертався і С. Жарков. У своїй статті, крім розгляду особливостей організації роботи поштово-телеграфних ощадних кас, які були розглянуті Н.Д. Яворським, він аналізує динаміку зростання вкладів від населення в розрізі регіонів, робить порівняльний аналіз ефективності роботи поштово-телеграфних ощадних кас та кас Державного банку [142, 928-940]. Крім цього, у його працях та дослідженнях Б.М. Костриця постійно наголошувалося на необхідності розширення мережі поштово-телеграфних контор та поштових відділків по всій території країни [144].

Заслугою тогочасних поштових чиновників - авторів публікацій, є те, що, аналізуючи досягнення і проблеми вітчизняної поштової галузі, вони часто порівнювали її роботу з організацією поштової справи в інших розвинутих державах світу. В результаті вивчення досвіду європейських країн на сторінках «Поштово-телеграфного журналу» систематично зявлялися перекладні статті зарубіжних авторів.

Однією з таких статей є праця німецького дослідника Р. Неймана у перекладі В.Н. Верещагіна «Обладнання приміщень для поштової, телеграфної та телефонної служби», присвячена детальному аналізу особливостей вибору місцевості для будівництва поштових будинків, розташування приміщення, функцій кожної з кімнат у приміщенні тощо [154, 680-691]. Вихід у світ вищеназваної статті доводить, що російське поштове відомство цікавилося особливостями організації роботи своїх зарубіжних колег та було готове до запозичення їх досвіду.

Вагоме значення для дослідників історії поштового звязку мають побудовані на аналізі законодавчих актів та змін і уточнень до них узагальнюючі праці О. Аскарханова [126; 127; 128]. У них - оригінали циркулярів і розпоряджень по поштовому відомству та узагальнені і систематизовані зміни і доповнення до них за період 1885-1912 рр., які дають можливість проаналізувати базові принципи організації роботи галузі в кінці XIX - на початку XX ст.

Специфіка діяльності поштової галузі як інфраструктурного підрозділу економіки Російської імперії була предметом дослідження не лише фахівців галузі звязку, а й відомих у той час економістів. Так, у фундаментальній праці російського економіста І. X. Озерова «Пошта в Росії та за кордоном» міститься порівняльний аналіз рівня розвитку та організації діяльності поштового звязку в Росії та розвинених країнах світу. Характеризуючи основні тенденції розвитку поштової справи Російської імперії, вчений наголошував на її важливості для економічного розвитку держави, доводячи, що покращення поштового звязку в Росії - це не вимога, це - гасло промислової Росії, тому що недосконала пошта є перешкодою промислового розвитку [156]. Принципове значення мало вже те, що у визначеній праці сформульована думка про те, що в умовах розвитку продуктивних сил та утвердження нових виробничих відносин поштовий звязок набуває особливого державного значення, а, отже, поштова галузь повинна стати обєктом вагомих капіталовкладень з боку держави.

Враховуючи те, що паралельно з державною у другій половині XIX ст. на території Російської імперії, в тому числі й на Україні, почала функціонувати і недержавна мережа поштових закладів або так звана земська пошта, то успіхи в її організації та діяльності теж не могли пройти повз увагу сучасників. Зрозуміло, що не стояли осторонь висвітлення цієї вкрай актуальної на той час проблеми державні та міністерські чиновники, працівники і земські діячі.

Зокрема, Д. Франц у своїй досить розлогій та водночас достатньо предметній щодо проблеми організації земської пошти однойменній праці висвітлює передумови та процес організації земських поштових установ у державі [169; 170]. Аналізуючи діяльність земської пошти в українських губерніях та повітах, він характеризує їх появу як прогресивний чинник у розширенні мережі поштових установ та забезпеченні населення, насамперед сільського, послугами звязку. Значну увагу дослідник приділяє взаємовідносинам державної та земської пошти, зазначаючи, що «подальший розвиток пошти державної та земської, які знаходяться в тісному взаємозвязку, потребує встановлення останньої на таких принципах, за яких усувалася б можливість між ними конкуренції, а земська пошта ставала корисним допоміжним органом пошти державної» [171, 878-886].

У звязку з цим варто відмітити працю «З історії земства на Україні» відомого українського історика В.Д. Дорошенка [140]. У ній автор висвітлив питання взаємовідносин земств з органами державної адміністрації, зокрема, і в галузі становлення поштового звязку. Однак, слід зазначити, питання організації земської пошти розглянуто ним лише дотично, в загальному контексті основних напрямків діяльності земств.

Більш повне уявлення про попередній період становлення поштової справи, в тому числі і на українських землях, дає праця російського історика І. Я. Гурлянда «Ямська гоньба у Московській державі до кінця XVII ст.», в якій значна увага приділена історії поштової справи. Матеріали, подані автором стосовно появи підводної повинності, створення перших ямів, переліку ямських шляхів, та опис стану ямських доріг мають цінність і для дослідження організації поштової справи на українських землях, тому що процес зародження української та російської пошти починає відлік з часів Київської Русі [139].

В цьому ж контексті слід виділити працю відомого українського історика Д. І. Яворницького «Історія запорозьких козаків», в якій висвітлюється історія поштового звязку на українських землях [178]. Аналізуючи появу поштових установ у запорозьких козаків, дослідник розкриває процес еволюції козацької поштової служби від появи поодиноких поштових курєрів на початковому етапі існування Запорозької Січі до організації своєрідних поштових «установ» - поштових гонів - у другій половині XVIII ст. Детально описуючи місце розташування козацьких поштових гонів, він зазначає, що на всіх поштових станціях козаками встановлювався зразковий порядок, з числа військових канцеляристів призначалися наглядачі, з проїжджих знімалася прогонна плата, тобто, козацька поштова служба діяла на загальних засадах державної служби звязку.

В цілому, аналіз нечисленних праць другої половини XIX - початку XX ст. свідчить про їх узагальнюючий та інформативний характер. Як правило, всі вони стосувалися власне організації поштового звязку Російської імперії, до складу якої в той час входила і більша частина території України. Досліджень визначеного періоду, які б розглядали процес становлення поштового звязку суто на українських землях, немає, та й, виходячи з імперського періоду в історії України, і не могло бути.

Загальні питання становлення поштового звязку впродовж XIX - початку XX ст. знайшли відображення в працях радянських істориків. Однак, вони носили переважно фрагментарний і поверховий характер. Написані в різні роки, всі вони обєднані чітко вираженою політичною та ідеологічною заангажованістю. Зокрема, історію пошти з часів Київської Русі до кінця XVIII ст. досліджували вчені М.М. Віташевська [135] та О.М. Вигильов. У своїй праці «Історія вітчизняної пошти» О.М. Вигильов стверджував, що своєю появою пошта зобовязана державі [134]. Він же простежував історію становлення державної поштової справи в Росії, виводячи її початки від ямської гоньби та так званої «німецької» пошти.

Науково-популярний характер носить праця О.А. Міля, в якій у доступній формі розкрито історію створення пошти в Росії, показано заслуги окремих історичних особистостей, зокрема, А. Ордин-Нащокіна, Л. Марселіуса, А. Вініуса в організації поштової справи в Росії [147].

Попри надмірну заідеологізованість, викликає дослідницький інтерес насичена цінними історичними фактами праця М.С. Анчарової «Від ямщика до літака», в якій розглядається історія становлення ямської гоньби, створення системи органів поштового управління, стан поштових шляхів та особливості утримання поштових станцій в окремі історичні періоди. Значну увагу автор приділила дослідженню прав і обовязків поштових службовців, починаючи від ямщиків і закінчуючи чиновниками поштово-телеграфних установ, акцентуючи свою увагу на тому, що лише в радянські часи працівники пошти нарешті отримали достойні умови праці [124].

Грунтовністю відзначається двотомна праця радянського дослідника М.Ю. Шедлінга «Нариси з історії світової пошти», перший том якої присвячено історії становлення поштового звязку у провідних державах світу, а другий - безпосередньо історії пошти в Росії від часів Київської Русі та монголо-татарського завоювання до початку XIX ст., а саме поштової реформи 1830 р. [175; 176; 177]. У цій праці розвиток російської пошти розглядається в контексті історії поштової служби в зарубіжних країнах, що дозволяє зробити висновок про закономірність появи вітчизняної пошти та підтверджує тезу про те, що пошта в Росії є однією з найдавніших у Європі.

Перші праці М.Ю. Шедлінга, що були опубліковані на сторінках «Поштово-телеграфного журналу», посаду редактора якого він займав у 1910-1917 рр., присвячені розгляду питання поштових перевезень, зокрема, пасажирських та залізничних, і дають змогу зясувати особливості державної політики в цій галузі. Так, у статті «Поштові шляхи, екіпажі та перевезення проїжджих» автором детально розглядається історія появи пасажирських перевезень, подаються зображення поштових екіпажів, які використовувалися для перевезення людей, розкривається суть прогонної такси, що сплачувалася на станціях [176, 755-790].

Розглядаючи особливості перевезення поштових відправлень залізничним транспортом, М.Ю. Шедлінг у однойменній статті робить порівняльний аналіз організації поштових перевезень залізницями у Росії та в інших провідних країнах Європи, зокрема, Великобританії, Франції, Німеччині, Австрії. Дослідник приходить до висновку, що організація поштових перевезень залізницями у всіх вищеназваних країнах проводиться на майже однакових основах, а тому досвід інших країн може вдало перейматися і російським поштовим відомством [177, 180-188].

Ще одним ґрунтовним дослідженням з історії пошти, на цей раз земської, виданим у радянський період, є праця історика К.В. Базилевича «Земська пошта в Росії», яка побачила світ у 1926 р. [129]. Дана праця є фактично єдиним узагальненим дослідженням історії створення та особливостей організації роботи земської пошти, яка дає можливість прослідкувати її історію від часів появи спеціальної пошти при земських судах до початку XX ст., коли вона зявилася в усіх українських губерніях для обслуговування поштових потреб сільського населення.

Спираючись на архівні дані Поштового департаменту та Головного управління пошт і телеграфів, автор висвітлює історію створення земської пошти, вказує на проблеми та досягнення в організації її роботи, аналізує політику держави у справі організації поштового обслуговування сільського населення. Автор стверджує, що поява земської пошти стала можливою лише тому, що в державі не вистачало коштів на організацію державної сільської пошти, а тому мережу поштових закладів у сільській місцевості вирішили створити за рахунок земств. Використовуючи статистичні дані щодо обсягів пересланої земськими та державними поштами листів, газет, казенних пакетів та іншої кореспонденції, автор приходить до висновку, що земською поштою пересилалася незначна, порівняно з державною, кількість кореспонденції, а, значить, з часом земська пошта повинна була втратити свою відокремленість і стати структурним підрозділом державної пошти [].

К.В. Базилевич є автором дослідження не лише історії земської пошти, а й державної поштової служби Російської імперії, у якій розкрив основні віхи становлення галузі звязку означуваного періоду [130].

Крім вчених-істориків, дослідженню становлення, розвитку та діяльності поштового звязку в Росії значну увагу надавали радянські фахівці поштової галузі. Так, у праці уповноваженого з філателії та бонів в СРСР Ф.Г. Чучина відзначається позитивний вплив земської реформи 1864 р. на розвиток поштової справи Російської держави [174]. Характеристиці розвитку поштової справи присвячена монографія міністра звязку СРСР М. Псурцева, яка і до сьогодні залишається актуальною. У ній окремим розділом автор підвів підсумок діяльності усіх видів звязку, в тому числі і в періоді, що досліджується [158]. В загальному контексті становлення поштової галузі її історію розглядали радянські науковці О. Карлова [143], М. Арлазоров [125] та інші.

В цілому, аналіз історіографії радянського періоду дозволяє нам зробити висновок, що праці радянських дослідників, як істориків, так і фахівців галузі, акумулювали значний фактографічний та статистичний матеріал, широку джерельну базу, що сприяло накопиченню знань з проблеми. Однак, переважна більшість досліджень носять узагальнюючо-інформативний і, як правило, просвітницький характер та висвітлюють основні віхи становлення поштового звязку на території Росії (чи СРСР).

Процес формування сучасної української історіографії з історії поштової справи триває. До цього часу не створено комплексної праці з цієї проблеми, а наукова розробка теми поки що обмежується дослідженнями регіональних особливостей історії пошти переважно на рівні статей.

Одним з перших сучасних досліджень становлення поштового звязку в Україні стала робота українського вченого О. І. Гуржія «Пошта Гетьманщини в другій половині XVII-XVIII ст.», в якій висвітлюються особливості організації поштової справи на території Лівобережної України. Аналізуючи основні віхи в організації поштової справи на українських землях, автор приходить до висновку, що початок українській пошті поклало «функціонування окремих відділків», зафіксованих ще в джерелах XIII ст. Приблизно в ті часи зявився термін «яма» або «ямська повинність». Простежуючи процес становлення поштової мережі на території Гетьманщини, дослідник зазначає, що «вже в першій половині XVIII ст. простежуються загальні тенденції в упорядкуванні пошт як на українських землях, так і в Росії» [138, 167-182].

Автор зазначає, що українська пошта, попри незначні національні відмінності, розвивалася в контексті загальноросійської галузі звязку, і вивчення її історії невіддільне від історії пошти Росії. Автор доходить до висновку, що перетворення української поштової служби на структурний підрозділ російської стало закономірним результатом, за рідкісним винятком, незацікавленості та відстороненості тогочасної української еліти від організації такої важливої справи, як поштовий звязок, та добровільної передачі цієї справи в руки російських чиновників.

Історії української пошти присвячено колективну працю авторів-фахівців галузі звязку «Від гінця до Інтернету», яка заслуговує на увагу саме спробою комплексного висвітлення становлення, розвитку та сучасного стану поштового звязку в Україні. Однак, попри забачену актуальність, ця робота носить здебільшого науково-популярний характер [153].

Значно ґрунтовнішим, що базується на широкій джерельній базі, є дослідження науковця-фахівця галузі звязку В.Г. Бізіної «Із історії української пошти» [131]. Це фактично перше сучасне вітчизняне дослідження, у якому зроблено спробу проаналізувати процес становлення і розвитку власне української пошти від часів Київської Русі до сучасного періоду. У вищеназваній праці автор висвітлює цілий ряд питань, повязаних з організацією поштової служби на українських землях, а саме проблеми організації та реорганізації поштових округів, поштових перевезень, як сухопутних, так і водних, торкається основних аспектів організації і діяльності земської пошти, змін у штатах поштових установ, появи нових знаків поштової оплати тощо. На увагу заслуговує і краєзнавчий аспект, так як автор прослідкувала й історію становлення пошти Києва.

Серед сучасних досліджень історії пошти слід назвати праці І. С. Міронової, яка у своїх наукових розвідках приділила значну увагу історії розвитку поштового звязку в Україні в цілому та проаналізувала окремі аспекти діяльності пошти. Так, у статті «Розвиток залізничної пошти в Україні в другій половині XIX ст.» автор дослідила історію зародження залізничних поштових перевезень в Російській імперії в цілому та в Україні зокрема, прослідкувала процес розширення мережі залізничних поштових відділень, проаналізувала законодавчу базу та основні правила перевезень пошти залізницями [150, 18-22]. На увагу заслуговує той факт, що в даному дослідженні увага приділяється регіональному аспекту діяльності пошти, зокрема, особливостям розвитку залізничних поштових перевезень на півдні України. Проте автор обмежилася констатацією основних фактів, не проаналізувавши взаємозвязок між прийнятими урядовими рішеннями та їх впливом на динаміку залізничних поштових перевезень.

Цікавою з точки зору історіографії поштової справи є праця «Що таке «пошта»? (Старий та новий погляд на проблему)», у якій І. С. Міронова на основі широкого спектру архівних та джерельних матеріалів досліджує процес розвитку української пошти від часів Київської Русі до кінця XIX ст. [152, 98-108]. У статті аналізуються історіографічні питання походження термінів «ямська гоньба», «поштова повинність», «пошта». Особлива увага приділяється розвитку вітчизняних поштових установ у період формування Російської держави. Визначивши основні віхи в організації поштової справи на українських землях, автор приходить до висновку, що «основи сучасної поштової структури були закладені у XVIII-XIX ст.», а отже, саме цей період розвитку поштової справи заслуговує на значну увагу дослідників.

Окремо, у статті «Становище сільської пошти у 40 - 60-і рр. XIX ст.», І. С. Міронова проаналізувала основні труднощі на шляху створення сільської (земської) пошти, прийшовши до висновку, що саме її поява вирішила проблему поштового обслуговування сільського населення [151, 54-59]. Окремі дослідження І. С. Міронової, присвячені, зокрема, діяльності українських і російських пароплавних товариств у міжнародній пошті XIX ст., розвитку військово-польової служби в Україні, історії київської пошти представлені в авторських інтернет-публікаціях [148; 149].

Характерною особливістю сучасних досліджень історії та розвитку поштової справи є те, що здійснюються вони поки що переважно на регіональному рівні. Узагальнюючою є лише дисертація Н.В. Галич «Розвиток поштової справи в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст.» [121]. Праця Н.Д. Мірошниченко «Історія розвитку пошти на Вовчанщині з XVII по XIX ст.», висвітлила основні віхи становлення пошти нинішнього Вовчанського району Харківської області. Праця створена на основі опрацювання значного масиву архівних матеріалів, які відбивають характерні особливості і тенденції розвитку поштової справи не тільки в зазначеному регіоні, а й в цілому в Україні.

Історії створення пошти у Катеринославі (нині - м. Дніпропетровськ) присвячена наукова стаття Г.А. Голубицької «З історії поштової справи в Катеринославі». Стаття носить науково-популярний характер і спрямована на відтворення основних етапів становлення міської пошти [137].

Проблеми регіональної історії поштової справи в Україні вперше на дисертаційному рівні дослідила С. Є. Орєхова. В дисертації вона аналізує організацію пошти на території сучасної Донецької області протягом XIX-XXIст. в контексті загальноукраїнських процесів розвитку поштової галузі [123].

Таким чином, є підстави стверджувати, що, незважаючи на наявність різнопланових публікацій, які були видані як у дорадянський і радянський періоди, так і в роки незалежної України, тема організації поштового звязку на українських землях XIX - початку XX ст. розроблена досить поверхово і фрагментарно. Аналіз опублікованих праць показує, що переважна більшість дослідників розглядали історію поштового звязку Російської імперії, а розвиток пошти в Україні висвітлювався в загальних рисах і лише в контексті загальноросійської.

Сучасна українська історіографія поки що торкається лише окремих аспектів історії поштової справи на регіональному рівні. Наявні праці лише окреслюють можливі напрями дослідження у масштабах України. Це не дає цілісного і обєктивного бачення особливостей розвитку поштової справи в обраних нами хронологічних рамках, зумовлюючи тим самим необхідність їх комплексного дослідження на магістерському рівні.

1.2 Джерельна база роботи

поштовий листоноша телеграфний наддніпрянський

В процесі роботи над темою дослідження залучено та використано широке коло джерел, які відрізняються за різними критеріями: походженням, місцем зберігання, інформативними можливостями, ступенем обєктивності, методами і формами відображення тощо. Основу джерельної бази склали матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАК України) та Державного архіву Черкаської області (далі - ДАЧО), що дозволило опрацювати значний масив документів і зясувати основні аспекти роботи поштової галузі Наддніпрянщини.

Дотримуючись усталених підходів актуалізований комплекс опрацьованих джерел можна умовно поділити на такі основні групи: законодавчі акти (опубліковані та такі, що зберігаються в архівах); ділова документація установ поштового відомства, державних установ, органів місцевого самоврядування та громадських обєднань; довідкові матеріали; статистичні джерела; періодичні видання; документи особистого походження.

Вперше таку типологію поділу джерел запропонували російські дослідники А. Голіков та Т. Круглова. До цієї класифікації, виходячи із специфіки досліджуваної теми, замість документів особистого походження доцільно подати зображальні джерела, які не тільки унаочнюють отримані дані, а й насичені широкими інформаційними можливостями.

Першу групу джерел складають законодавчі акти владних структур, які відбивають офіційну політику державної влади щодо створення, організації та функціонування єдиної системи поштового звязку Російської імперії, до складу якої у ХІХ - на початку ХХ ст. входила Наддніпрянщина. Це, насамперед, укази імператора, Сенату, Державної Ради, які зберігаються в ЦДІАК України у фондах Генеральної військової канцелярії (Ф. 51), канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442) та ДАЧО у фондах Канівської поштової контори (Ф. 349), Дереньковецького поштово-телеграфного відділення (Ф. 926). В них висвітлюються питання організації та розвитку системи центральних та місцевих установ звязку впродовж ХІХ - початку ХХ ст. Це, насамперед, «Положення про нове облаштування поштової частини» 1830 р., накази, що стосується розкладання в межах території України нових поштових трактів, створення вільних пошт та впровадження спеціальних поштових екіпажів для одночасного перевезення пошт і пасажирів. Вони носять загальний директивний характер і відтворюють детальну картину стану поштової справи Росії в цілому та Наддніпрянщини зокрема.

Законодавчі акти, що стосувалися реформ та змін структури поштового управління, містяться в нормативних збірниках постанов і розпоряджень Російської імперії. Серед них вагоме місце належить «Повному зводу законів Російської імперії», в якому вміщено «Поштовий статут» 1957 р. зі змінами та доповненнями, датований 1906 та 1908 рр. Цей документ встановлював та регулював основні принципи роботи поштового відомства протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. До «Поштового статуту» у 1876 р. булу додано «Статут телеграфний», який, в звязку з технічними нововведеннями, розширив номенклатуру розпоряджень по поштовому відомству.

Діловодна документація представлена матеріалами Міністерства внутрішніх справ, галузевих керівних органів стосовно організації та реорганізації загальнодержавних та міських установ звязку. Передусім, це - ділове листування органів влади з поштово-телеграфними конторами, інструкції, циркуляри, ділові папери з місць, інформація про стан матеріального та технічного забезпечення обєктів поштового звязку, річні плани та звіти, інформація про відкриття курсів фахівців, документація фінансового характеру (кошториси, звіти про фінансову діяльність поштово-телеграфних ощадних кас), штатні розписи тощо.

