Музичне минуле древнього Львова

Музичне минуле древнього Львова

Юзеф Ксавер Ельснер

1792 року капельмейстером львівського театру став двадцятитрилітній Юзеф Ксавер Ельснер, то, попри юний вік, похвалитися чималим досвідом оркестранта. Адже, декількадесятилітніх музичних студій у Вроцлаві юнак першу скрипку в оркестрі театру Брно — перед тим, її доволі почесне місце в музичній ієрархії іншого міста великої імперії.

На диво,  саме у Львові талант Ельснера, поціновуваного передусім, як скрипаля, розквітнув уповні. Він не лише гут оркестром, але й писав та ставив власні опери — «Чотири чарівних кулі», «Перебраний султан»), а далі вирішив спробувати свої сили як організатор - громадського життя, ініціювавши 1796 року першої у Львові музичної академії. Спроба була вдалою, а назва «академія» — влучною, хоча, й надто гучною. Адже інституція не мала освітнього у і за способом діяльності була схожою радше на філармонійне товариство, концерти якого відбувалися оці. Це товариство об'єднало музикантів-професіоналів рів, серед яких чимало походило з аристократичних Наприклад, серед концертуючи в «Академії» був граф Вєльгорскі, котрий прославився виконанням в Віотті, та співачка, графиня Яблоновська. иа академія Ельснера, хоч і проіснувала усього майже 1799 року покинув Львів назавжди і сам музикант), етично першою постійною концертною організацією у місті. Із зерна, кинутого в добрий ґрунт, невдовзі вилися нові паростки. До цього також причинився музикант-мандрівник...

Кароль Ліпінський — легендарний скрипаль романтичної то справедливо вважали найталановитішим суперник самого Паганіні,як і Ельснер, став капельмейстером львівського театру в 19-літньому віці. Це відбулося ку. А вже через кілька років разом із диригентом :ом узявся за створення симфонічного оркестру, в цей, щоправда, виступав сезонно — лише у літні час т.зв. «святоюрських контрактів» — великих ярмарках .Грав він переважно в парку Гехта, неподалік собору св.Юра,щочетверга із 7 до 8 години ранку: мабуть,такими «вранішніми серенадами* намагався пробудити підприємців до активної діяльності.

Повернувшись ІЗ блискучих європейських турне, К.Ліпінський ініціював 1824 року у Львові ще одну нову форму музичного життя: абонементні концерти квартетів. У них свого часу брали участь і такі відомі європейські солісти,як Ж.Ф Мазас та І.Шуппанціг. Паралельно збагачував музичне життя міста театральний оркестр керований капельмейстером Йоганном Медерічем Галлюсом він давав концерти як на «рідній» сцені, так і в Редутному залі — одному із найбільшії у місті на той час приміщень для культурно-громадських потретів.

Франс Ксавер Моцарт. Ця традиція збереглася й тоді, коли — вже втретє за недільний час час — з'явився на музичній сцені Львова мандрівник, котрому судилося ста г абияким «філармонію - не лише закоханим у музику юнаком, але й обдарованим організаторам музичного життя. Звали його Франц Ксавер Моцарт, хоч на схилі літ він полюбляв називати себе ще н Вольфгангом Амадеєм-молодшим. І невпадково: найменше дитя генія, він з'явився на світ у липні 1791 року, всього за кілька місяців до трагічна і передчасної смерті композитора. Ніколи не знавши свого геніального батька, проте впродовж усього життя залишаючись у тіні його величі, обдарований юнак невідомо яким вітром був занесений 1808 року в Галичину — спершу як приватній учитель у маєтках шляхетських родин, а згодом — у Львові. Тут 1826 року засновує «Товариство св. Цецилії» (схожих об'єднань під патронатом християнської покровительки музики з'являлося у тогочасній Європі чимало). Фактично, з цим товариством пов'язано наступний, дуже важливий етап філармонійного руху в місті Відомо, що при товаристві існували великий хор, а також інститут співу, із яким пов'язують початки професійної музичної освіти у Львові.

Традиційно наприкінці року, а точніше 5 грудня — в день смерті батька ~ Франц Ксавер організовував присвячені його пам'яті концерти. Цікаво, що один із них у 1829 році за повідомленнями тогочасної преси, відбувся у греко-католицькій архикатедрі св.Юра, де силами хору Товариства та оркестру (найімовірніше" театрального) було виконано Реквієм Моцарта.

