Форми патріотичного виховання школярів у сучасній школі

ЗМІСТ

Вступ

І. Методологічні основи патріотичного виховання школярів

.1 Розкриття проблеми патріотичного виховання молоді в державних документах

.2 Концептуальні ідеї патріотичного виховання в системі освіти

.3 Система патріотичного виховання у закладах освіти

ІІ. Практика патріотичного виховання школярів у сучасній школі

.1 Основні форми та методи патріотичного виховання школярів

.2 Вікові особливості підлітків та юнаків і їх використання педагогом в процесі патріотичного виховання

.3 Аналіз передового педагогічного досвіду в процесі патріотичного виховання

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У Програмі Міністерства освіти і науки України «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» говориться: «Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому мета сучасного освітнього процесу - не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти викликам глобалізації життя» [4, с.6].

За останні десятиліття під гучними гаслами демократизації та гуманізації суспільства, відродження національної історії та культури фактично сталася їх політизація. На вістрі ідеологічної боротьби опинилася школа. Про низький стан патріотичних почуттів учнів загальноосвітніх шкіл свідчать результати соціологічних та педагогічних досліджень.

Любов до Батьківщини є однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною, «патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства» [19, с.52]. Проте легко виховувати любов до країни, яка забезпечує належний фінансовий добробут і впевненість у майбутньому. Важче це робити, коли діти щодня стикаються з матеріальними нестатками та постійними розбіжностями між бажаним і реальним. Але ж якщо до виховання патріотів навіть не братися, кращого майбутнього для України досягти буде важко.

У наш час основна увага патріотичному вихованню надається саме «як вихованню національному, тобто вихованню в дусі ментальності українського народу, його кордоцентризму, потягу до прекрасного і прагнення до гармонії» [3, с.16-17].

За умов ринкової економіки ведучим мотивом поведінки людей стало збагачення. Платні навчальні заклади, військова служба за контрактом зводять патріотичну роботу як таку нанівець. Духовність відходить на другий план. Грубо порушуються конституційні вимоги щодо обов'язковості загальної середньої освіти. Культивуються крайні ідеї про протистояння українського патріотизму на противагу російському чи іншим і/або про перевагу російського шовінізму над українським патріотизмом і т. ін.

Система патріотичного виховання школярів на сьогоднішній день регулюється такими законодавчими документами, як Указ Президента України «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», з врахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів від 15 вересня 1999 року „Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Указу Президента України від 25 жовтня 2002-го року «Про затвердження Концепції допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», Постанови ВРУ „Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку, Концепції національно-патріотичного виховання молоді, документів робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при Апараті Ради національної безпеки і оборони. Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються[34].

За висловом заслуженого учителя України, ветерана війни і праці Петра Щербаня, в державі "відбувається процес деморалізації, дебілізації і денаціоналізації сучасної молоді, яка втрачає не тільки національне, а й людське обличчя" [36].

Тому патріотичне виховання молоді, розробка форм та методів його організації, повинна перейти від загальних декларацій в площину практичних дій на кожному робочому місці, і в першу чергу у школі.

У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь[10]. На думку І.Д.Беха, патріотичне виховання також передбачає «широкі знання конституційних і правових норм, державної політики, сформованість патріотичних думок та дієвих заходів з відстоювання національних форм життєдіяльності і поведінки в усіх сферах суспільного життя» [5, с.136]. Мета патріотичного виховання, як стверджують автори загальнодержавної програми основні орієнтири виховання [4], є формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців різного віку.

Патріотичне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу - любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю [11, с. 25].

Важливою складовою змісту патріотичного виховання є розвиток трудової активності школярів. Зміст виховання забезпечує розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання; розвиває мотивацію до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприємництва, здатність до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентоспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах. «Справжнє патріотичне виховання починається там, де ідея і особиста праця - піт, мозолі, зливаються воєдино, творять те, про що народ говорить: у людини є святе за душею» [20, с.204].