Збірники міністерських циркулярів по поштовому відомству та циркулярів начальників поштово-телеграфних округів зберігаються в ЦДІАК України у фондах Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), Київського військового губернатора (Ф. 533), управління Київського поштово-телеграфного округу Головного управління пошт і телеграфів (Ф. 696), ДАЧО у фондах Пальмірського поштово-телеграфного відділення (Ф. 484), Стеблівської поштово-телеграфної контори (Ф. 905).

Зосереджена у цих фондах ділова документація стосується, в першу чергу, вдосконалення роботи галузі та вирішення поточних проблем, зокрема, таких як збільшення кількості поштових скриньок, поліпшення утримання поштових будинків, утвердження кондицій на утримання поштових станцій, змін та доповнень до штатних розписів, оплати праці, видачі премій тощо. Інформація, що вміщена в них, дає змогу простежити основні заходи владних структур щодо вдосконалення роботи служби звязку. Хоча, слід зазначити, на заваді вирішення наявних проблем стояла забюрократизованість державної управлінської машини, яка не могла оперативно реагувати на наявні труднощі.

Щорічно поштовим відомством (Поштовим департаментом, а згодом - Головним управлінням пошт і телеграфів) видавалися збірники циркулярів із змінами та доповненнями до них, які містять розпорядження та розяснення щодо організації роботи галузі звязку визначеного періоду. З метою вдосконалення роботи галузі міністерські циркуляри щомісячно розсилалися у всі поштові установи.

До ділової документації належать матеріали та справочинна документація органів місцевого самоврядування, зокрема, земських повітових управ та земських поштово-телеграфних відділків та контор. Ці матеріали містяться в ЦДІАК України у фонді канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), у ДАЧО у фондах Таганчанського поштово-телеграфного відділення (Ф. 898), Ротмистрівського поштово-телеграфного відділення (Ф. 866). Вони містять інформацію про відкриття та утримання земських поштових контор, що дозволяє проаналізувати організацію їх роботи як на державному, так і на місцевому рівнях.

Виходячи з того, що поштові установи, в силу специфіки своєї роботи, слугували найшвидшим каналом передачі інформації, їх діяльність не могла залишитися поза спеціальним відомчим наглядом правоохоронних органів. В звязку з цим частина матеріалів щодо роботи пошти знаходиться у фондах губернських жандармських управлінь та судових установ. Вони містять циркуляри посадових осіб Міністерства внутрішніх справ, Департаменту поліції щодо політичної благонадійності поштових чиновників, визначення міри покарань за участь у політичних страйках та передачу через поштові установи заборонених періодичних видань, брошур, прокламацій. Такі матеріали зберігаються у фондах ЦДІАК України у фондах Київської судової палати (Ф. 318).

Кореспонденція, що проходила через поштові установи, завжди знаходилася під пильним цензурним контролем. Матеріали, що підтверджують співробітництво поштового відомства з цензурними комітетами, відображено в документах, що знаходяться в ЦДІАК України у фонді Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), ДАЧО у фондах Канівської поштово-телеграфної контори (Ф. 723), Степанецького поштово-телеграфного відділення (Ф. 902), Черкасько-Соснівського погтово-телеграфного відділення (Ф. 913). У них містяться циркуляри про цензурний контроль за матеріалами періодичної преси, в тому числі місцевої, переліки неблагонадійних видань, що систематично оновлювалися, заборони щодо пересилки приватної поштової кореспонденції на імя окремих осіб тощо.

Діловодна документація, яка репрезентована постановами і розпорядженнями по поштово-телеграфному відомству, циркулярами щодо запровадження до поштового обігу знаків поштової оплати (марок, конвертів), інструкціями губернським поштмейстерам та станційним наглядачам тощо, оприлюднювалася також на сторінках офіційного друкованого видання Головного управління пошт і телеграфів - «Поштово-телеграфного журналу».

Важливе значення для дослідження мають численні довідкові матеріали, що розкривають загальний стан розвитку поштової галузі. До них належать поштові путівники, довідники з питань поштової справи, списки поштових і телеграфних установ, які до зволяють відтворити картину розширення мережі поштових та поштово-телеграфних установ, виокремити із загальних даних ті матеріали, що стосуються безпосередньо Наддніпрянщини.

Серед них - «Поштовий путівник Російської імперії», який регулярно, в звязку із прокладанням нових чи закриттям недіючих поштових трактів, перевидавався. У «Поштовому путівнику» подавалися відомості з прогонної плати за чітко визначену кількість верст і коней, основні вимоги до подорожніх тощо. Як додаток до «Поштового путівника» надавалася карта діючих поштових трактів.

Номенклатуру поштових послуг та загальні правила роботи поштових установ висвітлюють матеріали, наведені в такому довідковому виданні як «Поштовий довідник (неофіційний)», виданий у 1909 р.

З численних філателістичних каталогів-довіднків, каталогів маркових конвертів та довідників колекційних поштових матеріалів можна отримати додаткову інформацію про знаки поштової оплати, час їх введення в обіг, існуючі тарифи тощо.

Важливе значення для дослідження мають і статистичні дані, які дозволяють доповнити аналіз історичних процесів та явищ кількісними характеристиками, розкривають загальний стан розвитку галузі. Так, ЦДІАК України у фондах канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), Київського генерал-губернатора (Ф. 575) та у ДАЧО у фондах Пальмірського поштово-телеграфного відділення (Ф. 484), Канівської поштової контори (Ф. 349) зосереджені статистичні матеріали про кількість відправленої та отриманої за рік внутрішньої та зовнішньої кореспонденції, кількість працюючих та посадові оклади штатних працівників поштово-телеграфних контор залежно від їх класовості, дані по розподілу поштових чиновників за статтю та віросповідання. Дані матеріали дають змогу оцінити ефективність реформ у поштовій галузі, простежити зростання (чи навпаки, зниження) прибутковості роботи поштово-телеграфних установ в звязку з окремими нововведеннями. Цінність цих документів ще й в тому, що вони дають змогу розглянути зміну державної політики щодо залучення до роботи в установах звязку жінок.

Можливість порівняльного аналізу розвитку поштового звязку окремого регіону ХІХ - початку ХХ ст. дають статистичні дані, що знаходяться в ДАЧО у фондах Смілянської поштово-телеграфної контори (Ф. 350), Черкаської поштово-телеграфної контори (Ф. 351) та Матусівського поштово-телеграфного відділення (Ф. 332).

У дослідженні широко використані статистичні дані роботи відомства та його окремих підрозділів, що регулярно подавалися на шпальтах «Поштово-телеграфного журналу» у спеціальному статистичному відділі. Це - дані з вартості пересилки всіх передплачених видань (враховуючи пільгові та безкоштовні видання), щорічна динаміка прийнятих та виданих вкладів поштово-телеграфними ощадним касами, порівняльні дані стосовно сум вкладів, прийнятих поштово-телеграфними ощадними касами, динаміка зростання поштових доходів в звязку із змінами такси вагового і страхового зборів тощо, які у сукупності відображають економічний, технічний, культурний рівень розвитку галузі звязку.

Окрему групу становлять статистичні матеріали, що дозволяють визначити економічну ефективність технічних нововведень. До цієї групи належать дані щодо зростання протяжності телефонних мереж та кількості абонентів, скорочення протяжності поштових трактів та кількості поштових коней в звязку з появою залізничних поштових перевезень тощо. Ці дані розміщені в ЦДІАК України у фонді Київського генерал-губернатора (Ф. 692) та ДАЧО у фондах Бобринського залізничного поштового відділення (Ф. 724) та Цвітківського залізничного відділення (Ф. 886).

Публікації періодичних видань та преси з різних аспектів діяльності поштових установ складають значну частину джерельної бази дослідження. Тогочасні періодичні видання публікували офіційні документи, а також статистичні звіти, наукові розвідки, повідомлення, матеріали технічного характеру, приділяли увагу висвітленню роботи поштових установ, вміщували конкретну, живу інформацію. З місць. Проблеми пошти знаходили відображення на сторінках спеціалізованих газет та журналів, зокрема «Поштово-телеграфного журналу», «Поштового вісника», «Звязку» та інших. Вони висвітлювали також історію становлення світової та вітчизняної пошти, та окремих напрямків діяльності поштової галузі визначеного періоду.

Слід зауважити, що вищезазначений «Поштово-телеграфний журнал» виходив у двох редакціях: офіційній та неофіційній. Офіційна редакція «Поштово-телеграфного журналу» - це звід законодавчих актів по поштово-телеграфному відомству; офіційні циркуляри та розпорядження Міністерства внутрішніх справ щодо розширення мережі звязку, змін у матеріально-технічній базі поштових закладів, штатах поштових установ; це документи міжнародних організацій, представлені Статутом Всесвітнього поштового союзу (ВПС) та матеріали конгресів ВПС тощо. Неофіційна редакція - це збірник статистичних звітів, технічних матеріалів, наукових статей.

Зображальні матеріали представлені знаками поштової оплати (марки, конверти, поштові листівки), малюнками, фотоматеріалами. Інформаційні можливості знаків поштової оплати зумовлені їхньою приналежністю до монетарної системи держави, вони є політико-економічними документами, джерелом вивчення економічної і політичної історії, матеріальної і духовної культури, тому що носієм історичної інформації виступають як ті чи інші види зображень (орнаменти, герба, портрети тощо), так і написи, дати, цифри номіналу тощо. Комплексне дослідження всіх елементів марок, маркових поштових карток, конвертів дає змогу встановити час і місце, причини та обставини створення, історію функціонування в системі поштового обігу за певний проміжок часу, суспільну вагомість їх запровадження, рівень художньої культури, розвиток технологій і способів виготовлення. Малюнки та фотоматеріали, у свою чергу, дають можливість наочного підтвердження словесної інформації, ілюструють її. Зображення будинків поштових станцій, поштових екіпажів дозволяють простежити динаміку змін матеріально-технічного стану поштової галузі та доповнити загальне уявлення про поштову справу періоду, що досліджується.

Внаслідок проведеного в ході написання дослідження пошуку до наукового обігу введено значний комплекс маловідомих архівних матеріалів. Загалом, при підготуванні дослідження опрацьовані й залучені матеріали 14 фондів ДАЧО та 7 фондів ЦДІАК України.

Таким чином, опрацювання джерельної бази свідчить про достатньо широку їх репрезентативність. Виявлення і введення до наукового обігу джерел, матеріалів періодичних видань, а також зображальних джерел дали змогу зробити аргументовані висновки, дозволили реалізувати визначені мету та дослідницькі завдання дослідження. Використана джерельна база роботи достовірна і достатня для розкриття поставлених проблем.

1.3 Теоретико-методологічні аспекти студії

Теоретико-методологічні аспекти дослідження визначені нами, передусім, з врахуванням стану наукової розробки і самого характеру теми, а також сформульованої мети і дослідницьких завдань та джерельної бази магістерської роботи. Основу їх складає сукупність загальнонаукових та спеціальних принципів, передусім, науковості, історизму, обєктивності, системності, плюралізму, а також історіософських напрацювань провідних дослідників історії України. Опрацювання і врахування цих принципів та методів дозволило визначити і застосувати під час практичної роботи над обраною нами темою найбільш оптимальні, на нашу думку, методологічні підходи для досягнення поставленої мети та реалізації дослідницьких завдань.

Вбачається важливим застосування органічно поєднаного з діалектичною логікою принципу історизму, який передбачає дослідження у хронологічній послідовності подій, явищ і суспільних процесів в їхньому природному історичному розвитку. Сповна це стосується і процесу розвитку поштової справи в Україні у XIX - на початку XX ст. з урахуванням особливостей суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації та її регіональних особливостей.

Практичне застосування при виконанні роботи цих та інших принципів підпорядковувалося обєктивному і усебічному відображенню широкого комплексу чинників, які зумовлювали процеси організації поштової справи в умовах утвердження капіталістичного способу виробництва в хронологічному періоді, що досліджується. В процесі роботи над темою автор комплексно підходила до опрацювання різних аспектів досліджуваної проблеми, неухильно дотримувалася неупередженості в оцінках, спрямовувала свою увагу на використання достовірної інформації, зясування і розкриття історичних закономірностей та установлення причинно-наслідкових звязків.

Методологічні принципи, на яких ґрунтувалося виконання роботи, зумовили і відповідний методологічний інструментарій. Одночасно із застосуванням в процесі роботи над маністерським дослідженням таких загальнонаукових дослідницьких методів як індуктивний та дедуктивний, автором важливе місце відведено соціально-історичним методам: соціально - структурному аналізу, порівняльно-історичному, історико-типологічному, історико-системному та ретроспективному.

При цьому основним і визначальним у роботі з дослідження обраної теми став базовий принцип науковості. Його дотримання сприяло результативному науковому пошуку, використанню тільки достовірної, перевіреної і апробованої інформації з проблеми, що досліджується в дисертації. Це також дало змогу уникнути спрощеності та конюнктурності.

Важливою умовою досягнення поставленої мети і реалізації дослідницьких завдань було дотримання під час роботи над темою принципу історизму, який орієнтував автора на реконструкцію подій і явищ в їхній хронологічній послідовності, комплексне зясування суспільно-політичних та соціально-економічних умов і особливостей функціонування поштової галузі та окремих її сегментів у зазначений хронологічний період. Дотримання цього принципу сприяло визначенню ролі пошти в контексті загальноукраїнських процесів XIX - початку XX ст.

Принцип обєктивності ґрунтується на прагненні неупереджено відтворити історичну картину проблеми. Тут доцільно послуговуватися «обєктивністю» соціально-наукового пізнання, філософське розуміння якої достатньо влучно ще у 1904 р. сформулював видатний німецький соціолог Макс Вебер. Згідно з його теорією обєктивне пізнання неминуче «поєднане із «субєктивними» передумовами тією мірою, якою воно цікавиться лише тими елементами дійсності, що певним чином - бодай побічно - повязані з явищами, котрим ми надаємо культурного значення» [133, 194]. У звязку з цим учений закликав не лише констатувати дії людей, а й розуміти їх. Відкидаючи великі узагальнення, як продуктивний принцип соціальних наук, він водночас наголошував, що всі «субєктивні» результати дослідження культури (в широкому розумінні останньої) ведуть до наукової істини. А «наукова істина є саме те, що хоче бути значимим для всіх, хто прагне істини» [133, 205], - зазначав учений. М. Вебер був свідомий того, що з плином часу змінюються теоретичні звязки, у межах яких «історичний індивід» розглядається і осягається науковою думкою. Тому історик, на його думку, може вести мову лише про певний «ідеальний тип» описуваних процесів, явищ та подій [133, 229]. Відповідно до цього, обєктивність нашого дослідження ґрунтується на прагненні скласти достовірну картину історії діяльності поштово-телеграфного звязку Наддніпрянської України в історичному звязку, розглядаючи явища і події їх діяльності з огляду на їхню значимість для епохи, що досліджується.

В основу архітектоніки дослідження проблеми та компонування структурних розділів роботи покладено проблемно-хронологічний метод. Його застосування дозволило виокремлювати проблемні блоки і синхронно розкривати різні аспекти як складові частини досліджуваної теми в рамках визначеного хронологічного періоду. Виділити і охарактеризувати найбільш суттєві риси організації поштової справи та здійснення заходів щодо її удосконалення, зясувати її регіональні відмінності в умовах суспільного та економічного розвитку дало змогу застосування аналітико-типологічного методу дослідження.

Важливе значення для досягнення мети дослідження мав порівняльно-історичний метод. Він дав змогу на основі порівняльного аналізу виявити загальне й особливе в історії розвитку пошти на державному, регіональному і місцевому рівнях, уточнити причини подібностей і розбіжностей, дослідити конкретні факти і події. За наслідками порівняння результатів дослідницьких узагальнень вдалося зробити висновки щодо трансформацій, що відбувалися в поштовій справі, критично осмислити суспільно-політичні та економічні умови функціонування мережі поштових установ, зясувати позитивні і негативні тенденції у їхній роботі.

Зіставлення одержаної з різних джерел інформації стало можливим на основі застосування історико-статистичного та методу кількісного аналізу, зокрема, при зясуванні динаміки розвитку мережі установ поштового звязку, поштово-телеграфних ощадних кас тощо. Ці ж методи використовувалися і при аналізі інших кількісних показників, що характеризують розвиток поштових установ: якісний склад поштових працівників, обсяг надання поштових послуг, матеріально-технічне забезпечення галузі. Застосування цих методів зумовило необхідність виявлення та опрацювання значної кількості статистичних матеріалів, які містяться в документах.

Завдяки застосуванню логічно-аналітичного методу та методів групування і типологізації, в процесі дослідження вдалося класифікувати однорідні події і явища та послідовно подати дисертаційний матеріал, надавши йому логічної завершеності.

Магістерська робота має комплексний міждисциплінарний характер. Тема дослідження знаходиться на стику напрацювань таких наук як історія, економічна історія, статистика, державне управління, інформаційні технології, які оперують специфічними категоріями, термінами, поняттями, використаними у роботі. Виконання магістерської роботи здійснювалося з врахуванням комплексного характеру теми і її тісного звязку з економікою, а також гуманітарною сферою. Це зумовило застосування міждисциплінарних підходів, ґрунтованих на використанні окремих даних та методик інших наук.

Використання вищеназваних принципів і методів сприяло обєктивному висвітленню малодосліджених аспектів теми дослідження, відходу від усталених впродовж тривалого часу стереотипів радянської історіографії, утвердженню сучасних методологічних підходів при аналізі та інтерпретації подій періоду, що досліджується в магістерській роботі. В кінцевому підсумку це дозволило виокремити і проаналізувати найбільш характерні тенденції, причини та наслідки процесів у сфері розвитку поштової справи в Наддніпрянській Україні на прикладі Черкаського, Канівського, Золотоніського повітів у другій половині XIX - на початку XX ст.

Важливою методологічною парадигмою здійснення дослідження історії поштової справи в Україні є чітке визначення понятійно-категоріального апарату цієї проблеми. Передусім це стосується ключових термінів «пошта» і «поштова справа» та правомірності їх використання в контексті теми, що досліджується. Зясовано, що термін «пошта» має латинське походження і спочатку означав станцію для обміну коней або курєрів. В сучасній термінології під поштою розуміється як поштова установа (поштамт, відділення), так і послання чи сукупність отриманої кореспонденції. Виходячи з цього до «поштової справи» ми відносимо усі види діяльності поштових установ, які забезпечують поштове обслуговування населення та державних інституцій.

Таким чином, використання вищеназваних принципів і методів сприяло обєктивному висвітленню малодосліджених аспектів теми обраного нами дослідження, відходу від усталених впродовж тривалого часу стереотипів радянської історіографії, утвердженню сучасних методологічних підходів при аналізі та інтерпретації подій періоду, що досліджується в роботі. В кінцевому підсумку це дозволило виокремити і проаналізувати найбільш характерні тенденції становлення та розвитку поштової справи в Наддніпрянській Україні на прикладі трьох повітів (Черкаському, Канівському, Золотоніському) в другій половині XIX - на початку XX ст., показати її позитивну роль у модернізаційних процесах, що відбувалися в той час в економічній та соціальній сфері.

Різні принципи, методи та засади сучасної методології, застосовані в процесі роботи над магістерським дослідженням, на наш погляд, дали змогу уникнути субєктивних і упереджених оцінок та забезпечити наукову достовірність результатів, отриманих в кінцевому результаті, підтвердити достатньо високу репрезентативність виявлених джерел з визначеної проблематики.

Таким чином, аналіз стану наукової розробки теми дослідження засвідчив, що проблеми розвитку поштової справи в Наддніпрянській Україні вивчені лише фрагментарно і не дають цілісного та обєктивного уявлення щодо функціонування цієї важливої сфери суспільного життя, що зумовлює необхідність комплексного дослідження проблеми на даному рівні.

Щодо джерельної бази дослідження, то під час її опрацювання зясовано, що більшість зосереджених в Центральному Державному історичному архіві України в м. Киві та Державному архіві Черкаської області матеріалів не використовувалися і не вводилися до наукового обігу при висвітленні проблеми дослідження. Також зясовано і підтверджено достатньо високу репрезентативність виявлених джерел з досліджуваної проблематики. Їх введення до наукового обігу дозволило автору у поєднанні з опрацюванням значного масиву наукової літератури, періодичних видань і преси зробити аргументовані узагальнення та висновки, забезпечити досягнення мети та реалізації дослідницьких завдань. Різні принципи, методи та засади сучасної методології, застосовані в процесі роботи над магістерським дослідженням, на наш погляд, дали змогу уникнути субєктивних і упереджених оцінок та забезпечити наукову достовірність результатів, отриманих в нашій роботі.

2. Становлення та еволюція мережі установ поштового звязку Наддніпрянської України

У XIX ст. після обєднання лівобережних і правобережних українських земель у складі Російської імперії на території України формується мережа поштових установ, діючих на засадах загальноросійських вимог до поштового звязку. Нове століття стало трампліном у розвитку поштової справи, яка увійшла до нього з новою реформою та прогресивними завданнями. Законодавчими документами, виданими в кінці ХVІІІ ст., місцевій владі пропонувалося «у кожному місці, де належало утримувати поштових коней, мати особливий для того поштовий будинок, споруджений за особо на те даним планом, а в губернських містах називатися їм поштамтами, в інших - поштовими дворами, а встановлених на шляхах, а не у місті - станціями» [131, 34]. Із організацією у 1802 р. міністерств, Головне управління поштових справ перейшло у підпорядкування Міністерства внутрішніх справ [131, 39]. У 1807-1808 pp. реформаційні процеси стосувалися передусім питань поштового збору та прибутків з пересилання листів і посилок, оскільки існуючий у XVIII ст. порядок, коли прибутки за пересилання поштових відправлень складалися з двох зборів: вагового та страхового - так званих поштових такс, ускладнював роботу пошти, вимагав збільшення власне поштових витрат, зводив до мінімуму звязок з віддаленими містами та територіями. На початку XIX ст. зростання витрат на здійснення поштових операцій, а саме збільшення плати за перевезення вантажів та інші адміністративні витрати, призвели до необхідності загального збільшення такс, тобто вагових зборів. Головним правлінням поштових справ Російської імперії було ухвалено рішення замінити систему єдиних тарифів, встановлену у 1783 р., на більш прогресивну - зростання оплати залежно від відстані. За результатами розрахунків була визначена 31 позиція. Як свідчить аналіз, зростання тарифу на сплату здійснювався у межах сітки відстаней від 100 до 3100 верст з платнею, яка збільшувалась від 100 до 1500 верств на 2 к., а від 1500 до 3100 - на 1 к.; нижня межа - до 100 верст - складала 6 к. з лоту; найвища - для 3100 та понад - 50 к. [124, 97]. Із 1812 по 1818 рр. в звязку з війною тарифи підвищувались, так як зросла плата ямщикам за перевезення пошти. Слід зазначити, що з 1781 р. до двох традиційних видів поштових послуг (пересилання листів і посилок) додався третій - пересилання грошей. Необхідність запровадження нової послуги з пересилки грошових переказів була повязана із зростанням товарно-грошових відносин та створенням у повітах державних скарбниць. Розмір страхового збору у 1807 р. розраховувався залежно від відстані: до 500 верст - 0,5%, понад - 1% [124, 103].