На жаль, Товариство, захоплені відгуки про яке встигли почути навіть Бетовен,Шуберт, також проіснувало недовго, лише до 1829 року. Проте символічні духовний «орден св. Цецилії, котрий заклало воно в нашому місті, продовжувало діяти. Адже Львів видавався «загумінком імперії» тільки для пихатих: насправдійого напрочуд вигідне не лише в політичному та економічному, а й у культурному плані географічне розташування між Заходом і Сходом дозволяло приймати відомих солістів як і і одного, так із іншого напрямків, адже саме тут велася більшість гастрольних маршрутів. Тому не раз у Львові виступали вже скрипалі віртуози Ж.Ф.Мазас та І.Шуппанціг, відомі європейські піаністи М.Шиманоська та О. Кольберг, співаки А. Ката лан і та Дж.Челлі, а трохи згодом на львівських афішах у різні роки кінця XIX ст. та першої третини XX ст. почали з'являтися й такі відомі кожному меломану імена, як Ф.Ліст, А.В'єтан, Й.Брамс, Г.Венявський, И.Иоахім, Я.Кубелік, Ж.Тібо, Г. фон Бюлов, І.Падеревський, А.Єсіпова-Лєшетицька, А.Рубінштейн, А.Рубінштайн... Цей блискучий перелік можна продовжувати ще дуже довго завдяки діяльності одного із найактивніших та найвитриваліших культурних осередків — Галицького музичного товариства.

В період чергового очікування «організованого» музичного життя львів'янам, щоправда, не доводилося нудьгувати — фактично чи не щотижня відбувалися концерти відомих віртуозів та дуже популярних у той час вундеркіндів із Західної та Східної Європи, а новий жвавий капельмейстер театрального оркестру, якого невипадково назвали «львівським Штраусом», Иозеф Башни озвучував не лише як світову класику, так і власні композиції, а й чудові бали в Єзуїтському саду та Редутному залі.

Нарешті 1838 року з ініціативи ще одного музиканта- мандрівника, для якого Львів уже давно став рідним, — Погана Яна) Рукгабера було засноване Галицьке товариство приятелів музики, котре, втім, анонсувало свою діяльність вже роком раніше. Учасники Товариства — як професіонали, так і аматори — значно активізували музичне життя міста, концерти набули систематичного і просвітницького характеру, на них звучали як популярні віртуозні романтичні композиції, так і твори із скарбниці віденської класики. Зрештою, австро-німецький характер мало на той час і внутрішнє життя Товариства, адже більшість його членів належали до німецько-мовної еліти міста.

Франц Ксавер Моцарт

Йоган Рукгабер

Кароль Мікулі

Через десять років, після революційних змін, що відбулися по «весні народів», у діяльності Товариства, як і у всьому суспільстві, настає певний злам, котрий, хоч і почався з катастрофи, означав у кінцевому результаті поворот до кращого. В полум'ї революції згоріла будівля «старого театру», ле розташовувались і скарбниця-каса, нотна бібліотека, архів та інструментарій Галицького музичного товариства. Фактично, це означало крах інституції та школи, що саме почала розвиватися при ній. І справді — наступних п'ять років Товариство не вело жодної діяльності, аж поки найясніший цісар Франц Йозеф І, перебуваючи у Львові, не пожертвував на його потреби 2 тис. ринських. Цієї щедрої інвестиції виявилося достатньо, аби реанімувати Товариство, ба більше—заснувати при ньому консерваторію.

Регулярні статутні концерти Товариства знову почали відбуватися із 1854 року. А фактично через три роки його артистичне керівництво на три наступних десятиліття перейняв Кароль Мікулі — талановитий піаніст, композитор і диригент, уродженець Чернівців та учень Фридерика Шопена. Так утворилась символічна «шопенівська аура» над музичним життям Львова того періоду: хоча сам знаменитий романтик так жодного разу й не побував у нашому місті, саме його постать особливим чином вплинула на формування цього культурного середовигца, спершу в особі вчителя — Юзефа Ельснера, а потім — учня.

Галицьке музичне товариство поступово стає центральним — хоча й не єдиним — осередком як професійного, так і аматорського музикування у Львові. Поруч із ним концерти із доволі поважними програмами часто відбуваються в салонах аристократії, а також у інших музичних товариствах, виникнення та активізація яких припали вже на другу половину XIX ст. Це й українські «Теорбан» та «Боян»,і своєрідні відгалуження Галицького музичного товариства — «Ехо» й «Лютня», а також згромадження на взірець німецької традиції Liedertafel — товариство чоловічого співу «Гармонія» та багато ін. Про те, наскільки потужною й численною була діяльність музичних товариств у різних національних громадах міста, свідчить і утворений у 1892 році «Союз музичних товариств польських і руських». На той час Галицьке музичне товариство очолював вже Рудольф Шварц.

Проте найвидатнішим наступником Кароля Мікулі на посаді Головного артистичного директора Галицького музичного товариства (в 1919 році перейменованого на Польське музичне товариство) став його учень, відомий композитор і диригент Мечислав Солтис. Вихованець Віденської та Паризької консерваторій, він, як і його вчитель, керував Товариством впродовж тридцяти років — і ці десятиліття, з 1899 до 1929 років, стали, без перебільшення, кульмінаційними в історії Товариства.

Саме в «епоху Солтиса» музичне середовище Львова остаточно подолало успадковані провінційність та непрофесіоналізм, насамперед завдяки тому, що тут уже декілька десятиліть існувала консерваторія, а з 1892 року, також при ГМТ— Концертне бюро. Тож коли вже на початку нового століття, в 1902 році давно назріла потреба розширення культурного простору остаточно реалізувалася в створенні нової концертної установи — філармонії, це видавалося радше закономірним наслідком столітніх процесів, аніж приємною несподіванкою для меломанів.