З цього випливає, що проблема патріотичного виховання школярів має комплексний характер і недостатньо ґрунтовно вивчена, а тому не знайшла повного відображення у психолого-педагогічній теорії і навчально-методичній практиці. Це свідчить про необхідність розробки впровадження дієвих форм, методів і прийомів патріотичного виховання учнів, які б відповідали вимогам сьогодення. Дана проблема й зумовила вибір теми дослідження: «Форми патріотичного виховання школярів у сучасній школі».

Обєкт дослідження - процес патріотичного виховання учнів у сучасній школі.

Предмет дослідження - шляхи і засоби патріотичного виховання школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й дослідити педагогічні

Завдання дослідження:

Зясувати стан дослідження проблеми патріотичного виховання у педагогічній теорії та сучасній освітній практиці.

Виявити психолого-педагогічні умови, вікові особливості та методичні закономірності патріотичного виховання школярів.

Охарактеризувати можливості форм, методів і засобів у патріотичному вихованні учнів.

Визначити критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості школярів засобами навчання.

Теоретико-методологічну основу становлять досягнення педагогіки в галузі дослідження процесу виховання, висвітлені в працях І.Беха, О.Вишневського, М.Врублевської, Н.Власової, В.Гарнійчука, О.Гевко, К.Журби, В.Каюкова, Л.Кірішко, В.Киричок, Г.Кловак, М.Кошіль, Л.Ляшко, І.Мартинюка, О.Марушій, І.Огієнка, Д.Пащенка, Л.Пилипенко, Л.Пономаренко, В.Поплужного,С.Русової, Ю.Сердюк, С.Сисоєвої, М.Стельмаховича, В.Сухомлинського, В.Ткаченко, О.Тимошенко, Д.Тхоржевського, Ю.Устич, Л.Чупрій, І.Шкільної, П.Щербаня, Н.Яременко, Л.Яроцького та розвідки про філософське підґрунтя патріотизму Ернеста Ренана, Йогана Ґ. Фіхте, в тому числі й українського - М.Братасюка, О.Братка-Кутинського, О.Забужко, І.Мірчука, М.Міхновського, І.Мойсеїва, Д.Чижевського, М.Шлемкевича, а також Програма Міністерства освіти і науки України «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» та Концепція національно-патріотичного виховання молоді [2].

Методи дослідження. Для досягнення мети та завдань застосовано комплекс педагогічних методів дослідження: аналіз, порівняння й узагальнення психолого-педагогічної і методичної літератури, методичних статей у періодичних виданнях, матеріалів наукових досліджень з цієї проблеми.

Структура та обсяг дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

.1 Розкриття проблеми патріотичного виховання молоді в державних документах

Виховання - соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу - катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що «зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу» [5, с.9]. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безперервність у соціальному розвитку.

Виховання школярів здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони [17,с. 38-39]. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу [25, с.10]. І саме національне виховання передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, культури, традицій, звичаїв, мови, формування національної гідності, розвитку особистісних рис громадянина української держави.

Провідні завдання виховання школярів зумовлено пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Концепцію національно-патріотичного виховання молоді затвердженою 27 жовтня 2009 року спільним наказом Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України та Міністерства освіти і науки України, до яких належать:

забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;

реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі виховання, орієнтації на "усередненого" вихованця;

сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу;

формування почуття патріотизму і духовності, національної свідомості, любові до свого народу, його історії, держави, рідної землі, родини, гордості за минуле, і сучасне - якостей, які безпосередньо впливають на досягнення достатнього рівня обороноздатності держави та зміцнення її могутності на основі героїчних прикладів історії українського народу, Другої світової війни, національно-визвольних змагань та сучасних Збройних Сил України;

консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, загальноосвітніх закладів, громадських, молодіжних, дитячих, ветеранських і релігійних організацій у сфері патріотичного виховання ;