Наступна реорганізація в системі поштового обслуговування відбувалася в 1811 p., коли Головне правління поштових справ було перетворене на Поштовий департамент та передане в підпорядкування Міністерства поліції, а з 1819 р. - Міністерства внутрішніх справ. Служба звязку в Російській імперії у процесі розвитку намагалася активно використовувати у своїй роботі найбільш прогресивні методи та способи роботи, поширені в поштових установах інших країн. Підсумком цієї роботи стало проведення адміністративної реформи 1830 р. В її основу було покладено систему англійської поштової служби, оскільки поштова адміністрація Англії застосовувала такі критерії щодо надання поштових послуг як швидкість доставки кореспонденції та вдосконалення структури управління, що сприяло підвищенню ефективності поштових операцій і давало позитивні економічні результати.

Відповідно до наказу Сенату від 22 жовтня 1830 р., з 1 січня 1831 р. ліквідовувались губернські поштамти, а замість них створювались губернські поштові контори, які поділялись на 3 класи. З метою розширення і упорядкування мережі поштових установ в 1831 р. було затверджено «Положення про нове улаштування поштової частини». Поштові установи України включалися до 4-ого, 5-ого та 6-ого загальноросійських поштових округів, а поштові контори в містах в залежності від обсягів та інтенсивності здійснюваних операцій відносилися до того чи іншого класу [145, 53].

Для контролю за діяльністю поштових установ було організовано 11 поштових округів під керівництвом пошт-інспекторів. Пошт-інспектори двічі на рік були зобовязані відвідувати закріплені за ними поштові установи, контролювати їх роботу, перевіряти утримання поштових станцій, організацію перевезення пошти. Звіт про результати перевірки подавався Поштовому департаменту.

Мережа поштових установ України згідно наказу Сенату мала таку структуру:округ - Слобідсько-українська губернія (губернська контора в Харкові - 2 класу, повітові контори в Охтирці - 2 класу, в Ізюмі, Валках, Старобєльську - 3 класу, Купянську, Змієві, Богодухові, Лебедині, Вовчанську, Сумах, Чугуєві - 4 класу);округ - Волинська губернія (губернська контора у Житомирі - 1 класу, прикордонна контора у Радзівілові - 2 класу, повітові контори у Бердичеві - 1 класу, Острозі, Дубно, Володимирі - 2 класу, Старокостянтинові, Луцьку, Ковелі, Новоград-Волинському, Овручі - З класу, Заславі, Кременці, Рівному, Волочиську - 4 класу);

Подільська губернія (губернська контора в Камянці-Подільському - 2 класу, повітові контори в Могилеві, Брацлаві, Балті, Тульчині - 1 класу, Проскурові - 2 класу, Ольгополі, Лютичеві, Вінниці, Літині - 3 класу, Ямполі, Гайсині, Хмельнику, Ушицька, Барі - 4 класу);округ - Чернігівська губернія (губернська контора в Чернігові - 2 класу, повітові контори в Ніжині, Стародубі, Глухові - 1 класу, Козельці - 2 класу, Новгород-Сіверську, Гродні, Кролевці, Мглині, Борзні, Батурині - З класу, Ново-Зибкові, Суржі, Острозі, Сосниці, Конотопі, Почепі - 4 класу);

Полтавська губернія (губернська контора в Полтаві - 2 класу, повітові контори в Кременчуці - 1 класу, Ромнах, Прилуках, Пирятині, Хоролі - 2 класу, Дубках, Переяславі, Зінькові, Костянтинограді - 3 класу, Кобеляках, Лохвиці, Миргороді, Золотоноші, Гадячі, Градижську - 4 класу);

Київська губернія (губернська контора в Києві - 2 класу, повітові контори в Звенигородці, Василькові - 2 класу, Богуславі, Махнівці, Сквирі, Литовці, Радомислі, Таращі - 3 класу, Черкасах, Умані, Чигирині - 4 класу. У Шполі поштова контора була на утриманні поміщиці Лопухіної);

Катеринославська губернія (губернська контора в Катеринославі - 2 класу, повітові контори в Таганрозі - 1 класу, Ромнах, Бахмуті, Ростовській фортеці - 2 класу, Павлограді, Новомосковську - 3 класу, Олександрівці, Луганському заводі, Маріуполі, Верхньодніпровську, Славяносербську - 4 класу);

Таврійська губернія (губернська контора в Сімферополі - 2 класу, повітові контори в Перекопі - 1 класу, Феодосії, Севастополі, Мелітополі, Оріхові - 3 класу, Євпаторії, Керчі, Керубазарі, Олешках, Бахчисараї, Алушті - 4 класу);

Херсонська губернія (губернська контора у Херсоні - 1 класу, прикордонні контори у Одесі та Дубоссарах - 1 класу, повітові контори у Миколаєві, Єлисаветграді - 1 класу, Тирасполі - 2 класу, Новомиргороді, Ольвіополі, Бериславі, Вознесенську - 3 класу, Олександрії, Овідіополі, Крилові, Очакові, Бобринці - 4 класу);

Бесарабська область (губернська контора в Кишиневі - 1 класу, повітові контори в Ізмаїлі - 1 класу, Хотині, Новоселиці, Рені, Кілії - 2 класу);

Путивль - повітова контора 4 класу в Курській губернії [147, 24-26].

Незважаючи на зростання кількості поштових установ, їх було недостатньо, особливо в сільській місцевості.

У 1830 р. зміни торкнулися і тарифів. Указом Сенату від 4 липня 1830 р. замість 31 рівня такси було запроваджено 12 рівнів прогресивного збільшення. Максимальний розмір оплати становив 1 карбованець.

Зростання прибутків та обсягу кореспонденції змусили Сенат шукати нових шляхів спрощення пересилки листів та поштового діловодства. Спеціальним указом від 30 липня 1843 р. встановлювалась нова такса вагового збору, яка ставала єдиною для всіх відстаней і складала 10 копійок сріблом з одного лота. Правильність цього нововведення підтверджують наступні дані, зокрема, у 1839 р. було відправлено 75 млн. листів, а у 1841 р. - 197 млн. листів. Одночасно зросли і прибутки поштових установ за пересилку листів, які у 1841 р. становили 480 000 крб. сріблом [147, 49].

Фінансування роботи поштових установ проводилося за рахунок поштових зборів, які, як свідчать архівні дані, дозволялося використовувати на «платежи за возку почт и эстафеты, на лечение нижних служащих в Гражанских Больницах, на выписку Губернских ведомостей (в тех конторах, в коих назначены на это особые суммы)». В разі недостатності цих коштів, «на основании утвержденного 11 января 1840 г. мнения Государственного Совета требовать эти деньги из местной Казенной Палаты».

листопада 1845 р. спеціальним указом в Росії вводились «штемпельні куверти» для міської пошти. 1 грудня 1845 р. вони надійшли до міських поштових установ. У 1847 р. Поштовим департаментом було підготовлено, а в 1848 р. затверджено Державною радою проект про запровадження штемпельних конвертів, які вводились в обіг по всій території країни. Одночасно була організована доставка газет і покладено початок міським поштам [167, 718].

У 1849 р. на Ропшинській імператорській паперовій фабриці були надруковані конверти для міжміської кореспонденції. Замість марки на конверті було зображено штемпель синього або червоного кольору. Наступною стадією у розвитку цієї системи було запровадження, за прикладом європейських країн, поштових марок, які усунули необхідність суворо дотримуватися встановлених розмірів листа і тим самим полегшили процедуру сплати за кореспонденцію. Із 1 січня 1858 р. вводились поштові марки для простих міжміських листів.

У першій половині ХІХ ст. листи від населення приймались безпосередньо у поштових установах. У 1845 р. зявились деревяні поштові скриньки, які виставлялися на вулиці недалеко від пошти. З 1887 р. їх почали розміщувати в багатолюдних місцях (біля залізничних вокзалів, державних установ тощо). Згідно з вимогами Поштового статуту 1880 р., поштові скриньки фарбували у темно-зелений колір. Листи з поштових скриньок виймалися двічі на день, час виїмки завжди вказувався з точністю до хвилин [166, 487].

У ХІХ ст. в Україні, крім державної мережі поштових установ, створюються і недержавні структури пошти. Так, згідно положення 1831 р., були створені так звані «вільні пошти», які являли собою різновид комерційної діяльності в поштовій справі. «Вільні пошти» замінили собою «ямську гоньбу» як систему перевезення пошти, яка проіснувала на території Російської імперії від часів Київської Русі до 1857 р.

Відповідно до положення про порядок створення та утримання «вільних пошт», ці заклади могли влаштовуватись приватними особами на «перегонні гроші», не отримуючи ніяких коштів від держави. Для потреб «вільних пошт» державні кошти могли надаватися тільки в період війни. Дозволи на їх відкриття видавались на 2, 3, 4 триріччя. Прогонна плата підвищувалась з 3 до 4 к. за версту і коня, надавалося право перевозити приватних осіб за плату по домовленості.

На території України перші «вільні пошти» зявилися ще в кінці ХVІІІ ст., коли указами Сенату від 18 липня 1788 р., 6 вересня 1795 р. і 29 жовтня 1796 р. вони почали діяти у Волинській та Подільській губерніях. Спеціальним указом Комітету Міністрів від 31 грудня 1827 р. було вирішено встановити вільний поштовий тракт від Балти до Одеси в напрямку на Каторжину та Северинівку. Положенням від 25 жовтня 1831 р. дозволялося запроваджувати «вільні пошти» по всіх поштових трактах, де знаходяться державні поштові станції. У 1845 р. «вільні пошти» створюються на Московсько-Харківському поштовому тракті [128, 76].

Положенням 1831 р. і правилами, що додавалися до нього, дозволялося утримувати «вільні пошти» всім бажаючим, незалежно від соціального стану, крім завідуючих поштовими округами, їх помічників, губернських і прикордонних поштмейстерів та їх заступників. Утримувачі «вільних пошт» користувалися підтримкою і заступництвом чиновників Поштового департаменту.

Утримувати «вільні пошти» за власний рахунок було невигідно, і тому їх кількість в Україні була незначною. Наприклад, в Чернігівській губернії діяло 5 таких поштових станцій. Тому у 1874 р. було прийнято постанову про утримання «вільних пошт» з доплатою від держави. Умови утримання поштових станцій по системі «вільних пошт» були переглянуті Міністерством Внутрішніх Справ у 1899 р., проте суттєвих змін до діючих правил внесено не було.

Приватні особи, які утримували «вільні пошти», суворо дотримувались правил перевезення пошти, курєрів, естафет та проїжджих. Визначались, зокрема, кількість коней, які запрягалися (в залежності від пори року від 2 до 10), швидкість руху (не більше 10 верст за годину влітку і 12 - взимку). Пошта перевозилась вдень і вночі, причому вночі шлях освітлювався факелами. На зупинку і зміну коней відводилось 15 хвилин, на обід і вечерю - 1 година, на сніданок - 30 хвилин. Як свідчить статистика, у Катеринославській, Херсонській і Полтавській губерніях у 1881 р. всі поштові перевезення здійснювались лише «вільною поштою» [128, 84].

Таким чином, в ХІХ ст. поряд з державними поштовими установами, які відігравали домінуючу роль в системі звязку, доволі успішно функціонувала і «вільна пошта».

У 1840 р. поштове відомство бере перевезення пошти і пасажирів під свою юрисдикцію. Поштові станції, крім перевезення пошти, багажу і пасажирів, надавали й інші послуги за окремими домовленостями. Зокрема, на поштових станціях було дозволено приймати приватну просту кореспонденцію, газети і журнали.

Формування мережі поштових установ значною мірою залежало від наявності шляхів сполучення. Для устрою кожного нового поштового тракту у поштовому департаменті збирали різні відомості щодо стану місцевої торгівлі, чисельності населення, стану доріг, кореспонденції, що відправлялася та надходила, а також про швидкість, частоту та вартість поштових та пасажирських перевезень на трактах, які зєднували економічні центри.

Із метою організації системи перевезення пошти по всіх поштових трактах Російської імперії з 1808 по 1824 р. працював «Комітет із укладання загальної постанови про проходження пошти», а з 1840 по 1868 р. - «Комітет із укладання загального плану перевезення пошти». За результатами їх діяльності у 1824 р. було укладено «Поштовий путівник» Російської імперії, який регулярно оновлювався (через кожні 3-5 років). У путівнику, крім маршрутів поштових трактів, були надруковані «Правила перевезення на поштових конях» [149, 12].

Із 1843 р. пошту почали перевозити по сільських дорогах. Одночасно почалося перевезення пошти (внутрішньої і міжнародної) і водним шляхом. З 1833 р. перевезення по Азовському і Чорному морю забезпечувало Чорноморське пароплавство. У 1850 р. по Дніпру була відкрита перша пасажирська лінія Кременчук - Пінськ [148, 55].

Отже, в ХІХ ст. у галузі поштового звязку, що функціонувала в Наддніпрянській Україні, відбулися зумовлені розвитком продуктивних сил суттєві зміни. Вони торкнулися передусім структурної реорганізації мережі поштових установ, реформування системи зборів, запровадження стандартних конвертів, упорядкування штатів поштових установ. Доцільність і правильність проведених реформ доводить факт зростання протягом ХІХ ст. у 3,5 рази поштових зборів, збільшення на 122 млн. кількості пересланих листів. Саме у цей період було створено постійно діючу державну мережу звязку, розроблено нормативно-правову базу, приведено у відповідність до міжнародних стандартів механізми надання послуг та тарифи. Одночасно поряд із державними поштовими установами, які відігравали домінуючу роль в системі звязку, доволі успішно функціонувала і приватна «вільна пошта»

3. Діяльність поштово-телеграфних контор Черкаського, Канівського та Золотоніського повітів другої половини ХІХ - початку ХХ століття

У звязку з тим, що розвиток поштової справи на території Черкаського, Канівського та Золотоніського повітів безпосередньо повязаний з історією поштового звязку Наддніпрянської України, а зважаючи на імперський період в її історії - то і Росії, компаративний нарис становлення та розвитку звязку Російської імперії у першій та другій половинах XIX ст. дав змогу авторові прослідкувати еволюцію поштової справи від так званої «ямської гоньби» до утворення першої державної поштової установи. Залучення та комплексний аналіз різноманітних джерел дозволяє встановити взаємозалежність визначальних подій в історії держави з поширенням мереж комунікацій, зокрема поштового звязку.

Розвиток промисловості, будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, розквіт торгівлі поставили на порядок денний питання про реорганізацію й вдосконалення старих форм звязку та створення нових комунікацій, серед яких пошта на той час була єдиною. Насамперед, це стосувалося питань поштового збору та прибутків, аналіз яких дає можливість відтворити процес перетворення поштової справи держави у фінансово прибуткове підприємство, що зайвий раз підтверджує поступову, але впевнену, модернізацію країни.

Нагальні проблеми реорганізації державного поштового звязку Російська держава вирішувала за допомогою організації земської пошти, завдяки якій в умовах постійного браку державних коштів стало можливим розширення мережі установ поштового звязку і на теренах обраних нами для дослідження повітів. Земська пошта забезпечувала чіткий звязок центру повітів з окремими його частинами, надаючи поштові послуги різноманітним установам та населенню.

Окрім того, вивчення поштових відправлень часів Російської імперії дозволяє стверджувати, що внаслідок бурхливого зростання населених пунктів, розвитку поштової справи та зародження культури листування виникла потреба в найменуванні вулиць та нумерації будинків.

Упродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. значно розширилася географія надання поштових послуг та мережа закладів, яка охоплювала всю територію Черкаського, Канівського та Золотоніського повітів. Організація та розвиток поштового звязку на території Наддніпрянської України, на прикладі трьох обраних нами повітів, в імперський період були зумовлені характером регіону, кількістю та складом населення.

3.1 Організація роботи контор

Регулярний і загальнодоступний поштовий звязок в Україні почав формуватися у ХІХ ст., коли з розвитком продуктивних сил та гуманітарної сфери дедалі необхіднішою ставала потреба в забезпеченні надійного засобу адресної доставки різних видів поштової кореспонденції. Водночас, із розширенням мережі поштових установ, надзвичайно гостро постала проблема матеріально-технічного забезпечення поштових установ, організації перевезення пошти, доступності поштових послуг як міському, так і сільському населенню, кадрова проблема.

Особлива увага приділялася організаційним питанням роботи поштово-телеграфних контор. На підтвердження цього свідчить циркуляр про те, що досить часто штемпеля накладаються необережно, що навіть не можна прочитати місце відправки листа. У звязку з цим наказом від 4 квітня 1868 р. було вказано, щоб був строгий нагляд, щоб все було чітко, щоб були добре приклеєні марки, щоб попередити їх повторне використання [92, 11].

При пошкодженні листів у конторах ставили свої штампи, але не вказували причини пошкодження. У звязку з цим потрібно було обгортати листи з пошкодженими конвертами чи печатями паперовими бандеролями, хрестоподібно і пропечатувати їх казенними печатями, робити на ньому напис, що лист отримали пошкоджений (11 листопада 1868 р.) [92, 19].

Великого значення надавали маркам. Це декламують записи за 30 січня 1886 р., в якому говориться, що в поштових ящиках є листи з марками старих зразків, тому їх не можна надсилати [90, 11] та за 2 серпня 1912 р., де зазначається, що з 1913 р. вводяться нові закони поштової оплати з портретними зображеннями царів Правлячого Будинку, а також із зображенням двох історичних будівель. Поштові марки в 5 копійок не будуть виготовлятися; не виготовлятимуться і в 2 та 3 рублі. Нові марки мають бути в продажу з 1 січня 1913 р., а старі продавати, поки не закінчаться всі їхні запаси [97, 42].

Сувора дисципліна, яка була характерна для поштово-телеграфних контор, сприяла налагодженню телеграфного сполучення і на залізничних вузлах. Основні маси кореспонденції стали передаватись потягами. Про це свідчать матеріали ДАЧО. Наприклад, циркуляр від січня 1888 р. про пошту, що перевозиться вагонами. Обовязково потрібно було вказувати звідки, куди надсилається поштова кореспонденція, кому, на яку суму [92, 7].

У циркулярі за квітень 1913 р. зазначається, що в останній час кількість поштових відправлень, які здаються в багажні вагони наскільки зросла, що залізні дороги, за не достатком в цих вагонах місця, затрудняються приймати всі поштові мішки. Це через те, що деякі поштові заклади, окрім дозволеної їм пересилки вкладають у мішки кореспонденцію, адресовану в інші місця. Тому наказувалося, що потрібно вкладати в мішки, що здаються в багажні вагони швидкісних та пасажирських поїздів, виключно тільки листи, газети і ті з числа легких бандеролей, що мають найбільш терміновий характер [103, 36].

Видано було і розпорядження, в якому зазначалося, щоб перевіряли вагу кореспонденції та посилок з метою викриття втрати кореспонденції та щоб не було вагових недоліків (21 жовтня 1868 р.) [93, 37].

В червні 1890 р. видано циркуляр про знаки поштової оплати. Вносилися зміни, адже тепер повинні прямо від особи, яка працює на пошті, вказувати необхідну кількість марок, конвертів і бланків для відкритих листів [93, 12].

Але, звісно, траплялися і випадки не особливо ретельного ставлення до обовязків працівників пошти. 31 травня 1890 р. видано наказ про те, що часто трапляються випадки втрати талонів, квитанцій із книги розгону поштових коней. Тому про подібні випадки необхідно доповідати, у разі не виконання наказу - штраф [91, 63].

Багато уваги приділялося саме умовам зберігання, правилам пересилки листів та передач телеграфних повідомлень по телеграфу та телефону. Циркуляр від 25 вересня 1868 р. про зберігання листів з написом «надіслати до запитання» вказував, що необхідно зберігати листи дбайливо, разом, по алфавітному порядку; у випадку відправки далі, відправляти з рештою пошти, але з штампом з датою; листи, якщо по них не зявилися, зберігати 4 місяці, а далі - як з рештою листів [90, 17].

Із справ по Стеблівській поштово-телеграфній конторі за серпень 1918 р. бачимо, що в деяких установах округу начальники дозволяли листоношам зберігати в себе дуже довгий час пост-пакети з великою сумою грошей, що належать до здачі в поштові вагони, тоді як вони до часу відправлення пошти повинні зберігатися в комарах під відповідальністю начальників, помічників або старших урядовців. Відповідно потрібно було вжити заходів до того, щоб не тільки гроші і речі, які мають ціну, а й взагалі вся поштова кореспонденція не знаходилася під такою небезпекою, бо таких безвідповідальних начальників будуть звільняти з роботи [77, 36].

Існували і правила по пересилці внутрішньої і міжнародної кореспонденції. Тут вказувалося: вводяться відкриті листи з оплаченою наперед відповіддю; відправник біля адреси одержувача пише своє імя та адресу, ставить підпис (14 березня 1886 р.). Із запису за жовтень 1914 р. ми дізналися, що в службовому заголовку вихідних бланків міжнародних телеграм потрібно позначати місце призначення [60, 17].

У лютому 1917 р. було видано офіційне розпорядження про порядок змінення адреси листів з оголошеною цінністю. Вказувалося, що для шифрування потрібно брати 3 числа:

число місяця відправки листа;

число літер прізвища особи, якій потрібно видати листа;

суму листа з оголошеною цінністю [60, 21].

Начальником Київського поштово-телеграфного відділку був виданий наказ про передачу телеграфних депеш по телеграфу і телефону. У ньому зазначалося:

настільний телефонний апарат повинен бути установлений в телеграфній апаратній на окремому столі;

бажаючі користуватися обміном депеш по телефону подають про це заявку начальнику контори з грошовим авансом в 20 рублів;

10 коп. за кожну телефонну телеграму без врахування кількості слів;

по закінченню кожного року повинна подаватися не пізніше 10 січня відомість про збір за рік по 10 коп. за користування телефоном [96, 36].

У грудні 1890 р. вийшло розпорядження, яке стосувалося витрат на ремонт телеграфних ліній, введення нової форми звітності витрат, що ставала спрощеною [93, 29].

З даних ЦДІАК України фонду Київського генерал-губернатора прослідковуємо переписка з губерніальним старостою Київщини про кражу телефонної проволоки і стовпів на ділянці Канів - Черкаси (1918 р.). Відновлюючи діяльність між Черкасами і Каневом, помічено масове пограбування проводів, тому проволоки знову не вистачило для відновлення двопровідного звязку. Залишилось ще не підвішено до 100 пролітів одного провода, тому потрібно 20 пудів проволоки, з якої: 3 п. - необхідно переслати в Прохорівку, 9 п. - в Сокирну, 8 п. - в Черкаси. Крім того повідомлено, що на ділянці Канів - Черкаси відірвано і вкрадено 2 підпори на канаві біля Єлесаветівки і побито багато ізоляторів, які склади біля р. Дніпро, біля Єлисаветовки дубові стовпи також покрадено. Потім зясовано, що на перегоні Хрещатик - Єлисаветівка проволока і стовпи кралися жителями села і на перегоні Єлисаветівка - Свидивок - жителями с. Єлисаветівка. Щодо інших перегонів - вияснити не вдалося, всі відмовлялися, що не знають хто вкрав [116, 10].

З цього ж фонду дізнаємося і наступні відомості, які адресовані пану Київському Губерніальному старості. «5 ділянка телефонної лінії по сполученню Лоєв - Київ - Черкаси - Катеринослав - повідомлення про масові крадіжки проводів і стовпів з ізоляторами на ділянці між Черкасами і Каневом. Тому потрібно почати шукати вкрадене» [116, 12].

Велика увага була приділена вчасності доставки поштової кореспонденції. На основі параграфу 7 кондицій, пошт-утримувачі підлягали штрафу в таких випадках:

за затримання пошти чи естафети - до 2 рублів;

за продовження часу в шляху - по 3 рублі.

Тому був виданий наказ: щоб не затримувалися на станціях більше 10 хв., щоб до приходу пошти були підготовлені повозки, щоб розвізники їхали швидко. У випадку не виконання наказу - передбачалася догана [92, 24].

Циркуляр від вересня 1888 р. про причини уповільнення роботи пошти повідомляє, що це відбувається через брудні дороги, несправні дороги, мости, якщо все ж запізняться - повинні негайно доповісти про це. Потрібно робити помітки, якщо пошта не покрита брезентом [93, 3].

Деякі представники Волинської і Київської казенних палат не вказують, від якої контори чи станції йде відправка. В звязку з цим потрібно надалі слідкувати за процедурою відправки поштових відправлень і вказувати необхідні дані [93, 11].

У фонді канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора розміщена справа про повільну доставку кореспонденції і пошти із Києва до Черкас в 1865 р., де зазначено, що в м. Смілу надходить по 4 пошти за тиждень: 2 київські і 2 кримські; із Сміли до Черкас і Чигирина відправляється тільки по 2 в тиждень пошти. З настанням зими, кримська пошта почала значно запізнюватися із своїм приходом, і тому, в її очікуванні, київська пошта дійсно пролежує в Смілі. Але після отримання про це донесення від Черкаського поштмейстера Г. Скугачевського, зроблено розпорядження, щоб київська пошта відправлялася не чекаючи отримання кримської пошти до тих пір, поки не буде отримуватися свочасно кримська пошта [105, 7].

Досить поширеними є відомості власне про організацію самих поштових та поштово-телеграфних відділень, які знаходяться в ДАЧО та ЦДІАК України. Як приклад - справа з фонду Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. «Маю честь повідомити Канцелярію, що з дозволу Головного управління пошт і телеграфів Баранепольське поштове відділення Київської губернії, Канівського повіту, переведено 16 червня 1901 р. в с. Медвідь, того ж повіту, розміщеного в 27 верствах з південного сходу від м Таращі». Через деякий час маємо наступні дані, що стосуються цього ж відділення. «Маю честь повідомити Канцелярію, що з дозволу Головного управління пошт та телеграфів Медвідське поштове відділення Київської губернії, Канівського повіту, з 20 листопада переорганізовано в поштово-телеграфне відділення з прийомом внутрішніх телеграм» [108, 113].

Досить активною була співпраця поштово-телеграфних контор Надднапрянщини з іноземними країнами. Про це свідчить ціла низка циркулярів та наказів. Наприклад, в циркулярі від травня 1890 р. вказувалося, що пошту, направлену в Італію і транзитом через Італію в Єгипет, Судан, Тріполі, Туніс і т.д. із Київської і Волинської губерній направляти в поштовий відділ №4 [93, 11].

Ще один приклад - це циркуляр від листопада 1890 р. про те, що ціна на доставку листів додому в Москву та Петербург повинна коштувати не більше 25 рублів. За доставку посилки - 15 чи 20 копійок [93, 40].

Кілька циркулярів ми зустріли щодо пересилки поштової кореспонденції в Маньчжурію. Запис від 20 січня 1908 р. повідомляє, що в Маньчжурію заборонено пересилати вогнестрільну зброю, військове спорудження, сіль та опіум. За наступними даними, посилки, адресовані на Маньчжурію, мають бути з прикріпленими в 3-х екземплярах митними деклараціями, але на російській мові (15 лютого 1908 р.) [96, 10].

У циркулярі від 17 березня 1908 р. Начальник Іркутського поштово-телеграфного округу повідомив, що в Якутському і в Охотському трактатах отримують велику кількість посилок в розбитому вигляді, а вкладене в посилки частково чи повністю зіпсовано. Тому був виданий у відповідності до цього наказ: поштові приймальники повинні попередити відправників про необхідність міцного закриття посилок, що адресовані до Східного Сибіру [96, 16].

Циркуляр від 18 червня 1912 р. повідомляє, що в Томському поштово-телеграфному окрузі будуть введені нові печатні ярлики для наклейки на бланки грошових переводів. Видали відповідний наказ. За яким грошові перекази, надані в заклади Томського округу з 1 січня 1913 р., з ярликами без назви контурної палати не виплачувати, без підтвердження місця подачі [97, 16].

Начальники поштово-телеграфних відділків піклувалися також про самоосвіту та культурний розвиток своїх працівників. Для цього намагалися створювати курси вивчення іноземних мов, бібліотеки, заклади культурного відпочинку. Про це свідчить відомості від 26 березня 1914 р.: відкрито курси французької мови. Пропонується Начальникам закладів оголосити про це працівникам, щоб бажаючі навчалися французькій мові обовязково йшли і навчалися. Потрібно було доносити, чи існують при доручених їм конторах окремі бібліотеки. Якщо так-то вказувати яка кількість книг в них присутня, скільки осіб відвідують дану бібліотеку [14, 188].

3.2 Кадри і клієнти

Високими були вимоги до підбору працівників поштової служби. Як свідчать архівні дані від листопада 1912 р., бажаючі вступити на службу в Київський поштово-телеграфний округ мали бути фізично і розумово розвинені, мати красивий, швидкий і чіткий почерк, керуватися освіченим цензом, мати хороший атестат про закінчення училища, мати бездоганну моральність, по можливості відслуживши вже військову службу чи користуються пільгою по сімейному положенню [13, 30].

Пройшовши складну процедуру оформлення на роботу в поштову установу, новопризначений працівник пошти і надалі перебував під суворим відомчим контролем. Велика увага приділялась віросповідуванню і особистому життю працівника. Якщо поштовий службовець мав намір одружитися, то він повинен був подати рапорт своєму начальнику, зазначивши в ньому, хто наречена і з якого вона стану (дворян, міщан) [58, 105].

Підбір кадрів на влаштування до поштово-телеграфної контори відповідав всім вимогам очільника округу та проводився з суворим дотриманням правил. «Вимоги до поштарів»: відповідна поведінка; належний спосіб життя та діяльності; ступінь тверезості; середня тілобудова; достатній фізичний та розумовий розвиток; базовий ступінь освіченості (грамотність); про благонадійність взагалі [6, 86].

З часом почала зверталася увага і на знання державної мови. За даними Стеблівської поштово-телеграфної контори, циркуляром від 26 липня 1918 р. вказувалося, що державною мовою визнається мова українська. Відповідно виданий наказ особливу увагу звернути на те, щоб співробітники Відомства на пошті, телеграфі, радіотелеграфі та телефоні при виконанні службових обовязків вживали лише українську мову. Щоб зносини по всіх державних справах, службових справах, приватних установах, урядовими особами, переписку проводити виключно українською мовою [75, 25].

Слідкувати за характером, вдачею, схильностями, здібностями, усидливістю, енергією, витривалістю. Навчання розпочинати з азбуки і відповідно до індивідуальних особливостей характеру субєкту переходити до складніших [6, 88].

Документи, які необхідні для працевлаштування до поштово-телеграфної контори:

1.Метричне свідоцтво про народження і хрещення, видане в духовній консисторії.

.Документи про походження:

- для спадкових дворян - копія наказу правлячого Сенату про зарахування до дворянського роду;

для дітей персональних дворян, чиновників, офіцерів, священників, дияконів, канцелярських службовців - копія наказу про відставку, чи копія формулярного списку про службу батька;

для персональних почесний громадян - свідоцтво про приналежність до цього стану;

міщан та селян - свідоцтво про звільнення від суспільства, до якого прохач був приписаний.

3.Свідоцтво про прописку до призовної дільниці для відбування військової повинності.

.Училищне свідоцтво, якщо таке потрібне [63, 64].

В циркулярі Степанецького поштово-телеграфного відділення за 1906 р. знаходимо вимоги, які потрібні для особи, що хоче займати посаду листоноші. Про неї необхідно зібрати наступні відомості:

Зібрати неоголошуючим чином детальні довідки про поведінку, спосіб життя, заняття мови, про ступінь його тверезості, про його тілобудову, фізичний і розумовий розвиток, про ступінь грамотності, про його благонадійність взагалі.

Про отримання відомостей на користь прохаючого, запросити його на заняття в заклад в цілях подальшого більш детального випробування.

Термін для такого випробування - не більше 3 тижнів [79, 102].

Для прискорення поточного листування, в 1908 р. запропоновано начальникам до кожного 1 травня та 1 жовтня подавати списки по штатних працівниках, які достойні і здатні бути назначеними на ті чи інші самостійні посади. Має враховуватися розумовий розвиток, працездатність, ставлення до роботи, знання поштово-телеграфних розпоряджень, сімейне положення [96, 22].

У роки загострення воєнних дій підбір кадрів проводився за нижчими вимогами. У циркулярі Начальника Київського поштово-телеграфного округу від листопада 1914 р., говориться, що через відрядження значної кількості чинів в польові заклади, дозволяю брати набір на навчання поштової служби чоловіків віком від 16 до 35 років, що мають право на освіту на виробництво в перший класний чин, тобто закінчили курси чотирьох класів гімназії, вищого навчального і міського училищ чи рівного їм навчального закладу [98, 91].

серпня 1914 р. було видано циркуляр, який повідомляє, що на час військових дій надано начальникам відділів право своєї влади та під свою відповідальність надавати вакантні місця листонош особам, які задовольняють вимоги, назначаючи їх по вільному найму і на нижчі оклади [63, 15].

У фонді Таганчанського поштово-телеграфного відділення, у розпорядженні від 9 січня 1918 р., бачимо, що необхідно було формувати по військових штабах польові телеграфні установи. Потрібно було доставити відомості: хто з урядовців-юзистів, морзистів, володіючих українською мовою, бажає бути командированим на звичайних умовах для обслуговування польових телеграфних установ. При цьому мати на увазі урядовців переліченого фаху, колишніх польовиків і військових [89, 1].

У закладах поштового звязку встановлювалася чітка регламентація обовязків кожного з працюючих. У ДАЧО зберігаються циркуляри від травня 1912 р., в яких розписано обовязки помічника Начальника:

спільне керування завідування та участь в щоденній перевірці казенної суми та цінностей;

щоденна перевірка телеграфного відділу контори, включаючи правильність тарифікації прийнятих телеграм і своєчасність доставки вхідних телеграм;

щоденний контроль знаків оплати чинів;

відкривання і закривання замовної кореспонденції та нагляд за правильністю закриття простої кореспонденції та за своєчасним виходом в дільниці листонош-рознощиків;

перевірка книг;

нагляд за своєчасною, у встановлений час очисткою поштових ящиків;

щоденна перевірка роботи листонош та по необхідності й інші роботи за наказом Начальника контори [97, 28].

Існували й розпорядження щодо роботи тогочасних профспілкових організацій. Нам були доступні циркуляри за липень 1915 р., в яких зазначалися обовязки київського та інших окружних комітетів в галузі професіонально-правових та окружних інтересів. До них належали: відносини з центральним комітетом; обєктивна діяльність комітетів; встановлення тісних звязків з кооперативними організаціями; вирішення всіх питань, повязаних з покращенням економічних, правових, соціальних, службових питань працюючих в даному окрузі; організація і контролювання в окрузі гуртожитків, санаторіїв, лікарень, їдалень; розвязання всіх конфліктів між службовцями округу; видання окружного друкованого органу; створення дружніх судів [13, 31].

Але із записів, які зроблені раніше, 13 серпня 1893 р., ми відстежуємо, що в же в той час начальники часто стали помітно ухилятися від своїх прямих обовязків і не приходять на роботу під основою хвороби (якої в дійсності не було). Це недобросовісно стосовно колег, адже ті мають виконувати за них роботу. В звязку з цим був виданий наказ, в якому зазначалося, що Начальникам потрібно повідомити, хто продовжуватиме це робити - сплачуватиме штраф [93, 24].

Також в одному з циркулярів за січень 1913 р. ми помітили, що начальники при здачі закладів за випадком переведення їх в інші заклади, звільняючись у відставку та ін. вимагають від своїх замісників розрахунку з ними господарськими засобами, не за дійсно купленими ними отоплюючими та освітлюючими матеріалами, а за мірою надходження їх до закладу, який вони залишали. Тому начальникам потрібно надавати це лише в тому випадку, якщо це дійсно куплено, що підтверджено рахунками та розписками [58, 112].

Взагалі, варто зауважити, що начальники поштових відділень часто зловживали своїм становищем та не ретельно виконували свої обовязки. Прикладом є запис від лютого 1893 р., в якому зазначається, що начальники, яких переводять чи назначають на інше місце, часто залишають після себе не все в порядку: неправильні записи в книгах, необережне їх заповнення, в поганому стані казенне майно. У відповідності до цього був виданий наказ, який зобовязував при передачі тим, хто буде на їхньому місці, записувати всі порушення і повідомляти рапортами начальнику округу та налагоджувати все за рахунок винних [94, 13].

Циркуляром від 23 лютого 1915 р., який знаходиться у фонді Таганчанського поштово-телеграфного відділення, начальникам закладів пропонувалося представляти не пізніше 3 березня 1915 р. найдостойніших для нагородження чинів із числа тих, хто на державній службі і має класові чини, з коротким описом заслуг кожного. Чиновники, які прослужили в класових чинах не менше 10 років, можуть бути представлені за видатні досягнення до чину Колежного Регістрату. На це відразу ж, 1 березня 1915 р., відреагував начальник Таганчанської поштово-телеграфної контори. «Догошу, що в дорученій мені конторі немає чинів, прослуживши вказаний час, які могли б бути представлені для Височайшої нагороди. Один лише я тут на службі з 24 липня 1896 р. Дуже покірно прошу, нагородіть мене, якщо вважаєте, що я заслужив цього» [86, 4].

До начальника округу часто зверталися з письмовими проханнями родичі про призначення на вищі посади чи переведення в інші заклади. Хоча вони мають спочатку звернутися до своїх безпосередніх начальників, а потім вже до нього. Тому в лютому 1893 р. був виданий наказ не допускати цього, бо він все одно не підписує їх, а буде повертати через міліцію як неофіційне подання [95, 12].

Існувало і багато не виконаних циркулярних указів: місячна звітність і термінові повідомлення доставляються довільно, не дотримуючись термінів; звіти не зшиті в одну загальну пачку. Тому 27 квітня 1893 р. виданий наказ, яким вказується, що потрібно прийняти міри: всю звітність подавати в перших числах кожного місяця (не пізніше 10-го числа); звітність зшити і на останньому листі написати число звітності. Також деякі чиновники та працівники пошти не надавали метричних відомостей про шлюб, народження дітей, смерть людей, що призводило до непорозумінь у складанні списків. Вже 27 червня 1890 р. виданий наказ своєчасно подавати всі дані [95, 20].

Встановлення індивідуального телефонного звязку було дозволено лише окремим особам та за наявності важливої на те причини. В межах діяльності Смілянської поштово-телеграфної контори такі випадки мали місце між найбільшими сільськогосподарськими одиницями та важливими підприємствами краю, а також при маєтках знатних громадян. Із справ ЦДІАК України за 1907 р., дізнаємося про розрішення землеволодільцю графу Бобринському встановлення телефона із м. Сміла до Володимирівки, із звільненням від плати в казну 150 тис. рублів. Міністр внутрішніх справ дозволив встановлення графом Бобринським телефонного сполучення приватного користування між економією в м. Ротмистрівка і Володимирівською економією поряд із залізно дорожньою станцією Володимирівка Південно-Західних доріг, без забрання в дохід казни плати в 25 руб. в рік за конкуренцією телеграфу на залізнодорожній станції Володимирівка, але при умові збереження конкурентної плати в розмірі 150 руб. в рік за Смілу і Ротмистрівку. Телефон зіграв тут серйозну роль, так як багато економій в повіті повязані між собою і частково з приватними особами [110, 13].

В одному з документів ДАЧО ми знайшли запис від 4 квітня 1913 р., де повідомляється, що Довіреному графів Бобринських, Володимиру Володимировичу Ланггаммеру дозволено телефонний пристрій для особистих потреб, телефонних повідомлень між Капітанівським цукровим заводом і станцією Капітанівкою на наступних умовах:

телефонне повідомлення має бути належним і дотримуватися правил, прийнятих для телефонних побудов;

повідомлення по лінії мають бути виключно по особистим потребам;

має підкорятися всім правилам по телефонній частині;

повинен мати людину, яка буде доглядати за дотриманням всіх правил та умов [63, 19].

Ще одна справа стосується встановлення телефонного сполучення в м. Черкаси. Старший фабричний інспектор Київської губернії 2 жовтня 1908 р., видав наказ, за яким повинні встановити, відповідно до наказу від 24 липня, в квартирі фабричного інспектора, в м. Черкаси, телефон. В цьому встановленні тепер є необхідність, так як тепер інспектор виконує обовязок по нагляду за приміщеннями, розташованими в м. Черкаси та в приміських місцевостях. Приміщення ці майже всі приєднані до телефонної мережі, тому відносини з ними полегшилися б за допомогою телефону (промислові заклади, лікарні, страхові товариства, міліція і т.д.) - у всіх цих закладах є телефони. В м. Черкаси, крім міських закладів, зєднані телефоном ще 2 рафінадні заводи. Тому необхідно виділити потрібну суму на установлення одного телефону в м. Черкаси [115, 190].

В ЦДІАК України у фонді управління Київського поштово-телеграфного округу Головного управління пошт і телеграфів є справа, яка стосується технічної частини - про облаштування міського телефонного сполучення Сміла - Черкаси по телеграфних проводах. Для цього сполучення потрібно: проволоки по 1 руб. 85 коп. за пуд (сума - 259 руб.); в 3 м. - 19 пудів по 1 руб. 92 коп. за пуд (сума - 36 руб. 48 коп.); загальна сума - 295 руб. 48 коп. - для облаштування телефонного сполучення Сміла - Черкаси. Плата за телеграфні дзвінки на протязі 3 хв.: звичайні розмови - 15 коп., термінові - 45 коп., за замовну розмову - 20 коп. Розмови дозволяються по заявках більше 3 хв., а саме 6-9 хв., але оплата знімається за кожні 3 хв. окремо [119, 218].

З даних канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора за 1907-1908 рр., дізнаємося і про телефонне сполучення в м. Черкаси. Інженер М. Фазли, електротехнік К. Іванов, генерал-лейтенант О. Корнілович просять про дозвіл на право встановлення і експлуатації телефонного звязку загального користування в м. Черкаси. Іванов пропонує абонплату за телефон загального користування в перший рік 73 руб. 75 коп., з другого року - 25 руб. А від Фазли пропозиція - незмінно 40 руб. Тому хотіли дати дозвіл на встановлення і експлуатацію телефонного звязку загального користування К. Іванову на запропонованих вище умовах [109, 18].

Співпрацювала тогочасна пошта і з різноманітними конторами. Так 1 липня 1914 р. була надіслана заява від контори «Реклама» про те, що вислані нею для розсилки в заклади різні плакати та оголошення не розвішуються для загального огляду, а знаходяться в інших місцях (розвішені за шафами, в темних місцях). У звязку з цим вони вимагають, що потрібно розвішувати ці плакати та оголошення у людних місцях [65, 76].