утвердження в масовій свідомості громадян обєктивну оцінку ролі Збройних Сил України в українській історій, спадкоємність розвитку війська в обстоюванні ідеалів державності та незалежності;

сприяння створенню і здійсненню діяльності установ патріотичного виховання молоді, військово-патріотичних клубів, військово-спортивних секцій, молодіжних козацьких осередків;

формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови, як духовного коду нації;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших та хворих;

виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, звязку із природою, поваги до жінки, матері, толерантності;

охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоровя;

забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

спонукання зростаючої особистості до протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності;

формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадського та конституційного обовязку щодо захисту національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу військової служби, формування і розвиток мотивації до служби в Збройних Силах України, військово-професійної орієнтації молоді;

відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;

сприяння ефективній діяльності позашкільних закладів, центрів патріотичного виховання молоді, громадським молодіжним та дитячим організаціям стосовно національно-патріотичного виховання[2].

Як бачимо, патріотичне виховання дітей та молоді займає значне місце, в тій чи іншій мірі охоплюючи більшість напрямків виховання. Проте на практиці справи інші. Так, організатори девятої міжнародної виставки навчальних закладів "Сучасна освіта в Україні - 2011" не визнали за потрібне висвітлити в експозиції проблеми та стан патріотичного виховання[30]. Новітні гуманітарії вигадують привабливі девізи та гасла: "Ми різні, адже маємо різне коріння і насіння. Ми однакові, адже проростаємо на одній землі. Ми єдині, адже наша ненька - Україна". Проте ці гасла не враховують різноманітності інтересів та прагнень мільйонів пенсіонерів, безробітних людей середнього віку та молоді з інтересами "сучасних українців", які володіють незліченним багатством. Насувається загроза переродження суспільства, втрата великих історичних і культурних надбань українського народу. Батьки, вчительська громадськість вкрай стурбовані майбутнім своїх дітей, посилюється голос протесту бездумним реформам освіти, руйнації системи патріотичного виховання.

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В. О. Сухомлинський [20, с.207]).

Патріотизм (грец. <#"justify">- як організація шкільного життя, що сприяє демократичній поведінці.

Ідеї патріотизму мають бути основними та наскрізними в системі шкільного життя.

1.2 Концептуальні ідеї патріотичного виховання в системі освіти

Двома головними концептуальними ідеями патріотичного виховання сьогодні є український патріотизм та національна ідея.

Патріотизм є системоутворюючим поняттям національної свідомості і самосвідомості народу, яке визначається любовю до України, надії та віри у найкраще майбутнє, знаннями історії та кращими надбаннями народу, гордістю та відданістю своїй Батьківщині, готовністю до практичної діяльності на благо України.

Патріотизм являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, є свого роду моральним фундамент суспільної і державної будівлі, опорою його життєздатності, одним із першочергових умов ефективного функціонування системи соціальних і державних інститутів. Патріотизм виступає справою честі та совісті кожної людини, її внутрішнім покликанням служіння своїй Вітчизні.

Патріотизм, патріотичне виховання на сьогодні актуальні як для системи освіти так і для держави в цілому. Основним інститутом, що забезпечить організацію і функціонування всієї системи формування патріотичних якостей має стати держава, але важливу роль повинні відіграти і інші складові патріотичного виховання на регіональному рівні, де одну із головних ролей відіграють саме заклади освіти.

Національна ідея як складова патріотизму є світоглядним орієнтиром у системі освіти, виховання, у сфері соціалізації особи. Відображає усвідомлену та офіційно визначену стратегію патріотичного виховання, яка повинна гармонійно відображати життя народу та потреби на його розвиток, виконує функцію духовної основи саморуху й поступу українського суспільства.