Через досить складну політичну та економічну ситуацію в країні велика увага приділялася охороні пошти, що перевозилася поштовими трактами. Так, циркуляром начальника Київського поштово-телеграфного округу який зберігається в архівному фонді ДАЧО, вказувалося, що для супроводу пошти призначати достатньо благонадійних, спритних і фізично міцних поштарів не молодших за 21 рік; щоб кожен поштар, що супроводжує пошту, вмів стріляти з револьверу і мати навики поводження зі зброєю взагалі; поштарі при супроводженні пошти були в повній подорожній формі і мали в портупеї через плече шашку, а не поясі револьвер з повним зарядом і запасом патронів в патронташі [11, 23].

Але ми бачимо, що ці вимоги не завжди дотримувалися. У записі від серпня 1893 р. зазначається, що працівники не дотримуються форми одягу, не мають зброї, яка повинна бути при супроводі пошти. Тому був виданий наказ не допускати цього, не палити. Якщо будуть порушення - працівники будуть звільнені з служби [94, 17].

Ще один приклад невиконання обовязків працюючими спостерігаємо у документах від 25 лютого 1908 р. Був випадок, коли поштовий супроводжуючий не міг скористатися для захисту револьвером. У відповідності до цього видали наказ, в якому говориться, що зберігати зброю потрібно в сухих місцях, час від часу змазувати її, слідкувати за справністю зброї, провіряти, щоб завжди була напоготові [98, 51].

У роки військових дій спостерігалися порушення у прийомі охоронців на роботу. Деякі Начальники закладів, приймаючи на службу охоронців та розсильних, не приймали у них присяги на вірність служби. Тому зазначалося, що обовязково потрібно приймати у них присягу і присяжні листи зберігати при роботі закладу [99, 62].

У записах від серпня 1918 р. вказується чіткі вимоги перевезення цінностей охоронцями:

до 10 тис. карб. повинні супроводжувати 1, від 10 тис. до 25 тис. карб. - 2 листоноші, від 25 тис. до 50 тис. - 1 урядовцем і 1 листоношою;

перед відправкою цінності до 10 тис. карб. начальником установи місця відправки дається в місце призначення цінностей час відправки, число шкіряної речі, місце призначення останньої для вузлового пункту і суму цінностей умовно - від 10 тис. до 25 тис. карб. словом «мала», і від 25 тис. до 50 тис. карб. словом «побільш»;

для відома розїзних урядовців число відправлених з відомостями більше 10 тис. карб. шкіряних речей у накладній до вагону повинна бути двічі підкреслене [102, 65].

У діяльності поштово-телеграфних контор досить часто помічалися порушення та неточності. У фондах ДАЧО зберігається циркуляр про недоставлені листи до Петербурга: не зрозуміло чи не точно написана адреса чи прізвище одержувача. Наказувалося всю відповідальність покласти на відправників та на неуважних приймальників листів [97, 49].

Також схожий приклад можна навести за циркуляром від листопада 1912 р., де записано, що в останній час відбулися 2 випадки уповільнення телеграм Київського, Подільського і Волинського Генерал-Губернаторств через халатне відношення чергових біля апаратів. Відповідно був виданий наказ: якщо це буде повторятися, то будуть застосовані строгі заходи [97, 44].

Ще один випадок презентує запис від лютого 1917 р. Тут говориться, що деякі начальники залізнично-дорожніх поштових відділень неуважно відносяться до складання вимагальних відомостей, допускаючи неточності в цифрових даних, окрім того відомості доставляють із запізненням, чим затримується видача поштових перевезень. Тому потрібно доставляти все вчасно та ретельно перевіряти. Цікавий випадок на залізничній пошті трапився в лютому 1917 р., коли служитель поштової контори 1-ї дистанції залізничної лінії вкрав велику суму грошей і втік. Говорили, що він може намагатися переслати ці гроші поштою. Тому Начальникам наказувалося у випадку здійснення цього акту затримати його та передати міліції [100, 169].

При поштово-телеграфних конторах існували збереження, які використовувалися для різних важливих обставин. У циркулярі від 27 квітня 1910 р., наприклад, йдеться про те, що в Санкт-Петербурзі є кошти на поштах, які видаються на похорони працівників пошти (1 рубль; 50 коп.; 25 коп. в залежності від розряду працівника). Тому було видано наказ створити схожі збереження і на нашій території. Начальникам потрібно записати список осіб, які бажають брати участь в цьому; з них будуть вираховуватись чи вони особисто платитимуть зноси на похорон. Відповідно 20 вересня 1911 р. відкрити діяльність Похоронної каси працюючих Київського-поштово-телеграфного округу [103, 125].

Велика увага приділялася основному завданню діяльності поштових відділень - пересиланню поштової кореспонденції. 4 квітня 1968 р. Поштовий департамент видав циркуляр про знайдення пересилки по пошті листів з марками, які вже раніше були у використанні. Виданий наказ, щоб був нагляд за марками (типографічні, червоного кольору, з чітким зображенням); не надсилати, якщо зустрінуться з марками попереднього використання; якщо зустрінеться марка на простому листі, який надіслали, то знайти відправника; якщо знаходитимуть винних, то їх судити [2, 36].

При перегляді архівних матеріалів зустрічалися відмови приймати телеграми, якщо вони написані хімічним олівцем. Тому в грудні 1890 р. було видано наказ: в написанні телеграм використовувати чорнило чи олівець темного кольору. Якщо ж вже телеграма написана хімічним олівцем, то потрібно наполягати на прийнятті її одержувачем [5, 74].

Чітко були визначені і грошові норми роботи поштово-телеграфних відділень. Так циркуляр від вересня 1886 р. про листи через Персію на Чигир зазначав, що потрібно сплачувати по 8 копійок за кожне слово телеграми [90, 36]. Як приклад і циркуляр про кореспонденцію з накладеними платежами від листопада 1887 р: вказувати суму (не більше 100 руб.), оплачує відправник, якщо ж оплачує одержувач, то це обовязково зазначається. Ще один запис від січня 1914 р. повідомляє, що при ревізії закладів округу помічено, що не кругом вказане джерело доходів про 10-копійковий збір за виконання тимчасових повинностей [49, 17].

У роки військових дій теж не забували перевіряти вміст листів. Це засвідчує запис від січня 1915 р., де говориться, що листи з діючої армії часто мають в середині вкладені гроші. Тому в поштових відправленнях, в яких така пересилка не дозволена, конфіскується четверта частина цих грошей [9, 59].

липня 1888 р. видано циркуляр про видачу страхової кореспонденції без ціни нижчим чинам - негайно, з записом що видано. У листопаді 1892 р. видано ще один циркуляр про видачу пошти високопосадовим особам за новими правилами: показувати книгу на отримання пошти; якщо її не буде-то кореспонденцію видавати за існуючим порядком, про що щоразу повідомляти Губернатору [55, 14].

Поштово-телеграфні контори піклувалися про своїх працівників, про що свідчать наступні архівні дані. У жовтні 1886 р. виданий циркуляр про несвоєчасний найм квартир для працюючих на поштах осіб, про плату за зйомку квартири, про найм візників для підвозу пошти [65, 44]. Наступний циркуляр про те, що гроші на господарчі розходи та найм будинків потрібно пересилати поштою з виплатою відрахованих коштів у залежності від суми [53, 9]. У листі від 5 травня 1888 р. зазначається, що велика кількість звичайних меблів для працівників та для самої пошти не відправляється через недостатню платню [87, 36]. Цікаві відомості від 26 березня 1914 р.: відкрито курси французької мови. У відповідності до цього начальникам закладів пропонувалося оголосити про це працівникам, щоб бажаючі навчалися французькій мові: обовязково йшли і навчалися [69, 27].

3.3 Державно-політичні функції

Через поштово-телеграфні контори здійснювався звязок діючої армії та військ із населенням. Про це свідчить циркуляр про відбування чинами військових повинностей, що виданий в серпні 1893 р. Тут вказується, що в списки потрібно включити такі дані: коли саме зявитися на відбування військової повинності; до якого числа має туди прибути призовник; чи перший раз призивається; чи користується якогось розряду пільгою; чи потрібна командировка з іншого закладу на місце відбування військової повинності [94, 24]. У циркулярі за 22 травня 1904 р. спостерігаємо також військовий зміст. В ньому зазначається, що зник секретний наказ щодо мобілізації. В ньому були вказані такі правила: порядок прийому, передачі і доставки листів; про мобілізацію окремих уїздів і окремих військових частин; про чини призначення на польову службу [95, 17].

Схожа інформація знаходиться і у фонді Степанецького поштово-телеграфного відділення. Циркуляром від 22 березня 1904 р. вказувалися умови мобілізації: завести особливу секретну справу, яку необхідно почати із заголовка про пробну мобілізацію окремих повітів та військових частин; цю справу не заводити в архів, а зберігати завжди в касовому ящику; все це виконувати, слідуючи наказу №441 [81, 5].

У роки війни пересилка інструкцій та циркулярів військової тематики стає ще більш активнішою. Вже в березні 1914 р. було видано циркуляр, де затверджено Міністерством Військ, Морським Міністерством, Внутрішніх справ, Фінансів «Руководство для призыва нижчих чинов запаса армии и флота на действующую службу» [95, 22].

Були спроби пересилки листів і незаконними методами. Одержувачі листів, оснащені цензурним штемпелем, з метою уникнення військової цензури, користуються тим же конвертом, закреслюючи попередню адресу і надписуючи нову. Такі листи вкидають в поштові скриньки. Тому був виданий відповідний наказ, за яким виймаючи зі скриньок ці листи, теж відправляти на перегляд військової цензури, не дивлячись на наявність на конверті вже існуючого штемпеля військової цензури (листопад 1916 р.) [14, 172].

Циркуляр від 5 вересня 1914 р. повідомляє, що у деяких закладах виникали сумніви відносно безкоштовної пересилки пошти, яка подана військовими чинами не в польових умовах, а в місці дій армії. Тому повідомлялося, що прості листи і карточки мобілізованих частин військ, ранених хворих, що знаходяться в госпіталях, повинні пересилати безкоштовно у тих тільки випадках, коли вони здаються на пошту усталеним для польових установ порядком [18, 47].

Циркуляр, датований вереснем 1914 р., що знаходиться у фонді Стеблівської поштово-телеграфної контори, повідомляє, що у багатьох закладах отримувалися замовні відправлення на імя осіб та закладів, що знаходяться в діючій армії. Беручи до уваги, що пересилка замовних відправлень в польові поштові заклади не допускається, пропонувалося начальникам дотримуватися наступних наказів: отримані відправлення повертати в місце подачі, зробивши помітку «Повертається за вибуттям адресата в діючу армію»; закладам місця подачі для відправлення памятати, що замовні відправлення в заклади військових дій не можуть пересилатися; замовні відправлення з позначкою «В діючу армію» ні в якому разі не варто приймати на пошту [71,168].

Цікаві відомості знаходимо і про пересилання поштою грошей. Обмін грошових поштових переказів, адресованих російським військовополоненим, які знаходяться в Німеччині та Австро-Угорщині, також з-за кордону на імя іноземних військово-полонених, що знаходяться в Росії: перекази військово-полонених потрібно направляти в Петроградський Поштамт; звичайні перекази в Німеччину і Австрію все ж ще не можуть бути прийнятими (15 листопада 1914 р.) [20, 29].

квітня 1917 р. було видано наказ про конфіскацію грошових сум, які знайдені в простих і замовних листах, що подані чинами діючої армії в польових і осілих поштових закладах, що знаходяться в районі театру військових дій. Пропонувалося затримувати і направляти у військово-цензурні відділи кореспонденцію, що направляється у військові штаби [41, 13].

Постановою по поштовій частині, яку знаходимо у фонді Таганчанського поштово-телеграфного відділення від 8 лютого 1916 р. вказувалося, що у випадку знаходження в простих і замовних листах, надісланих чинами діючої армії у військових польових поштових закладах, розміщених в районі театру військових дій, грошових сум, такі суми повністю конфіскуються, до того ж одна четверта частина конфіскованої суми віддається тому, хто знайде ці гроші у листі [87, 20].

Були визначені предмети, які можна було пересилати військовим, що потратили до полону в інші країни. Від листопада 1914 р. при складанні таможніх декларацій повідомлялося найменування на французькій мові головних предметів, які можна пересилати посилками на імена військовополонених:- білизна- одяг- взуття- їстівні запаси- табак- сигарети- цукор- чай [71, 227].

Цікавий момент висвітлює справа Таганчанського поштово-телеграфного відділення за 1915 р. В ній зазначається, що тим, хто знаходиться в полоні в Австрії та Німеччині, відправляються з Росії євреям нижчих чинів, євреями визначеним порядком посилки, в яких знаходяться невеличкі булочки з вкладеними записками з повідомленнями про хід наших військових дій. Тому видана відповідна пропозиція начальникам власноруч провіряти посилки, які відправляються військово-полоненим [86, 68].

Для обміну поштою часто використовували і заборонені конверти та марки. Про це свідчать циркуляр від 3 липня 1916 р., де говориться, що обмінюються військові полонені карточками із зображеннями останніх імператорів ворожих держав та з портретами командуючих арміями ворожих держав. Карточки ці потрібно затримувати і таємно відправляти у Військово-цензурний пункт [9, 65].

Досить схожий зміст має і наступний циркуляр, виданий у жовтні 1916 р.: військовополонені в Росії користуються для своїх листів поштовими карточками із зображенням на них портретів правителів ворожих нам країн, з портретами керуючих арміями ворожих країн. Потрібно затримувати їх і відсилати до найближчих Військово-цензурних пунктів [57, 26].

Багато уваги привертає така вагома деталь тогочасного політичного життя як пропаганда, поширення та опублікування різноманітних ідеологічних питань. Пропонувався «суворий нагляд за інформацією, що передається через пошту та телеграф, бо існує можливість нової антиурядової кореспонденції. За невиконання наказу - кримінальна відповідальність» [57, 13].

У листопаді 1914 р. зазначалося, що у випадку отримання із-за кордону поштових відправлень, адресованих на імя колишніх німецьких консульств і комерційних агентів, потрібно відправлення ці зберігати і повідомляти місцеву військову владу [100, 169].

березня 1912 р. видано циркуляр про те, що листи і бандеролі з брошурами різних еміграційних контор з запрошенням еміграції в Америку, не повинні пересилатися в заклади Імперії, так як явно запрошують до обману та експлуатації російських працівників. Тому був виданий наказ встановити нагляд за отриманням бандеролей з-за кордону і ті з них, в яких виявляться запрошення до еміграції - затримувати, і прості показувати Київському Губернаторові, а замовні повертати за кордон [81, 12].

Потрібно було застосувати міри щодо зберігання відомостей з 1917 р., які вже знаходяться у розпорядженні поштово-телеграфних відомостей, і затриману пошту, як закордонну, так і внутрішню, що назначена колишньому імператору Миколі ІІ, відправлена його дружиною, Радою міністрів та іншими керуючими органами. Всю таку кореспонденцію відправити казенними пакетами до реєстру Начальника Київського залізно-дорожнього поштового відділу для зберігання до розпорядження [58, 23].

У роки війни намагалися якимось чином допомогти діючій армії в грошовому сенсі. До цього активно долучилися поштово-телеграфні контори. В цілях збору пожертвувань малими сумами пропонувалося випустити в продаж благодійну марку «Допоможіть раненим» ціною в 5 коп. Марка ця не замінить собою поштової, а наклеюється окремо на лист. Тому хто з начальників бажав, щоб у них були такі марки для продажу, зверталися у Харківський Дамський Комітет (9 листопада 1914 р.) [55, 34].

Ціла низка наказів та циркулярів стосувалася робочих моментів. 26 березня 1868 р. видано наказ Його Імператорської величності про обмін кредитних білетів на такі ж, але нові зразки. Цього ж року 11 листопада видано й циркуляр, в якому вказується, щоб не виникало переписок, які відволікають Департамент від прямих обовязків і тягли за собою даремну трату часу [92, 72]. У лютому 1886 р. зазначалося, щоб циркуляри Його Величності та осіб Імперського двору були окремими зошитами [94, 26]. У циркулярі від січня 1888 р. говорилося, що отримувана з-за кордону книга на російській мові, яка підлягала миту, повинна бути повернута за кордон [95, 11].

Особливими були вимоги щодо церковної кореспонденції. Адже потрібно приймати кореспонденцію на пошту від церков без оплати, за присвоєною печаткою: листи, грошові пакети, посилки без ціни (січень 1890 р.) [93, 36].

Неоднозначне ставлення до осіб певних національностей призвело до того, що їх стали звинувачувати у шпигунстві, шкідництві та інших проступках. Надходили відомості про ситуацію загалом по імперії та стосовно військових справ. «За наявними в головному управлінні відомостями, проживаючі в Росії євреї і агітатори різноманітних політичних партій намагаються поширити в діючій армії відозви, що призивають війська використати свої перемоги над світовим ворогом і представити Російському Уряду вимоги здійснення основних ідеалів, що проповідуються революційними партіям». Майже вся кореспонденція подібного характеру оглядалась та вилучалась з поштової пересилки, якщо не проходила цензуру. Циркуляр від жовтня 1914 р. повідомляє, що кореспонденція на єврейській мові не повинна відправлятися в місця призначення і не видаватися адресатам, а повинна знищуватися [100, 161]. А в липні 1915 р., зазначається: «Заборонено всі газети на єврейській мові. Тому потрібно зібрати всі газети на єврейській мові та кореспонденцію і не видавати до закінчення війни» [9, 32].

За даними Таганчанського поштово-телеграфного відділення, представником Центрального американського єврейського комітету у Вашингтоні Зигилем в листопаді 1915 р. була проголошена промова про майбутнє положення євреїв у залежності від результатів дійсної існуючої війни. За чутками, цю промову запропоновано видати у вигляді брошури і потім розповсюдити по всіх країнах світу. Тому Управляючий Міністерством внутрішніх справ наказав прийняти всі міри по затриманню та конфіскації зазначеної промови [84,110].

За допомогою поштових та поштово-телеграфних відділів вирішувалися і питання, які стосувалися побутових справ. В одному з фондів ЦДІАК України розміщене прохання селянина Тульської губернії Богородицького повіту с. Непрядева Густина Власовича Кривоногого, який 1900 р. подав у суд на Архипа Баркова, що живе в м. Сміла Київської губернії, на самовільне користування його власністю на протязі 7 років. Він зазначає: «Я повернувся з батьківщини, а Барков заявив, що вся власність (будинок і господарство) належать йому, а не мені. І мене, 76-літнього старика потрібно вигнати на вулицю, а в іншому випадку погрожує мені вбивством. Подав заяву у Смілянське волосне управління - справа залишилася без наслідків; до Черкаського Зїзду Мирових посередників - старшина сказав, що це не їхня справа; до Київського окружного суду - вже заяву відкладали 4 рази. Прошу ще раз розглянути мою справу, бо хочу старість провести у своїй власності» [108, 47].

Через пошту вирішували також питання щодо спадку. Із звернення 1852 р. до «Господина исполняющего должность Киевского Военного, Подольского и Волынского губернатора» про неправильні дії банкіра Гальперіна при виконанні духовного заповіту купця Манзола, дізнаємося, що даний Манзола представив у Київську Громадянську палату для затвердження духовний заповіт, який був написаний єврейською мовою ще його батьком; а потім новий заповіт, що вже був написаний російською мовою (був складений формально, але законно і затверджений Громадською палатою), де сказано, що якби зявився ще якийсь заповіт, то його потрібно було б знищити, на що Мензола і підписав акт погодження щодо батьківської волі. Але написаний єврейською батьківський заповіт, більш за все, не підлягав представленню в Громадській палаті (тобто не дійсний). Тому він просить зупинити цю справу без подальших наслідків; підтвердити новий заповіт (той, що написаний російською мовою). Отже, бачимо, що вирішення даної справи проходило саме за допомогою листування [106, 11].

3.4 Цензура поштових установ

На території України у XIX - на початку XX ст. режим поштової цензури визначався законодавством Російської імперії. У 1826 р. було прийнято цензурний устав, за яким створювалися місцеві цензурні комітети. Вищою інстанцією стало Головне управління цензури при Міністерстві народної освіти. Крім того, цензурними функціями наділялися всі державні відомства, у тому числі і поштове. Основною функцією поштової цензури стало цензурування іноземних газет та журналів, на основі чого складалися списки дозволених до отримання закордонних періодичних видань.

Внаслідок реформи 14 січня 1863 р. цензурні установи вилучалися з відання Міністерства народної освіти і підпорядковувалися Міністерству внутрішніх справ. Поштова цензура керувалася розпорядженнями Міністерства іноземних справ, але в той же час перебувала у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ. 6 квітня 1865 р. запроваджувалися «Тимчасові правила про цензуру і друк», за якими цензура набувала функцій послідовної, каральної, з притягненням до судової відповідальності за порушення цензурних правил.

Відповідно до «Статуту про цензуру і друк», здійснення внутрішньої цензури покладалося на інспекторів у справах друку, які працювали у Катеринославі, Києві, Харкові [121, 149]. До їх компетенції входило цензурування як загальноімперських, так і провінційних видань. Цензуру іноземної літератури та іншої друкованої продукції, що потрапляла до України з-за кордону, здійснювали відповідні комітети у Києві та Одесі, в інших містах такі функції покладалися на спеціально призначених цензорів.

Поштове відомство, яке тісно співпрацювало з органами цензури, ставило за мету не допустити до друку і поширення матеріали, що компроментують роботу поштових установ. Так, у 1899 р. почав діяти циркуляр Міністерства внутрішніх справ, який дозволяв вилучати на пошті періодичні видання, що містять статті, спрямовані проти діяльності поштово - телеграфних установ, які характеризують їх з невигідного боку, підривають довіру населення до поштово-телеграфного відомства [4, 76].

Посилення революційних настроїв серед населення Російської імперії наприкінці XIX - початку XX ст. та намагання царського уряду не допустити їх поширення зумовлювало жорсткий цензурний контроль за кореспонденцією, що проходила через пошту. Архівні документи засвідчують, що керівникам місцевих поштово-телеграфних установ з округу регулярно надсилались таємні розпорядження щодо перевірки кореспонденції, особливо з-за кордону. В ній поштове відомство, яке підпорядковувалося Міністерству внутрішніх справ, вбачало небезпеку поширення демократичних ідей.

Так, ще в червні 1895 р. в усі поштові установи під грифом «таємно» надійшов циркуляр за №14144, який зобовязував чиновників пошти вилучати листи антиурядового змісту, які надходять на адреси міських та земських управ, редакцій газет, на імя купців, вчителів, лікарів, архієреїв та міщан. Особливу увагу рекомендувалося приділяти кореспонденції з Константинополя, Лондона, Берліна, Гамбурга, Франкфурта, Лейпцига, Нью-Йорка, Женеви та взагалі із Швейцарії, в якій могли міститися листки так званого «Лондонського фонду вільної Російської преси», брошури «Проект Російської Конституції» та інші антиурядові видання [38, 17]. В разі отримання такої кореспонденції поштові чиновники зобовязувались відкрити її в присутності адресатів, про що складався акт, який засвідчувався підписами отримувачів та передавався разом з вилученим листом місцевому губернаторові [38, 20]. Про кожен факт вилучення такого листа подавалася інформація особисто начальнику поштового округу.

Цензурний контроль наростав в наступні роки. Секретним циркуляром, датованим 1896 p., визначався порядок направлення до поштової цензури закордонних бандерольних відправлень, що містили періодичні видання іноземною мовою. Згідно циркуляру, бандеролі, що надходили до Києва та Одеси, залишалися для цензурного контролю за місцем прибуття. Бандеролі, що надходили до всіх українських губерній, направлялися для поштової цензури в Одесу [29, 14]. Цим же циркуляром наказувалося вилучати листи, які надходили з Браїлова (Румунія) і містили релігійну старообрядову газету «Слово правди», брошури з розясненням фінансової політики С. Вітте, заборонений революційний журнал «Народоволець» [29, 15].

Начальник Канівської поштово-телеграфної контори у лютому 1907 р. повідомляв в округ про конфіскацію заборонених цензурою журналів, що надсилалися адресатам повіту. Слід зазначити, що циркуляри про перелік та правила вилучення антиурядової кореспонденції надходили до поштових установ систематично. Лише протягом 1902 р. було розіслано 7 таких циркулярів [164, 2].

Цензурний контроль стосувався не тільки кореспонденції, що надходила з-за кордону, а й внутрішніх пересилок. До поштових установ регулярно надходили циркуляри про затримання на пошті брошур, газет, листів і прокламацій, що надходили з різних міст Російської імперії. Так, у 1900 р. начальникам поштово-телеграфних контор було надіслано секретний циркуляр про пересилку з Одеси на адресу міських, сільських та громадських установ і організацій відозв і прокламацій, що містили образи на адресу Його Величності [59, 42]. У 1916 р. поштові установи України отримали секретний циркуляр Міністерства внутрішніх справ про конфіскацію на пошті брошури російською мовою О. Коллонтай «Кому потрібна війна» [59, 44].

Досить часто діяльність цензури мала і позитивні аспекти, особливо коли до її рук потрапляли контрабандні товари, які виявлялися в основному при обстеженні посилок. Так, у 1896 р. у Черкаській поштово-телеграфній конторі були затримані посилки з Узун-Афи (Середня Азія), що містили контрабандний чай [99, 58]. У випадку виявлення на пошті контрабандного товару повідомлялися чиновники місцевої митниці. Секретним циркуляром, надісланим начальникам поштових та поштово-телеграфних установ Київської губернії у 1906 p., наказувалося «встановити нагляд за всіма отримуваними посилками з метою виявлення у них зброї (револьверів та інших її різновидів)» [97, 32]. Такі посилки підлягали вилученню і передачі до рук поліції.

Позитивні результати діяльності цензури проявлялися і в заборонах поширення через поштові установи іноземних лотерей, розповсюджувачі яких отримували значні прибутки «зловживаючи наївністю довірливих та недосвідчених людей». Зокрема, таємним циркуляром начальника Київського поштово-телеграфного округу від 30 травня 1895 р. «оголошення і реклама іноземних лотерей, заказні бланки і конверти для відправлення за кордон замовлень на лотерейні квитки підлягали конфіскації та передачі місцевому губернатору» [121, 153].

Контролю підлягала фактично вся іноземна кореспонденція. Наприклад, за циркуляром від 7 січня 1900 р., що знаходиться у фонді Степанецького поштово-телеграфного відділення, отримані з Кракова (Австрія) на імена різних осіб відкриті листи, на яких зображені портрети Костюшки і ноти зі словами польського гімну «Jeszcze Polska nie zgineta», не повинні видаватися адресатам. Тому начальники закладів зобовязуються у випадку отримання таких листів поштою, відсилати їх начальнику Київської центральної поштової контори, без супроводжуючої документації, але в окремих конвертах з написом «секретно» [82, 53].

З метою посилення цензури в поштові установи регулярно надсилалися переліки неблагонадійних газет і журналів, кількість яких щорічно змінювалася. Якщо у 1882 р. у переліку містилося 490 найменувань періодичних видань, то у 1900 р. їх кількість зросла до 5 тисяч [31, 4]. Зокрема, в січні 1907 р. поштові і поштово-телеграфні контори України отримали циркуляр №38 Міністерства внутрішніх справ про затримання на пошті безкоштовних екземплярів періодичних видань, що пропагували політичні програми нелегальних політичних партій. Такі видання підлягали передачі місцевим губернаторам для знищення. До списку потрапили як загальноросійські видання, так і ті, що виходили в різних містах імперії. За несвоєчасну передачу до цензурних комітетів екземплярів періодичних видань видавництва сплачували штраф у розмірі до 100 руб. [34, 19].

Серед особливо небажаних для царського уряду газет і журналів цей цензурний циркуляр називав петербурзькі газети «Звезда» (№12 за 1912 p.), «Живое дело» (№6 за 1912 p.), журнали «Современный мир» (за окремі місяці 1907 р.), «Истина» (№2 за 1906 р.), «Темы жизни» (№15 за 1906 р.) та інші столичні видання. В цьому ж переліку зустрічаємо газети і журнали, що видавалися в Києві, Харкові, Чернігові, Житомирі, Одесі, Катеринославі, Луганську, Миколаєві, Вінниці, Умані та інших українських містах. Всього до цього списку потрапило 60 найменувань газет та журналів, що видавалися на території України [121, 155].

Окремо в цих списках виділялися видання, що виходили на «малороссийском языке». У 1910 р. негайному вилученню у поштових установах підлягала газета «Село», що видавалася у Києві. У 1912 р. до цього переліку було включено журнал «Українська хата» за січень 1912 р. та газета «Засів». До нього потрапили й інші україномовні видання: «Дніпрові хвилі», «Світло», «Рілля», «Сніп» та інші, що друкувалися переважно в Києві. У 1913 р. перелік неблагонадійних видань збільшився ще на 7 екземплярів, а у 1914 р. до цього переліку було додано ще 17 видань, з них газета «Каневская неделя» - українською мовою [37, 6].

Під «прицілом» цензури перебували й неросійські видання, що потрапили до списку - естонська газета «Вільянди Театайя», єврейська «Дер Фрайнд», польська «Dziennik Kiyowski».

Особливо посилилась цензура в період Першої світової війни, коли пошта могла стати каналом передачі розвідувальних даних. У цей час вступає в дію військова цензура, в звязку з чим поштовий обмін значно сповільнився. Робота військової цензури частково полегшувалася тим, що з початком воєнних дій обмін поштовою кореспонденцією з військовослужбовцями здійснювався через спеціально створені головні польові поштові контори, через які кореспонденція розсилалася по військових частинах.

Протягом 1914-1917 pp. до поштово-телеграфних контор надходили секретні циркуляри із списками осіб, поштова кореспонденція на імя яких підлягала негайному вилученню та перегляду військовою цензурою. Ці списки, в міру надходження нових розвідувальних даних, регулярно переглядалися та оновлювалися. Лише протягом 1915 р. надійшло більше 100 таких циркулярів на затримання поштової кореспонденції [121, 156]. Порядок дій при виявленні такої кореспонденції встановлювався інструкціями та списками, що направлялися поштовим чиновникам. Так, у жовтні 1914 р. поштовим установам приписувалося встановити ретельне спостереження за всякого роду кореспонденцією, яка буде адресуватися до Варни (Болгарія) на імя громадян Гофмана і Терцета, які підозрювалися в шпигунстві на користь Австро-Угорщини. В разі виявлення адресованих їм листів - вилучати і направляти їх до округу в Київ.

Затримана кореспонденція підлягала ретельному перегляду, і, якщо потреби в її затриманні не було, поверталася на пошту для видачі за адресою [53, 14]. Якщо у поштовій кореспонденції виявлялися секретні дані чи заборонена до розголошення інформація, то така кореспонденція направлялася місцевим адміністративним властям, які потім, згідно отриманих інструкцій, її направляли військовим цензорам у Військово-цензурну комісію або у військово-цензурне відділення Штабу Київського військового округу [53, 16].

В роки війни цензура поширювалася і на відправлення посилок. Постановою Всесвітнього поштового конгресу в Римі 1906 р. та Гаазьким договором 1907 р. встановлювалося, що поштові відправлення на імя та від імені військовополонених, а також посилки вагою до 5 кг та грошові перекази військовополоненим мають право безкоштовної пересилки, а, значить, могли стати джерелом передачі секретної інформації. Тому поштове відомство значно активізувало цензурну діяльність з метою недопущення передачі секретних даних. Наприклад, 27 березня 1915 р. надійшло розяснення щодо вмісту посилок до Німеччини на імя військовополонених. Ним дозволялося пересилати вовняні речі, одяг, предмети гігієни, а також їстівні припаси, за винятком спиртних напоїв і предметів розкоші [164, 5].

Цензурному перегляду підлягала також вся проста приватна кореспонденція, яка надходила з чи направлялася в тимчасового окуповані супротивником території. Крім того, дозволялася пересилка документів, які для цього направлялися у цензурну частину Головного управління Генерального штабу. У фонді Таганчанського поштово-телеграфного відділення міститься пропозиція начальника Київського губернського жандарм-управління від 27 січня 1916 р. начальникам закладів затримувати всю кореспонденцію, адресовану на імена проживаючих за кордоном професора астрономії Адольфа Рейнгольдовича Ріхтера та барона Ліхтенштейна. Необхідно затримувати таку кореспонденцію, доставляти для перегляду секретним порядком з припискою до реєстру [86, 35].

До рук цензури потрапляла вся приватна проста кореспонденція на «незрозумілій цензорам іноземній мові». Така кореспонденція переглядалася, після чого на ній проставлявся спеціальний штамп «відкрито військовою цензурою» та підпис цензора. Оскільки в роки війни обсяг роботи цензурного відомства значно зростає, було вирішено до існуючих цензурних пунктів відкрити додаткові в усіх повітових містах.

У Київському поштово-телеграфному окрузі цензурні пункти створювалися поступово, в міру зростання обсягів затриманої поштово - телеграфними установами кореспонденції. Так, у серпні 1917 р. спеціальним циркуляром у Черкасах було створено цензурний пункт на чолі з начальником поштово-телеграфної контори. Всі телеграми з Уманського, Звенигородського, Чигиринського, Черкаського і Канівського повітів необхідно було посилати в Черкаси для цензури [94, 13].

Через необхідність перегляду військовою цензурою всіх вихідних телеграм, поданих в заклади Київського Округу з 1 червня по 12 листопада 1917 р., було доручено начальникам закладів за вимогою штабу Київського військового округу, висилати зазначені телеграми в нижче зазначені пункти: в м. Черкаси, на імя Начальника поштової контори із закладів, розташованих в Уманському, Звенигородському, Шполянському, Чигиринському, Черкаському та Канівському повітах [91, 110]. При цьому військовими цензорами переглядалася не вся поштова кореспонденція, а лише її частина на вибір. Переважна увага надавалася кореспонденції, що надходила з армії. Вся затримана на пошті проста кореспонденція єврейською мовою підлягала знищенню, а заказна зберігалася до особливих розпоряджень.

Варто також зазначити, що крім цензурних функцій, поштовому відомству доводилося також слідкувати за дотриманням правил користування поштовим звязком, оскільки мали місце факти їх порушень. У цьому напрямку поштове відомство тісно співпрацювало з Департаментом поліції, який достатньо оперативно реагував на звернення поштових чиновників. Одним із аспектів їх співпраці стало виявлення фальшивих поштових марок та кредитних білетів.

Зокрема, у жовтні 1907 р. у м. Смілі були зафіксовані випадки використання фальшивих марок номінальною вартістю 7 коп. при відправленні простих листів. Як свідчать архівні дані, «при обшуку було виявлено 12 видів підробок поштової марки номіналом 7 коп. Крім цього, була виявлена фальшива поштова марка номіналом 3 руб. 50 коп.» [70, 21].

Одночасно поштовими службовцями були виявлені фальшиві кредитні білети номіналом 1, 3, 5, 10, 100 руб. Для своєчасного вилучення фальшивих марок та кредитних білетів до всіх поштово-телеграфних контор було відправлено секретний циркуляр з детальним описом різновидів підробок та вимогою «уважно перевіряти справжність наклеєних знаків поштової оплати, керуючись тими описами підробок, що розсилаються у всі поштові установи округу кожного разу, коли надходять з Головного управління пошт і телеграфів». У 1913 р. поштовими службовцями були помічені випадки повторного відправлення без нової оплати поштових карток компанією «Зінгер» [84, 62].

Спостерігаться в роботі цензури і нагляд за кореспонденцію, в якій помітний протиправлячий зміст. За даними Таганчанського поштово-телеграфного відділення від 11 листопада 1902 р., особи із злими намірами обрали поштово-телеграфні заклади зброєю для своїх поганих цілей, опускаючи в поштові ящики для листів ганебні листівки, брошури, листи зі змістом проти правління, назначені для доставки місцевим адресатам [89, 7]. Схожа діяльність прослідковується і у наступні роки. Так, за даними від 9 січня 1907 р., багатьма не легалізованими партіями (народно-соціалістичною, народної свободи, трудовою групою та ін.) відправляються в даний час по пошті у великій кількості листівки і брошури проти правлячого напрямку, часто навіть без зазначення на них типографії, де вони надруковані [103, 58].

З 22 грудня 1901 р. по 22 січня 1902 р. на Степанецькому поштово-телеграфному відділенні знайшлося 8 листів, отриманих із Женеви та Парижа з брошурами проти правлячого змісту на імена місцевих селян. Факт цей вказує на те, що такі ж брошури були переслані і в інші поштово-телеграфні заклади Київського округу, але пройшли непоміченими. Тому наказувалося цензорам звернути увагу на уважніший перегляд, відкриття і перевірку листів [79, 81].

Отже, поштове відомство, через яке проходив величезний потік інформації, перебувало в полі зору політичної цензури. Контролю підлягала періодична преса, листи громадян, а під час війни й відправлення посилок. Здійснення внутрішньої цензури покладалося на інспекторів у справах друку. До їх компетенції входило цензурування як загальноімперських, так і провінційних видань. Цензуру іноземної літератури здійснювали відповідні комітети, такі ж функції покладалися на спеціально призначених цензорів.

У контексті загального цензурного контролю працювала і поштова цензура, діяльність якої регламентувалася рядом секретних циркулярів, що передбачали контроль за пересланими поштою листами, бандеролями, посилками, які могли містити нелегальну чи секретну інформацію. Поштові відправлення, що потрапили в поле контролю цензури, підлягали негайному вилученню та огляду.

Окремим пунктом поштового цензурного контролю були періодичні видання, які могли стати джерелом масового поширення небажаної інформації. Згідно цензурних правил, що діяли в країні, кожний номер газети чи журналу підлягав аналізу з боку цензорів, і лише тоді надходив до читача. Особлива увага зверталася на поштові відправлення, які надходили з-за кордону, так як вони могли містити небажану, або й навіть заборонену інформацію чи політичну агітацію. Про кожний факт отримання такої інформації повідомлялися всі поштово-телеграфні установи, а затримана кореспонденція особисто передавалася на розгляд начальнику поштово-телеграфного округу.

Цензурний контроль значно посилювався у періоди значної соціальної напруженості, коли поштова кореспонденція могла стати джерелом передачі розвідувальних даних. Діяльність поштової цензури мала ряд позитивних моментів, до яких слід віднести затримання на пошті контрабандних товарів, виявлення фальшивих марок та інших знаків поштової оплати, фальшивих кредитних білетів.

4. Охорона праці для листонош по доставці поштової кореспонденції і телеграм

Обрана нами тематика стосується діяльності пошти та телеграфу Наддніпрянської України. Тому ми вважаємо доречним цей розділ назвати «Охорони праці для листонош по доставці поштової кореспонденції і телеграм».

Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю. Вони спрямовані на забезпечення законності, попередження правопорушень та їх усунення.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоровя і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, включаючи й поштову справу. Зокрема, проблема охорони праці набуває актуальності при доставці поштової кореспонденції і телеграм.

Обовязкові вимоги до листоноші. До роботи листоношею допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли навчання безпечним методам праці, перевірку знань з питань охорони праці з позитивним результатом, мають необхідну кваліфікацію та практичні навички роботи.

Листоноші, що користуються під час роботи мотоциклами, моторолерами, мопедами, велосипедами, не рідше одного разу на рік проходять навчання із залученням працівників ДАІ і допускаються до управління мотоциклом (моторолером, мопедом, велосипедом) тільки після складання іспиту з Правил дорожнього руху з позитивним результатом, а також отримання відповідного посвідчення на право керування мотоциклом (моторолером).

Листоноші, що користуються під час роботи мотоциклами, моторолерами, мопедами, велосипедами, повинні проходити попередньо і один раз на рік у процесі трудової діяльності спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці та Правил дорожнього руху з отриманням посвідчення про перевірку знань і допуск до роботи, а також один раз на квартал - періодичний інструктаж з питань охорони праці [184, 2].

Листоноші, які виконують роботу з доставки пенсій та грошових переказів, повинні проходити попереднє і один раз на рік у процесі трудової діяльності навчання і перевірку знань з питань охорони праці та один раз на квартал - періодичний інструктаж з питань охорони праці.

Листоноша повинен знати: типову (або розроблену на підприємстві) інструкцію з охорони праці для листоноші по доставці поштової кореспонденції і телеграм; маршрут руху, небезпечні місця маршруту; правила дорожнього руху; способи надання першої допомоги потерпілим [183, 3].

Загальні вимоги безпеки. На робочому місці листоноші в приміщенні доставки відділення (цеха. ділянки, поштамту, вузла) звязку вивішується схема маршруту доставки, затверджена власником (керівником) підприємства звязку.

На схемі червоним кольором позначаються небезпечні місця маршруту: переходи і переїзди (через дороги, залізниці, річки, яри тощо); вузькі вулиці, не мають тротуарів; виїзди транспорту; ділянки вздовж ліній електропередачі до і понад 1000 В і ветхих ліній звязку; будівельні майданчики з винесенням стріли крана на вулицю або виходом будівельних машин на вулицю; відкриті траншеї і котловани.

Маршрут прокладається по одній стороні вулиці до переходу. Переходи встановлюються в місцях гарної видимості. Зі схемою листоноша повинен ознайомитися під розпис. Зміни у схемі маршруту, нові небезпечні місця наносяться начальником відділення звязку на затвердженій схемі з повідомленням заступника начальника районного вузла звязку [183, 6].

Абонентські шафи необхідно розміщувати в зручних і безпечних для листоноші місцях. У будинках в три і більше поверхів абонентські шафи необхідно розміщувати у спеціальних приміщеннях.

Скриньки поштові індивідуальні, що встановлюються власниками приватних будинків, необхідно розміщувати поза територією двору в зручних і безпечних для листоноші місцях. Поштові скриньки необхідно міцно кріпити до стіни будинку або до спеціальної стійки [186, 4].

Автомобіль з кузовом типу «Фургон», в якому проїжджають листоноші, необхідно обладнати: сидінням в задній частині правого борту; захисним пристроєм від зміщення пошти; підніжкою для посадки (висадки) людей; освітленням, природною вентиляцією і сигналізацією з кабіною водія.

Мотоцикли, моторолери, мопеди і велосипеди повинні бути обладнані пристроєм звукової сигналізації (дзвінком), гальмом, ліхтарем (фарою) спереду і червоним відбивачем світла позаду, багажником. Для доставки кореспонденції гужовим транспортом повинні використовуватися спеціально виділені коні з шорамі. Гужовий віз необхідно обладнати ліхтарем з білим світлом або жовтими відбивачами світла - спереду, ліхтарем з червоним світлом - ззаду (з лівого боку) [185, 6].

Під час роботи листоноша повинен користуватися спецодягом та спецвзуттям, встановленими «Нормами безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам звязку». На підприємстві звязку необхідно встановити шафи для сушіння спецодягу та спецвзуття.

Вимоги безпеки перед початком роботи. До початку робіт листоноша зобовязаний: перед виїздом (виходом) на маршрут за наявності змін у схемі маршруту ознайомитися з ними під розпис і отримати цільовий інструктаж про нові особливості маршруту; при направленні на доставку за новим маршрутом додатково отримати позаплановий інструктаж і ознайомитися під розпис з новою схемою маршруту; одягнути і привести в порядок спеціальний одяг і спеціальне взуття; перевірити наявність і функціонування особистих індивідуальних засобів захисту (свистка, приладу відлякування універсального, електросирени, газового балончика і т. п.); при роботі в темний час доби перевірити наявність і функціонування кишенькового ліхтарика; при використанні автомобіля з кузовом типу «Фургон» перевірити його технічний стан [182, 13].

При використанні під час роботи мотоциклів, моторолерів, мопедів та велосипедів перед виїздом листоноша зобовязаний: отримати транспортний засіб під розпис у журналі і перевірити його технічний стан; перевірити наявність і стан шолома-каски (при використанні мотоциклів, моторолерів, мопедів). При використанні гужового транспорту (їзді верхи) листоноша повинен перевірити: стан коней; справність і міцність збруї; наявність шор; технічний стан гужового воза [184, 7].