Характерними особливостями національної ідеї, які визначають її життєвий «здоровий», недеформований зміст, є такі[8]:

Національна ідея є системою, яку складають інтелектуальні, духовні, історичні та інші цінності народу України;

Національна ідея має позитивний конструктивний утворюючий характер («за» ані «проти») заради України, покращення життя її народу;

Національну ідею повинні прийняти всі представники нації. Вони повинні побачити в ній частину себе і бути готовими брати участь у її реалізації;

Національна ідея повинна сприяти самоідентифікації особистості, допомагати відповідати на питання «Хто ми?» та «Чим ми відрізняємося від інших?»;

Національна ідея повинна мати рушійний зміст, як рушійна сила всього суспільства, так і окремої особистості.

В силу того, що більшість сучасних радикальних течій підкреслюють свою націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною і релігійною нетерпимістю. Під розумінням «націоналізм» найчастіше розуміють етнонаціоналізм, в особливості його крайні форми, які роблять акцент на перевершеності однієї нації над усіма іншими.

Єдність здорової національної ідеї та патріотизму визначає систему патріотичного виховання.

.3 Система патріотичного виховання у закладах освіти

педагог школа патріотичний виховання

Важливою складовою системи патріотичного виховання є громадянськість.

Громадянськість - це спрямованість особистості на інтереси держави та суспільства, та відповідна система відносин особистості з іншими в умовах держави, формування ідеалу прогресивного демократичного, правового, соціального, державного устрою[8]. Громадянськість відображає життя людини як громадянина, орієнтує на виявлення особистісного, громадянського, професійного і сімейного становлення.

Розуміння громадянськості включає в себе три основні елементи та виміри. По - перше, громадянськість - це правовий статус, визначений політичними і соціальними правами, де громадянин - людина юридична, яка готова до життєдіяльності згідно закону і наявністю права, і на цій підставі вимагати захисту закону. Таке громадянство зовсім не передбачає участі людини у формулюванні законів і рівності у співвідношенні прав і обовязків. По - друге, громадянськість припускає участь людини в політичному житті суспільства і розглядає громадян як політичних агентів. По - третє, громадянськість, як членство у політичному співтоваристві являється джерелом соціальної ідентичності для людини, при цьому саме поняття є не тільки складовим його, але і граничною метою концепції громадянськості, яка повинна служити інтеграції в рамках держави. Громадянська освіта структурована як комплекс політичних, культурних, соціальних та економічних знань, методів, завдань, мислення, що ґрунтується на використанні цих знань.

Одним із важливих завдань громадянської освіти є забезпечення молоді практичними вміннями та навичками, а саме: формування критичної свідомості, прийняття свідомого рішення, здійснення вільного вибору; розуміння норм і правил поведінки в суспільстві та поваги до них, знання законів, основних прав людини, спільної праці на благо суспільства, формування особистої відповідальності та громадянського обовязку, взаєморозуміння та взаємоповага до кожного індивідуума, етнічної групи, народу та їх культур.

Важливою складовою патріотизму є духовність, тому, у свою чергу, духовно - моральне виховання є складовою патріотичного виховання. Духовність, мораль - це ядро, основа, фундамент людини, людства, фундамент будь - якої країни.

Духовність людини можна представити внутрішнім світом, який відображає моральні, етичні, психологічні властивості, рівень освіченості, культури, потяг до самопізнання та потенціал особи як шанс всього суспільства на розвиток.

Духовність - це не фанатична релігійність, духовність - це постійне удосконалення Духа до такого піднесеного стану, коли людина не в змозі творити поганого, коли в ній сформується братерське відношення до всього сущого на Землі. Це уміння бути самим собою, мати неповторність світобачення, розвивати природний потенціал, бути цілеспрямованим та готовим до постійного вдосконалення.

Тому перед педагогами поставлене завдання займатися вихованням душі та проводити роботу з душею кожного вихованця. Секулярний світ часто забуває про душу. Деякі вважають, що її і немає зовсім, а є тільки тіло і його потреби. Але, як сказав один поет:

А души если нет, поверьте, что ж тогда у меня болит?

Вот волнуется, холодеет, вот бунтует, не зная мер.

Разве может болеть идея или видумка, например?