Вимоги безпеки під час роботи. Листоноша зобовязаний дотримуватися встановленої схеми маршруту і дотримуватися Правил дорожнього руху. Рух по льоду замерзлих річок і водойм дозволяється тільки в місцях, встановлених місцевою адміністрацією. При русі в автомобілі з кузовом типу «Фургон» під час руху сидіти на призначеному місці і пристебнутися (якщо місце обладнане ременями безпеки).

При користуванні мотоциклом, моторолером, мопедом, велосипедом листоноша зобовязаний: користуватися шоломом-каскою при їзді на мотоциклі, моторолері, мопеді; сумку з кореспонденцією перевозити закріпленою на багажнику; під час зупинки для виконання роботи вимкнути двигун мотоцикла (моторолера, мопеда) і поставити його на підніжку; в нічний час залишити увімкненими габаритні вогні.

При використанні гужового транспорту листоноша зобовязаний: при виїзді на дорогу з прилеглої території або з другорядної дороги в місцях обмеженої видимості кінь вести за вуздечку; стежити, щоб укладена на возі пошта не виступала за його габарити [185, 9].

Рух по проїзній частині на велосипедах (мопедах), возах, верхи на коні дозволяється на відстані не більше 1 м від її правого краю.

При доставці пішим порядком листоноша зобовязаний дотримуватися Правил дорожнього руху для пішоходів, основними з яких є: ходити тільки по тротуару, при його відсутності - по краю проїзної частини дороги назустріч руху транспорту; переходити проїжджу частину вулиці на пішохідних переходах, через тунелі, надземні переходь, на перехрестях вулиць - по лінії тротуарів; переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях; поза населеними пунктами дорогу переходити тільки в місцях гарної видимості з обох сторін та за відсутності небезпеки; виходити на проїжджу частину вулиці тільки на зелене світло світлофора (дозволяючий жест регулювальника); не закінчивши переходу, очікувати на середині вулиці або на острівці безпеки; на трамвайних зупинках, не обладнаних посадковими майданчиками, виходити на проїжджу частину тільки після зупинки трамвая; очікувати транспорт тільки на посадкових майданчиках, при їх відсутності - на тротуарі або узбіччі дороги; обережно обходити транспорт та інші перешкоди, якщо вони обмежують видимість проїжджої частини вулиці; рейковий транспорт слід обходити спереду, решті - ззаду; при наближенні транспортного засобу з увімкненим проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом утриматися від переходу проїзної частини або негайно залишити її [186, 11].

При доставці пошти пішим порядком при ожеледиці користуватися взуттям з неслизькою підошвою або спеціальними пристосуваннями проти ковзання.

При проходженні по маршруту листоноша повинен мати при собі особисті індивідуальні засоби захисту (свисток, прилад відлякування універсальний, електросірену, газовий балончик і т. п.), а в темний час доби - кишеньковий ліхтар. Перед укладанням пошти в шафи опорних пунктів (абонентські шафи) необхідно перевірити їх стан і надійність кріплення [186, 13].

При доставці пошти адресату безпосередньо на квартиру листоноша повинен заходити в приміщення тільки позаду адресата, тому що можуть бути фактори небезпеки: відкриті підвали, люки, високі щаблі, собаки без привязі і т. п. При обслуговуванні приватних будинків не заходити у двір, де є собака. Кореспонденцію опускати в поштову скриньку, встановлену на вулиці. При необхідності вручити кореспонденцію під розписку або виплатити пенсію (грошовий переказ) - викликати адресата. При використанні ліфта листоноша повинен заходити в його кабіну лише за відсутності сторонніх осіб.

При доставці пенсій та грошових переказів листоноша зобовязаний: отримувати гроші у відділенні звязку (ОС) тільки в закритому від сторонніх осіб місці; при виході з ОС, русі до ділянки доставки і на ділянці доставки звертати увагу на осіб, які поводяться неприродно (стежать за листоношею, переслідують його і т. п.); якщо такі особи виявляються: до виходу з ОС - повідомити безпосереднього керівника; на шляху до ділянки доставки або на самій ділянці - по телефону повідомити безпосереднього керівника і діяти за його вказівками, за неможливістю цього - повернутися в ОС; до ділянки доставки йти спільно з листоношею суміжної ділянки, при його відсутністю знайти попутника з числа добре знайомих осіб, при неможливості використовувати перший або другий варіант - не виходити з ОС і повідомити безпосереднього керівника; при користуванні громадським транспортом на шляху до участка доставки гроші заховати в максимально недоступне місце одягу; при обслуговуванні приватного сектору бути на виду всієї вулиці, обходити безлюдні місця, глухі кути, руїни [182, 17]

Додатково листоноші при доставці пенсій (грошових переказів) рекомендується: по взаімодоговоренності мати на своїй ділянці доставки довірених осіб - пенсіонерів (бажано - фізично здорових), мають телефон; попередити одного з них (з відповідного підїзду будинку) по телефону про вихід на ділянку і домовитися про зустріч при вході в підїзд; прибувши до місця виплати грошей, підніматися разом зі зустрічаючим на ліфті або пішки в першу необхідну квартиру; після виплати грошей попросити одного з мешканців квартири про супровід (або про спостереження за дорогою) в наступну квартиру; для переходу з одного підїзду в іншій домовитися з допомогою квартирного телефону про зустріч з довіреною особою з іншого підїзду [183, 13].

При загрозі нападу (при нападі) з боку хуліганів або зловмисників користуватися особистими індивідуальними засобами захисту.

При загрозі з боку собак: направити випромінювач ультразвуку приладу відлякування універсального на собаку; включити прилад, пересунувши движок в бік напису «У-Звук» і утримуючи його в цьому положенні протягом декількох секунд; повторити включення і виключення приладу кілька разів (залежно від ступеня збудження собаки) з певним інтервалом між включеннями [183, 15].

Вимоги безпеки після закінчення роботи. Після повернення на підприємство звязку записати в журналі стану ділянок доставки і доповісти керівнику служби доставки (безпосередньому керівнику) про виявлені під час роботи на ділянці доставки несправних щаблях, ліфтах абонентських ящиках, неосвітлених або погано освітлених майданчиках, відсутності на дверях номерів квартир, неочищених від снігу і льоду і непосипану піском пішохідних доріжках, несправних містках (переходах), про наявність у громадян собак без привязі тощо.

Негайно доповісти безпосередньому керівнику про дорожніх пригодах і аваріях, що сталися при роботі на маршруті. Просушити спецодяг та спецвзуття. Привести в порядок робоче місце. Листоноші забороняється порушувати схему маршруту.

При використанні автомобіля з кузовом типу «Фургон»: заважати водієві керувати автомобілем під час руху; відчиняти двері автомобіля, не переконавшись у тому, що автомобіль зупинився біля тротуару або на узбіччі [185, 16].

При використанні мотоцикла, моторолера, мопеда, велосипеда: притуляти двоколісний мотоцикл, моторолер до дерева, стовпа і т. п.; рухатися по проїзній частині на велосипеді (мопеді) за наявності поруч велосипедної доріжки; користуватися велосипедом (мопедом) з несправними гальмом, пристроєм звукової сигналізації, а також без освітлення в темний час доби і в умовах недостатньої видимості; використовувати велосипед (мопед) при ожеледі; їздити по пішохідних доріжках (мостовим); чіплятися за рухомий транспорт; їздити, чи не тримаючись за кермо; знімати ноги з педалей (підніжок) транспорту; перевозити на рамі людей, а також різні речі; перевозити поштову сумку з кореспонденцією на кермі.

При використанні гужового транспорту: користуватися возами за відсутності гальм, ліхтарів у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості; під час руху звішувати ноги за край воза (саней); їздити по важкопрохідних лісових і заболочених дорогах; їздити по залитим водою дорогах під час розливу річок; їздити через пошкоджені мости [184, 15].

При доставці пошти пішим порядком: виходити на проїжджу частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга, а також у місцях, де встановлено огородження; затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не повязано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; порушувати правила дорожнього руху для пішоходів; переходити через річки, струмки, яри в місцях, не призначених для переходу; проходити в безпосередній близькості від будинків (під балконами будинків, козирками дахів тощо); рухатися по льоду, в ожеледицю без взуття на нековзною підошві або без пристосувань проти ковзання; використовувати для доставки пошти попутний транспорт, не призначений для перевезення людей; укладати пошту в пошкоджені шафи опорних пунктів (абонентські шафи) [186, 21].

Користуватися особистими транспортними засобами за відсутності документів на право керування ними. При доставці пенсій та грошових переказів розголошувати суму готівкових грошей, з якою листоноша виходить у доставку.

Дії в аварійних ситуаціях і при нещасних випадках. При роботі можлива аварійна ситуація - дорожньо-транспортна пригода, і нещасні випадки: ураження листоноші електричним струмом внаслідок несправності електропроводки, обриву проводів ліній електропередачі; поранення листоноші в результаті дорожньо-транспортної пригоди, неналежного стану обладнання, доріг, нападу хуліганів або зловмисників; укуси собак.

Про загрозу виникнення або про виникнення аварійної ситуації (нещасного випадку) листоноша повинен негайно повідомити безпосереднього керівника [182, 23].

У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди листоноша, на якого покладено функції водія, зобовязаний: залишити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог Правил дорожнього руху України; не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають відношення до події; вжити заходів з надання першої допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до медичного закладу; у разі неможливості виконати ці дії вивезти потерпілого в найближчий медичний заклад своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; в медичному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з предявленням посвідчення водія або іншого документа, що посвідчує особу, і реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції; вжити всіх можливих заходів щодо збереження слідів події, огорожі їх і організації обїзду місця події; до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до складу офіційно затвердженої аптечки); якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відсутні потерпілі, а транспортні засоби можуть безпечно рухатися, водії (за наявності взаємної згоди в оцінці обставин події) можуть, попередньо склавши схему пригоди та підписавши її, прибути до найближчого поста Державтоінспекції або в орган міліції для оформлення відповідних матеріалів [186, 24].

При ураженні працівника електричним струмом звільнити потерпілого від дії електричного струму (відключити електромережу; відокремити потерпілого від струмопровідних частин з використанням діелектричних захисних засобів або інших ізолюючих речей і предметів: сухого одягу, сухої жердини, прогумованого матеріалу тощо; перерізати або перерубати провід будь-яким інструментом з ізолюючою рукояткою), надати потерпілому першу допомогу і викликати до нього лікаря або доставити потерпілого до медичного закладу. При пораненні (укусі собаки) накласти стерильний перевязочний матеріал на рану, перевязати її бинтом. При укусах собак накласти стерильний перевязочний матеріал на рану, перевязати її бинтом і негайно звернутися в медичний заклад [183, 19].

Таким чином, проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, включаючи й поштову справу. Загальний огляд основних вимог до проблем охорони праці для листонош набуває актуальності при доставці поштової кореспонденції і телеграм.

Висновки

Результати наукового дослідження комплексу питань, повязаних із зясуванням стану та рівня організації поштової справи в Наддніпрянській Україні (зокрема в Черкаському, Канівському та Золотоніському повітах) у XIX - на початку XX ст., отримані в ході опрацювання джерельної бази та різнопланової наукової літератури і статистичних матеріалів, дають підстави для узагальнюючого висновку про те, що пошта відігравала важливу роль у всіх сферах суспільного життя. Це зумовлювало увагу до поштового звязку як з боку держави, так і громадських інституцій, оскільки пошта не тільки акумулювала досвід науково-технічного та соціокультурного розвитку, а й сприяла поліпшенню шляхів сполучення, удосконаленню діловодства та документообігу.

На основі аналізу історіографії дослідження історії поштової справи та функціонування поштових установ Наддніпрянській України у XIX - на початку XX ст. цілком вмотивовано можна виокремити такі періоди: 1) дорадянський (друга половина XIX ст. - початок XX ст.); 2) радянський (20-i - початок 90-х рр. XX ст.); 3) сучасний (90-і рр. XX ст. - початок XXI ст.). Кожен з цих періодів має свою специфіку щодо можливості використання джерельної бази і публікації результатів науково-дослідної роботи, а також щодо оцінок та характеру висвітлення.

В процесі роботи над темою зясовано, що організація та становлення поштового звязку України у визначених хронологічних рамках спеціально не досліджувалася. Поза увагою дослідників залишилися питання, повязані з розвитком поштової галузі в цілому, її матеріально-технічним забезпеченням, розширенням номенклатури поштових послуг, цензурною політикою, кадровою політикою держави в галузі поштового звязку тощо.

Вивчення проблем розвитку поштової галузі Наддніпрянщини періоду, що досліджується, ускладнюється тим, що XIX - початок XX ст. - це період територіального розєднання українських земель, переважна більшість яких перебувала в складі Російської імперії. Тому дослідження розвитку поштової галузі Наддніпрянської України здійснювалося в контексті загальноросійської системи поштового звязку. Водночас широка джерельна база дозволила виокремити та ґрунтовно висвітлити особливості розвитку поштової галузі саме в Наддніпрянщині на прикладі Черкаського, Канівського та Золотоніського повітів.

Компоненти магістерської роботи базуються на сукупності загальнонаукових та спеціальних принципів: обєктивності, науковості, історизму, системності, діалектичного, кількісного аналізу, а також економічного детермінізму, оскільки проблема дослідження знаходиться в площині економічної історії. Автором використано емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання в їх нерозривній єдності. Застосування в процесі роботи над темою різних принципів і методів дало можливість уникнути необєктивних оцінок і забезпечити наукову достовірність результатів дисертаційної роботи.

Під час опрацювання джерельної бази зясовано, що більшість документів, зосереджених у Центральному державному історичному архіві України в м. Київ, державному архіві Черкаської області не використовувалися і не вводилися до наукового обігу при висвітленні проблеми нашого дослідження. Під час дослідження також зясовано і підтверджено достатньо високу репрезентативність виявлених джерел з досліджуваної проблематики. Їхнє використання і введення до наукового обігу дозволило автору у поєднанні з опрацюванням значного масиву наукової літератури та періодичних видань і преси зробити аргументовані узагальнення та висновки, забезпечити досягнення мети та реалізацію дослідницьких завдань роботи.

Встановлено, що процес становлення і розвитку поштового звязку на території України, та Наддніпрянщини зокрема, пройшов тривалий шлях. Початок цьому процесу було покладено в період Київської Русі, коли почався обмін між князями першими листами та грамотами. Наступним кроком в організації поштової справи України стала «ямська гоньба», яка, як незмінний спосіб організації поштових перевезень, проіснувала до середини XIX ст. Одночасно поштові установи на українських землях створюються козаками. Слід зазначити, що у визначений період часу пошта не мала системного, чітко регламентованого характеру, перевезення кореспонденції були періодичними - залежно від потреб, терміновості, накопичення.

Організація ж системної державної пошти на українських землях розпочинається з приєднанням їх до Російської імперії. Пошта починає обслуговувати як потреби держави, так і різні верстви населення, насамперед купців. Формування пошти як діючої за чітко регламентованими приписами установи відбувалося на основі нормативно-законодавчої бази ще XVIII ст., за якою встановлювалися єдині тарифи, перелік поштових послуг, прокладалися перші поштові тракти та здійснювався регулярний рух ними поштового транспорту для перевезення пошти та пасажирів.

В подальшому розвиток поштової справи на території України повязаний з поштовою реформою 1830 р., відповідно до якої була створена чітко структурована система поштових установ. Основоположними документами, що регламентували роботу галузі, стали «Положення про нове облаштування поштової частини», «Положення про створення вільних пошт в Росії» та Поштовий статут 1857 р.

У 40-х рр. XIX ст. починають, хоч і повільно, зростати обсяги поштових відправлень та прибутки поштових установ, зявляються пасажирські поштові перевезення. У цей період результатом продиктованих часом та передовим світовим досвідом нововведень стала поява штемпельних конвертів та спеціальних поштових скриньок, організація газетної операції, впровадження нових систем утримання поштових станцій і нових способів перевезення пошти, було покладено початок міським поштам. Водночас мали місце і негативні тенденції, зокрема, залишалась незначною кількість поштових установ, насамперед у сільській місцевості, зберігалася застаріла «ямська гоньба». Вищими, порівняно з іншими європейськими країнами, були такси вагового і страхового зборів, не було єдиного нормативного документу, що регламентував роботу поштового відомства.

Зясовано, що помітний вплив на поліпшення поштового обслуговування державних установ та населення справила приватна вільна пошта, яка почала функціонувати поряд з державною поштою на території України в 30-х рр. XIX ст. Поява вільних пошт розширила мережу поштових установ, дозволила більш повно задовольняти потреби у поштових та пасажирських перевезеннях, обсяги яких зростали протягом першої половини XIX ст. Вільні пошти, що відкривалися та функціонували за рахунок приватних капіталів, дозволили державі без будь-яких витрат охопити поштовим сполученням всі повітові та губернські міста України, налагодити регулярний обмін поштовою кореспонденцією між різними регіонами.

З утворенням в 60-х рр. XIX ст. земської пошти, орієнтованої переважно на сільську місцевість, поштовими послугами було охоплене практично усе населення. В порядку експерименту «земська пошта» почала діяти при земських судах та повітових поліцейських управліннях ще в середині 30-х рр. XIX ст. Зявилися проекти «розсильної пошти повітами», «розїзних пошт-комісарів», «пересувні поштові експедиції» та проект Гавриленка, які ставили за мету забезпечити регулярним та доступним поштовим звязком сільське населення України. Ці експерименти свідчили про те, що ця проблема знаходилася на постійному контролі держави та Поштового департаменту, але брак фінансування та недостатня кількість кваліфікованих поштових чиновників завадила їх реалізації.

Більш повно проблема організації діючої сільської поштової мережі почала реалізовуватися в контексті земської реформи. Земська пошта створювалася спочатку на Лівобережній та Південній Україні, і лише на початку XX ст. вона зявилася і на Правобережжі. Вбачається важливим висновок про те, що розвиток поштової галузі в українських губерніях відбувався у взаємозвязку з модернізаційними процесами, що розпочалися в економічній і соціальній сфері Російської імперії. Впродовж другої половини XIX ст. у великих містах України вже широко використовувався телеграфний і телефонний звязок. Здійснювалися залізничні, водні та автомобільні поштові перевезення.

Поява поштових перевезень водним шляхом (морським і річковим) дозволила налагодити більш тісні контакти із зарубіжними адресатами та безпосередньо всередині країни. Завдяки появі телефону і телеграфу зростає швидкість та якість передачі інформації, полегшується адміністративне управління як поштовим відомством, так і державою в цілому. Технічні нововведення сприяли зростанню інтенсифікації поштових операцій та прибутковості галузі. Однак загальна модернізація пошти стримувалася дефіцитом фінансування.

Значна увага приділялася забезпеченню поштових установ кадрами. Перебуваючи на державній службі у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ, поштові чиновники повинні були мати відповідний рівень освіченості, бути дисциплінованими, благонадійними, володіти високими моральними якостями, чітко виконувати всі приписи і постанови, відзначатися фізичним здоровям та витривалістю. При прийомі на роботу працівники проходили тривалу перевірку та складали відповідні екзамени, які підтверджували їх професійний рівень. В контексті зростаючих вимог часу поштові чиновники зобовязувалися підвищувати свою кваліфікацію, оволодівати іноземними мовами, причому без відриву від основної роботи.

Особливі вимоги висувалися до жінок, які почали працювати у поштовому відомстві з 1864 р. Жінки - поштові чиновники - повинні мати відповідний рівень освіти, володіти професійними та високоморальними якостями. Одночасно жінки користувалися значно меншими правами, ніж чоловіки, не мали доступу до керівних посад, їх особисте життя знаходилося під суворим відомчим контролем і жорстко регламентувалося. Високі вимоги до підбору кадрів стали одним із важливих чинників вдосконалення роботи поштового звязку, дозволили швидко реагувати на недоліки у роботі пошти, своєчасно вирішувати всі поточні проблеми.

Аналіз архівних документів та наукової літератури засвідчує, що впродовж другої половини XIX - початку XX ст. значно розширюється номенклатура поштових послуг, до переліку яких входять передплата, пересилка і доставка періодичних видань та ощадні операції. Технічна модернізація в цілому сприяла інтенсифікації поштових перевезень, що дало змогу збільшити швидкість та обсяги пересланої поштової кореспонденції, грошей, періодичних видань, одночасно здешевивши їх доставку та збільшивши державні прибутки.

Щодо передплати, пересилки та доставки періодичних видань, то цей вид послуг спочатку не набув великої популярності серед населення українських губерній, що пояснювалося нестачею досвіду в організації цієї нової для поштового відомства справи; відсутністю кваліфікованих кадрів; незначною кількістю поштових установ і їх малодоступністю, особливо сільському населенню; зростанням цін на поштові пересилки, що вело до скорочення кількості передплатників; жорстким цензурним контролем за передплаченими виданнями. На підставі цих недоліків з 1869 р. передплата періодичних видань у поштових установах припинилася і відновилася лише у 1909 р.

На відміну від організації передплати, відкриті в кінці 80-х рр. XIX ст. поштово-телеграфні ощадні каси відразу завоювали в Україні значну популярність населення. За відносно короткий період часу поштово-телеграфні ощадні каси змогли охопити величезну кількість вкладників, акумулювавши при цьому значні кошти та сприяючи розвитку поштової та банківської системи, а, отже, і економіки держави. Протягом останнього десятиріччя XIX ст. в роботу кас було впроваджено ряд нововведень, зокрема збільшено суму вкладів, які приймались від населення та видавались по одній ощадній книжці. На початку XX ст. почали прийматися вклади від юридичних осіб, було запроваджено послуги із страхування доходів та капіталів.

Складовою частиною роботи галузі звязку була поштова цензура. Цензурному контролю підлягала періодична преса, листи громадян, а під час війни й відправлення посилок. Наявність цензури у деякій мірі сповільнювала обмін поштовою кореспонденцією, проте дозволяла державі тримати під контролем величезний потік інформації, важливість якої особливо зростала в періоди значних соціальних потрясінь та конфліктів.

Особлива увага зверталася на періодичні видання, які могли стати джерелом масового поширення небажаної інформації. Згідно цензурних правил, що діяли в країні, кожний номер газети чи журналу підлягав аналізу з боку цензорів, і лише тоді надходив до читача. Поштове відомство регулярно отримувало переліки заборонених періодичних видань, які щороку змінювалися і доповнювалися.

В полі зору цензури перебували поштові відправлення, які надходили з - за кордону, оскільки вони могли містити небажану або й навіть заборонену інформацію чи політичну агітацію. Про кожний факт отримання такої інформації повідомлялися всі поштово-телеграфні установи, а затримана кореспонденція особисто передавалася на розгляд начальнику поштово-телеграфного округу.

Цензурний контроль значно посилювався у періоди зростання соціальної напруги: під час революції 1905-1907 рр. та Першої світової війни, коли поштова кореспонденція могла стати джерелом передачі розвідувальних даних. В звязку з цим у поштовому відомстві для більш ретельного перегляду пошти, що надходила з-за кордону, вводилася посада військового цензора, зростали вимоги до пильності всіх поштових чиновників, що, однак, сповільнювало обмін поштовою кореспонденцією, приводило до затримки поштових відправлень.

Діяльність поштової цензури мала ряд позитивних моментів, до яких слід віднести затримання на пошті контрабандних товарів, виявлення фальшивих марок, кредитних білетів, поштових карток тощо.

Таким чином, вже на початку XX ст. поштова галузь на території України являла собою чітко централізовану та розгалужену мережу поштових установ, які здійснювали обмін поштовою кореспонденцією всередині держави та за її межами. Вдосконаленню роботи поштового відомства сприяли поштові реформи, що проводилися державою протягом XIX ст., які вдосконалили управління галуззю, сприяли її технічній модернізації, зростанню професіоналізму кадрів, розширенню номенклатури послуг. Водночас технічний прогрес та нові реалії життя стали значним стимулом на шляху подальшого реформування, що проводилося вже в нових соціально-політичних та економічних умовах.

Підсумовуючи здійснену роботу з дослідження історії поштової справи у XIX - на початку XX ст. Наддніпрянщини на прикладі трьох повітів, можна зробити узагальнюючий висновок про те, що з огляду на комплексний характер теми, особливості формування її джерельної бази не всі аспекти визначеної проблеми вдалося розкрити вичерпно і повно. Це залишає значне дослідницьке поле для роботи з подальшого вивчення цього тематичного напрямку в майбутньому.

Список використаних джерел та літератури

1.Державний архів Черкаської області (далі - ДАЧО). - Ф. 724. Бобринське залізничне поштове відділення 4-го відділу перевезення пошти по залізницях, ст. Бобринська Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 291 арк.

2.ДАЧО. - Ф. 724. Бобринське залізничне поштове відділення 4-го відділу перевезення пошти по залізницях, ст. Бобринська Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 236 арк.

.ДАЧО. - Ф. 724. Бобринське залізничне поштове відділення 4-го відділу перевезення пошти по залізницях, ст. Бобринська Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 3. - 4 арк.

.ДАЧО. - Ф. 724. Бобринське залізничне поштове відділення 4-го відділу перевезення пошти по залізницях, ст. Бобринська Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 130 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 110 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 108 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 76 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 5. - 84 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 6. - 75 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 7. - 78 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 9. - 87 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 11. - 38 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 12. - 86 арк.

.ДАЧО. - Ф. 926. Деренковецьке поштово-телеграфне відділеня, с. Деренковець Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 14. - 231 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 1. - 112 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 2. - 95 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 4. - 89 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 6. - 134 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 7. - 76 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 9. - 32 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 12. - 18 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 15. - 119 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 16. - 63 арк.

.ДАЧО. - Ф. 723. Канівська поштово-телеграфна контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1 - Спр. 18. - 81 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 36 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 3. - 42 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 19 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 6. - 27 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 8. - 38 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 9. - 12 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 11. - 8 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 13. - 17 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 15. - 14 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 17. - 41 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 21. - 33 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 23. - 52 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 25. - 45 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 28. - 51 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 29. - 26 арк.

.ДАЧО. - Ф. 349. Канівська поштова контора, м. Канів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 30. - 19 арк.

.ДАЧО. - Ф. 332. Матусівське поштово-телеграфне відділення, с. Матусів Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 29 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 37 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 70 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 26 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 5. - 99 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 7. - 128 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 8. - 37 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 9. - 26 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 10. - 43 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 11. - 54 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 12. - 39 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 14. - 11 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 15. - 29 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 16. - 52 арк.

.ДАЧО. - Ф. 484. Пальмірське поштово-телеграфне відділення Катеринославського поштово-телеграфного округу, с. Пальміра Золотоніського повіту Полтавської губернії. - Оп. 1. - Спр. 17. - 18 арк.

.ДАЧО. - Ф. 866. Ротмистрівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Ротмистрівка Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 114 арк.

.ДАЧО. - Ф. 866. Ротмистрівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Ротмистрівка Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 36 арк.

.ДАЧО. - Ф. 866. Ротмистрівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Ротмистрівка Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 3. - 152 арк.

.ДАЧО. - Ф. 866. Ротмистрівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Ротмистрівка Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 82 арк.

.ДАЧО. - Ф. 866. Ротмистрівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Ротмистрівка Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 5. - 29 арк.

.ДАЧО. - Ф. 866. Ротмистрівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Ротмистрівка Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 6. - 12 арк.

.ДАЧО. - Ф. 866. Ротмистрівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Ротмистрівка Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 7. - 63 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 131 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 84 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 81 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 5. - 96 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 6. - 87 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 8. -61 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 10. - 44 арк.

.ДАЧО. - Ф. 350. Смілянська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 11. - 92 арк.

.ДАЧО. - Ф. 905. Стеблівська поштово-телеграфна контора управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Стеблів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 321 арк.

.ДАЧО. - Ф. 905. Стеблівська поштово-телеграфна контора управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Стеблів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 3. - 29 арк.

.ДАЧО. - Ф. 905. Стеблівська поштово-телеграфна контора управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Стеблів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 48 арк.

.ДАЧО. - Ф. 905. Стеблівська поштово-телеграфна контора управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Стеблів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 5. - 152 арк.

.ДАЧО. - Ф. 905. Стеблівська поштово-телеграфна контора управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Стеблів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 6. - 126 арк.

.ДАЧО. - Ф. 905. Стеблівська поштово-телеграфна контора управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Стеблів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 8. - 91 арк.

.ДАЧО. - Ф. 905. Стеблівська поштово-телеграфна контора управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Стеблів Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 9. - 73 арк.

.ДАЧО. - Ф. 902. Степанецьке поштово-телеграфне відділеня управління Київського поштово-телеграфного округу, с. Степанці Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. -159 арк.

.ДАЧО. - Ф. 902. Степанецьке поштово-телеграфне відділеня управління Київського поштово-телеграфного округу, с. Степанці Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 109 арк.

.ДАЧО. - Ф. 902. Степанецьке поштово-телеграфне відділеня управління Київського поштово-телеграфного округу, с. Степанці Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 3. - 83 арк.

.ДАЧО. - Ф. 902. Степанецьке поштово-телеграфне відділеня управління Київського поштово-телеграфного округу, с. Степанці Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 18 арк.

.ДАЧО. - Ф. 902. Степанецьке поштово-телеграфне відділеня управління Київського поштово-телеграфного округу, с. Степанці Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 5. - 65 арк.

.ДАЧО. - Ф. 902. Степанецьке поштово-телеграфне відділеня управління Київського поштово-телеграфного округу, с. Степанці Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 6. - 12 арк.

.ДАЧО. - Ф. 898. Таганчанське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Таганча Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 119 арк.

.ДАЧО. - Ф. 898. Таганчанське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Таганча Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 73 арк.

.ДАЧО. - Ф. 898. Таганчанське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Таганча Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 3. - 89 арк.

.ДАЧО. - Ф. 898. Таганчанське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Таганча Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 4. - 60 арк.

.ДАЧО. - Ф. 898. Таганчанське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Таганча Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 5. - 34 арк.

.ДАЧО. - Ф. 898. Таганчанське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м-ко Таганча Канівського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 6. - 11 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 64 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 2. - 118 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 3. - 83 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 5. - 58 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 10. - 46 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 12. - 29 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 14. - 81 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 18. - 76 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 20. - 129 арк.

.ДАЧО. - Ф. 351. Черкаська поштово-телеграфна контора Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Черкаського повіту Київської губернії. - Оп. 2. - Спр. 21. - 106 арк.

.ДАЧО. - Ф. 913. Черкасько-Соснівське поштово-телеграфне відділення управління Київського поштово-телеграфного округу, м. Черкаси Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 272 арк.

.ДАЧО. - Ф. 886. Цвітківське залізничне поштове відділення 4-го відділу перевезення пошт по залізницях, ст. Цвітково Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 1. - 17 арк.

.ДАЧО. - Ф. 886. Цвітківське залізничне поштове відділення 4-го відділу перевезення пошт по залізницях, ст. Цвітково Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 2. - 72 арк.

.ДАЧО. - Ф. 886. Цвітківське залізничне поштове відділення 4-го відділу перевезення пошт по залізницях, ст. Цвітково Київської губернії. - Оп. 1. - Спр. 3. - 172 арк.

.Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі - ЦДІАК УКраїни). - Ф. 51. Генеральна військова канцелярія. - Оп 4. - Спр. 752. - 1771 р. - Арк. 64.

.ЦДІАК України. - Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. - Оп. 44. - Спр. 651. - 1865 р. - Арк. 7.

.ЦДІАК України. - Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. - Оп. 163. - Спр. 84. - 1852 р. - Арк. 11.

.ЦДІАК України. - Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. - Оп. 614. - Спр. 191. - 1884 р. - Арк. 23.

.ЦДІАК України. - Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. - Оп. 631. - Спр. 1. - 1901 р. - 281 арк.

.ЦДІАК України. - Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. - Оп. 660. - Спр. 122. - 1907 р. - Арк. 18.

.ЦДІАК України. - Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. - Оп. 660. - Спр. 48. - 1907 р. - Арк. 13.

.ЦДІАК України. - Ф. 442. Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. - Оп. 704. - Спр. 145. - 1905 р. - Арк. 5.

.ЦДІАК України. - Ф. 533. Київський військовий губернатор. - Оп. 1. - Спр. 371. - 1803 р. - Арк. 7.

.ЦДІАК України. - Ф. 533. Київський військовий губернатор. - Оп. 1. - Спр. 1179. - 1827 р. - арк.

.ЦДІАК України. - Ф. 533. Київський військовий губернатор. - Оп. 1-а. - Спр. 38. - 1898 р. - Арк. 5.

.ЦДІА К України. - Ф. 575. Генеральна військова канцелярія. - Оп. 1. - Спр. 182. - 1908 р. - Арк. 190.

.ЦДІАК України. - Ф. 692. Київський генерал-губернатор. - Оп. 1. - Спр. 2202. - 1918 р. - Арк. 10.

.ЦДІАК України. - Ф. 692. Київський генерал-губернатор. - Оп. 55. - Спр. 68. - 1916 р. - Арк. 39.

.ЦДІАК України. - Ф. 318. Київська судова палата. - Оп 12. - Спр. 81 - 1864 р. - 237 арк.

.ЦДІАК України. - Ф. 696. Управління Київського поштово-телеграфного округу Головного управління пошт і телеграфів. - Оп. 6. - Спр. 34. - 1915 р. - Арк. 218.

.ЦДІАК України. - Ф. 696. Управління Київського поштово-телеграфного округу Головного управління пошт і телеграфів. - Оп. 1. - Спр. 737. - 1918 р. - Арк. 45.

.Галич Н.В. Розвиток поштової справи в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст. [Текст]: дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Галич Наталія Василівна; Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. - Черкаси, 2012. - 210 арк.

.Мухін В.Г. Оптимізація мережі поштового звязку України [Текст]: дис. канд. тех. наук: 05.12.02 / Мухін Василь Георгійович; Одеська національна академія звязку ім. О.С. Попова. - Одеса, 2003. - 113 арк.

.Орєхова С. Є. Історія розвитку поштового звязку у Донецькій області ХІХ - ХХ ст. [Текст]: дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Орєхова Світлана Євгенівна; Донецький національний університет. - Донецьк, 2006. - 503 арк.

.Анчарова М.С. От ямщика до самолета. [Этапы развития почты] / М.С. Анчарова. - М.: Государственное издательство литературы по вопросам связи и радио, 1949. - 261 с.

.Арлазоров М.С. Вам письмо! Из истории мировой почты / М.С. Арлазоров. - М., 1965. - 70 с.

.Аскарханов А.С. Сборник постановлений и распоряжений по почтово-телеграфному ведомству. С официального издания 1885 г. В исправленном в течении 1885-1902 гг. / А.С. Аскарханов. - Житомир, 1903. - 189 с.

.Аскарханов А.С. Сборник постановлений и распоряжений по почтово-телеграфному ведомству. Исправлен и дополнен согласно последовавшим в «Почтово-телеграфном журнале» распоряжениям в течении 1907-1908 гг. / А.С. Аскарханов. - М., 1908. - 165 с.

.Аскарханов А.С. Сборник постановлений и распоряжений по почтово-телеграфному ведомству. Исправлен и дополнен согласно последовавшим в «Почтово-телеграфном журнале» распоряжениям в течении 1908-1912 гг. / А.С. Аскарханов. - Самара, 1912. - 158 с.

.Базилевич К.В. Земская почта в России (1865-1917) / К.В. Базилевич. - М.: Связь, 1926. - 69 с.

.Базилевич К.В. Почта в России в ХІХ веке / К.В. Базилевич. - М., 1927. - 196 с.

.Бизина В. Из истории украинской почты. (К 225-летию Киевского почтамта) / В. Бизина. - К., 2000. - 291 с.

.Бехтір В. Каталог поштових марок України / В. Бехтір. - К., 1997.

.Вебер М. «Обєктивність» соціально-наукового пізнання // М. Вебер Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. Олександр Погорілий. - К.: Основа, 1998. - С. 192-263.

.Вигилев А.Н. История отечественной почты / А.Н. Вигилев. - М.: Радио и связь, 1990. - 312 с.

.Виташевская М.Н. Старинная русская почта / М.Н. Виташевская. - М., 1962. - 81 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Глембоцкий А. Почтово-телеграфные учреждения и их доходы / А. Глембоцкий. - СПб., 1906.

.Голубицька Г.А. З історії поштової справи в Катеринославі / Г.А. Голубицька // Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідної міської культури. (Матеріали обласної наукової конференції, присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська). - Дніпропетровськ, 2003. - 134 с.

.Гуржій О. Пошта Гетьманщини в другій половині ХVІІ - ХVІІІ ст. / О. Гуржій // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - К., 2002. - Вип. 6. - С. 167-182.

.Гурлянд И.Я. Ямская гоньба в Московском государстве до конца XVІІ века / И.Я. Гурлянд. - Ярославль, 1990. - 345 с.

.Дорошенко В.Д. З історії земства на Україні / В.Д. Дорошенко. - Львів - Київ, 1910. - 68 с.

.Еськов Г. Почта: вчера, сегодня, завтра / Г. Еськов // Скиф. - 2004. - 24 марта. - С. 7.

.Жарков С. Почтово-телеграфные сберегательные кассы в России / С. Жарков // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1893. - Сентябрь. - С. 928-940.

.Карлова Е.Л., Скоропышева В.Г. К Вашим услугам - почта / Е.Л. Карлова, В.Г. Скороопышева. - Л.: Лениздат, 1985. - 94 с.

.Костриц Т. Современное положение почтового дела в Роcсии / Т. Костриц. - СПб., 1902.

.Материалы по истории связи в России. ХVIII - начало ХХ в. Почта, телеграф, телефон, радио, телевидение. Обзор докум. материалов: Л., 1986. - 346 с.

.Мирошниченко Н.Д. История развития почты на Волчанщине с XVІІ по ХХІ век / Н.Д. Мирошниченко. - Х.: Гриф, 2003. - 48 с.

.Миль А.А. Кто стучится в дверь ко мне?: (очерк по истории отечественной почты) / А.А. Миль. - М.: Связь, 1978. - 80 с.

.Міронова І. С. Морські пароплавні товариства півдня України в міжнародній пошті ХІХ ст. / І. С. Міронова // Історичний архів (збірник наукових праць). - 2009. - С. 54-58. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Міронова І. С. Розвиток військово-польової пошти в Україні (XVІІІ - ХІХ ст.) / І. С. Міронова // Видання ЧДУ імені Петра Могили. - Наукові праці. - Історія. - Т. 83. - Вип. 70. - 2008. - С. 10-14. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Міронова І. С. Розвиток залізничної пошти в Україні в другій половині ХІХ ст. / І. С. Міронова // Наукові праці. Історія. - Т. 62. - Вип. 49. - 2006. - С. 18-22. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Міронова І. С. Становище сільської пошти в Україні в 40 - 60-і рр. ХІХ ст. / І. С. Міронова // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Вип. ХХІ. - 2007. - С. 54-59.

.Міронова І. С. Що таке пошта? (старий та новий погляд на проблему) / І. С. Міронова // Література та культура полісся. - Вип. 57. - 2010. - С. 98-108.

.Мухін В., Мороз В. та ін. Від гінця до Інтернету: нариси з історії української пошти / В. Мухін, В. Мороз. - К., 2002. - 327 с.

.Нейман Р. Устройство зданий для почтовой, телеграфной и телефонной службы // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1895. - Июнь. - С. 680-691.

.Несчастливцев Г. Развитие почтовой сети в России / Г. Несчастливцев. - СПб., 1911.

.Озеров И. Почта в России и заграницей / И. Озеров. - СПб., 1903. - 30 с.

.Орєхова С. Історія поштового звязку у Донецькій області ХІХ-ХХІ ст. / С. Орєхова. - Автореферат дисертації. - Донецьк, 2006. - 20 с.

.Псурцев Н. Развитие связи в СССР 1917-1967 гг. / Н. Псурцев. - М., 1967.

.Різник Ю.М. Аспекти джерелознавчого дослідження пошти та телеграфу Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / Ю.М. Різник // VІ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету - 2013», Київ, 25 квітня 2013 р. - К., 2013. - С. 44-45.

.Різник Ю.М. Діяльність поштово-телеграфних контор Черкаського повіту: кадри і клієнти / Ю.М. Різник // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД». Збірник наукових праць. 26 - 28 травня 2012 р. - Переяслав-Хмельницький, 2012 р. - С. 68-70.

.Різник Ю.М. Організація роботи поштово-телеграфних установ Черкаського повіту другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / Ю.М. Різник // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД». Збірник наукових праць. 29 вересня - 1 жовтня 2012 р. - Переяслав-Хмельницький, 2012 р. - С. 103-104.

.Різник Ю.М. Пошта та телеграф Черкаського повіту: державно-політичні функції (за матеріалами Державного архіву Черкаської області) / Ю.М. Різник // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Сьомі Богданівські читання». Збірник наукових праць. 6 грудня 2012 р. - Черкаси, 2013. - С. 214-219.

.Різник Ю.М. Становлення та еволюція мережі поштового звязку України в ХІХ ст. / Ю.М. Різник // Збірник матеріалів ХV Всеукраїнської конференції молодих вчених «Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях молодих вчених «Родзинка - 2013», Черкаси, 18 - 19 квітня 2013 р. - Черкаси, 2013. - С. 107-110.

.Різник Ю.М. Цензура поштових установ Наддніпрянщини (за матеріалами Центрального Державного історичного архіву України м. Києва) / Ю.М. Різник // Записки Осередку Наукового Товариства ім. Шевченка в Черкасах. - Черкаси, 2013. - 7 с.

.Соколов Н.И. Важнейшие положения современной науки о почте и почтовых сообщениях / И, Н. Соколов // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1893. - Июль. - С. 631-647.

.Соколов Н.И. Краткий очерк истории почтового управления в Росcии / Н.И. Соколов // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1893. - Май. - С. 483-498.

.Соколов Н.И. О происхождении почты / И.Н. Соколов // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1893. - Август. - С. 713-723.

.Соколов Н.И. Об учреждении в России земских почт / Н.И. Соколов // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1897. - Август. - С. 823-248.

.Франц Д. Земская почта / Д. Франц // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1899. - Июнь. - С. 661-679.

.Франц Д. Земская почта / Д. Франц // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1899. - Июль. - С. 762-771.

.Франц Д. Земская почта / Д. Франц // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1899. - Август. - С. 878-886.

.Фурман В. Общегосударственные стандартные почтовые марки Украины / В. Фурман. - К., 2003. - 222 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Хреновский А.Я., Соколов Н.И. Почтовые правила для честной корреспонденции / А.Я. Хреновский, Н.И. Соколов. - СПб., 1897. - 141 с.

.Чучин Ф. Каталог земских почтовых марок / Ф. Чучин. - М., 1925. - 228 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Шедлинг М.Ю. Очерки по истории мировой почты / М.Ю. Шедлинг // Русская почта с древних времен до начала ХІХ века. - М., 1926. - 256 с.

.Шедлинг М.Ю. Почтовые дороги, экипажи и перевозка проезжающих / М.Ю. Шедлинг // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1912. - Ноябрь. - С. 755-790.

.Шедлинг М.Ю. Почтовые дороги, экипажи и перевозка проезжающих / М.Ю. Шедлинг // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1916. - Май. - С. 180-188.

.Яворницький Д. Історія запорізьких козаків / Д. Яворницький. - Т. 1-3. - Т. 2. - К., 1991. - 392 с.

.Яворский Н.Д. Обзор почтовых сообщений за двадцатилетие (1885-1910 гг.) / Н.Д. Яворский // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1912. - Июнь. - С. 534-551.

.Яворский Н.Д. Почтово-телеграфные сберегательные кассы в России / Н.Д. Яворский // Почтово-телеграфный журнал. - Отдел неофициальный. - 1912. - Декабрь. - С. 907-921.

.Яворский Н. Статистика почтовой корреспонденции / Н. Яворский. - СПб., 1894.