Душа людини, це наша розумна внутрішня енергія, може сприймати чи поєднуватися з позитивним або негативним. Поєднання цих якостей ми побачимо у моральному забарвленні наших думок, почуттів і вчинків. Позитивний дух - проявляється в нашій свідомості як правда, мир, терпимість, прощення, відповідальність, гідність і честь, любов до людей, до оточуючого навколишнього середовища, до Батьківщини. Негативний дух - несе в душу брехню, злобу, гнів, образу, підступність і егоїзм, зраду. Тому виховання в цьому випадку виступає в ролі очищення людської душі, накопичення добрих якостей.

Саме виховання є одним із факторів який формує духовність кожної особистості. Адже кожна особистість є людиною. Але не кожна людина є особистістю. Людиною народжуються, особистістю стають.

Які ж характеристики особистості є базовими і фундаментальними? Православна церква в усі часи навчала людину бути вірною - без лестощів, мужньою - без жорстокості, щедрою - без марнотратства, сильною - без гордині, милосердною - без пихатості, ревнивою - без гніву і злості.

В закладах освіти фундаментальною основою виховання мають бути духовність, патріотизм, моральність і гуманність - це саме ці цінності, які закладені в основі формування особистості. На цих основах базується будь - яка позитивна культура.

Висновки до розділу І

1.Держава та уряд приділяють велику увагу патріотичному вихованню молоді. Про це свідчать такі важливі державні документи., як Указ Президента України «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», з врахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів від 15 вересня 1999 року „Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Указ Президента України від 25 жовтня 2002-го року «Про затвердження Концепції допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», Постанова ВРУ „Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку, Концепція національно-патріотичного виховання молоді, документи робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при Апараті Ради національної безпеки і оборони.

.Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються, а самі положення, нерідко, страждають неконкретністю й розмитістю тлумачень.

.Патріотичне виховання молоді, розробка форм та методів його організації, повинна перейти від загальних декларацій в площину практичних дій на кожному робочому місці, і в першу чергу у школі.

.У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

.Двома головними концептуальними ідеями патріотичного виховання сьогодні є український патріотизм та національна ідея.

.Процес впровадження системи патріотичного виховання в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

як навчальний предмет,

як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору,

як організація позакласної та позашкільної діяльності (виховання),

як організація шкільного життя, що сприяє демократичній поведінці.

.Складовими системи патріотичного виховання у школі є виховання:

громадянськості;

духовності;

моральності;

гуманності.

ІІ. ПРАКТИКА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКРЛЯРІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

.1 Основні форми та методи патріотичного виховання школярів

У Концепції національно-патріотичного виховання молоді говориться[2]: «Удосконалення системи національно-патріотичного виховання слід здійснювати шляхом розвитку у суспільстві високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності, становлення громадянського суспільства, що складатиметься з молодих громадян, які володіють високою свідомістю та здатністю проявити її в повсякденній діяльності з забезпечення сталого розвитку; утвердження у суспільстві поваги до культурного та історичного минулого України; створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації молодих громадян, більш активного залучення їх у вирішення соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення; виховання молодих громадян у дусі поваги до Конституції країни, законності, норм суспільного та колективного життя, створення умов для забезпечення реалізації конституційних прав людини та його обовязків, громадянського та професійного обовязку; розвиток відчуття у молодих громадян почуття гордості, глибокої поваги до символів держави - Герба, Прапора, Гімну України, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь, гордості за країну, а також окремі регіони та міста; створення умов для посилення патріотичної направленості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя, активна протидія антипатріотизму, маніпулюванню інформацією, фальсифікації історії України; формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток дружніх відносин між представниками різних етнічних груп» [8].

Виходячи з цих настанов і визначаються основні форми і методи патріотичного виховання у сучасній школі.

Важливе місце, як зазначалось вище, у патріотичному вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України [22, с.23]. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів патріотичного виховання. Так, у Японії початок занять, спортивних змагань, зустріч важливих гостей, проводи випускників обов'язково супроводжуються урочистим виконанням гімну і внесенням прапору. Перед прапором клянуться добре вчитися.

Починаючи з 2000-2001 навчального року у всіх загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах України Державний прапор щодня піднімається за 10 хвилин до початку занять і опускається після їх закінчення. Мелодія Державного Гімну звучить під час проведення урочистих заходів, свят Першого і Останнього дзвоників, вручення документів про освіту, посвідчень, нагород та відзнак[29].

Важливе місце у змісті патріотичного виховання посідає формування культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування [33,c.28]. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.

Формування патріотизму пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей. Водночас формування політичної освіченості включає вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства: деструктивного націоналізму, шовінізму, месіанських настроїв.

Важливими моральними цінностями, які визначають патріотичну поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки [13,с.4]. Моральність особистості стимулює патріотичну поведінку, застерігає від правопорушень.

Правосвідомість - це сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, учинків окремих громадян нормам права.

Виховання правосвідомості учнів передбачає засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини.

Школярі одержують знання про державне, адміністративне, трудове, громадянське, сімейне, кримінальне та інше право, готуються до виконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім'ї, власності тощо.

Центральне питання змісту правової культури - усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіх людей.

Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов'язковими документами є Закон України "Про освіту" (1996), Закон України "Про загальну середню освіту (1999) та інші.

В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як "Конвенція про права дитини", прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, "Резолюція з прав людини (1989 p.), рекомендації ЮНЕСКО "Про виховання в дусі миру" (1974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.

Але одне з чільних місць належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, - своєї малої Батьківщини, її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, обрядів, фольклору, любові до рідної природи. «Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Останнім часом молодь стала спрощено ставитися до таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм, громадянський обов'язок. Все частіше центральне місце в їхньому світогляді займають атрибути успіху: гроші, престижний рівень споживання та дозвілля, а це в майбутньому може стати причиною деградації та розпаду держави. Патріотизму не вчать, його виховують. У зв'язку з цим в Україні особлива увага приділяється патріотичному вихованню, і при цьому враховуються інтереси дітей та молоді в комплексі зі змінами, які відбуваються у суспільстві.

Предметами уваги патріотичного виховання на різних рівнях є «національна ідея, національна культура, рідна мова, історія народу і держави, самовизначення, самоідентифікація, категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село, рідні мати, батько» [27, с.18-19].

Патріотичне виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди [28,с.144]. Наприклад, твори К. Д. Ушинського щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Так, у першій частині його книжки «Рідне слово» вміщено понад 75 відсотків фольклорного матеріалу, а в другій - половину від загальної його кількості. У «Рідному слові» він використав 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 байку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, близьких за змістом і формою до народних.

Принцип національної свідомості й українського патріотизму вимагає утвердження в учнів громадянських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності України, виявляти пошанне ставлення до українських державних символів - тризуба, синьо-жовтого прапора, гімну «Ще не вмерла Україна». Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою І мовою українського народу, нації, - істинні патріоти незалежної України. Саме таких людей і покликана виховувати початкова школа.

З метою втілення ідеї державності треба інформувати учнів про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за рубежем. Весь виховний вплив спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття приналежності до України, її народу [33, с.30].

Власне патріотичне виховання передбачає, що якості дійсного патріота формуються гармонійно за такими напрямками:

. Історико-патріотичне виховання - має на меті знання історичного минулого України:

збереження та слідування трудовим, культурним, духовним традиціям українського народу, виховання на цій основі гордості за свою країну та її історичні надбання;

усвідомлення пам'ятних подій, знання пам'ятних місць, видатних громадських і політичних діячів та їхніх справ;

відзначення пам'ятних дат у житті рідних сіл і міст (заснування, оборона від ворогів, культурний та політичний розвиток); походи та екскурсії по пам'ятних історичних місцях.

. Героїко-патріотичне виховання має на меті формування готовності до подвигу в ім'я Батьківщини, у тому числі - до самопожертви заради життя наступних поколінь:

усвідомлення витоків героїчного - любов до Батьківщини, її народу; особиста відповідальність за їхню долю;

знання пам'ятних місць визвольних боїв, походи та екскурсії по них;

розуміння сутності подвигу: зробити саме те, що потрібне для Вітчизни у важкий час; знання історичних особистостей, національних героїв);

Книга Пам'яті, Книга Скорботи - справжні Хрестоматії Подвигу українського народу у боротьбі за свою незалежність.

. Фізичне виховання має на меті формування здоров'я нації:

залучення громадян до регулярних занять фізичною культурою і спортом;

спрямування фізичного виховання на підготовку молоді до праці та захисту Вітчизни;

розвиток громадського спортивного руху.

. Військово-патріотичне виховання має на меті:

формування патріотичних почуттів відповідно до вимог Конституції України та Законів України про захист Батьківщини та готовності до служби у Збройних Силах України;

прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та загартованості в інтересах захисту Вітчизни;

підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді;

формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Української держави у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

формування здібностей до аналізу зовнішньої та внутрішньополітичної обстановки, вміння на цій основі самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються в державі і світі, свою роль та місце в цих подіях [25, с. 9-10].

Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є:

інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, філософський стіл, відкрита кафедра, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, жива газета, створення книг, альманахів);

діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);

індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо)[29].

У процесі організації патріотичного виховання рекомендується дотримуватись таких принципів:

·національної спрямованості - передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

·гуманізації виховного процесу - вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;

·самоактивності і саморегуляції - сприяє розвитку у вихованця субєктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

·культуровідповідності - передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

·полікультурності - інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невідємну складову культури загальнолюдської;

·соціальної відповідності - обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес [37].

На сучасному етапі національно-духовного відродження України все більшої гостроти набуває проблема формування у школярів патріотизму у взаємодії сімї і школи. Причиною багатьох кризових явищ притаманних українському соціуму є криза патріотичної свідомості молоді, яка потребує нагального вирішення. Успішне виховання патріотичних якостей у дітей неможливе без участі сімї як у вихованні власних дітей, так і в демократичних процесах, які відбуваються в Україні.

Вивчення сучасної української сімї в онтогенезі показало, що створення необхідних педагогічних умов виховання патріотизму у дітей молодшого підліткового віку, в основному, залежить від ставлення родини до України і тих процесів, які в ній відбуваються, визначення власної громадянської активності, політичних поглядів, зорієнтованості на демократичні і моральні цінності[12].

На основі проведеного дослідження, теоретичного аналізу джерел, узагальнення спостережень і експериментальної роботи К.О.Журбою розроблено типізацію сучасної сімї, в основі якої лежить ставлення до України. Нижче наводиться ця типізація з короткою характеристикою кожної групи сімей[34]:

у сімях байдужого типу не приділяється увага вихованню у дітей патріотичних цінностей;

політично зорієнтований тип сімї на основі аналізу загальних тенденцій у житті нації обирає вартості тих політичних партій, які, на їхню думку, користуються найбільшою популярністю на даний момент і всіляко доводять свою відданість обраним ідеалам, намагаються зробити політичну карєру, але так само легко зрікаються їх, якщо перемагає інша партія чи політичний блок, пропонуючи свої послуги переможцям;

в опозиційному типі сімї часто піддаються критиці патріотичні і національні цінності, які сприймаються як щось чужорідне, натомість всіляко вихваляється рівень життя та цінності інших народів і країн, яким надається перевага;

в патріотично-навязливому типі сімї прослідковується бажання батьків навязати власні погляди на патріотичні цінності, долю України, бачення політичних перепетій, думки стосовно майбутньої самореалізації дітей чи їхнього місця у суспільстві;

патріотичний песимістичний тип сімї характеризується серйозним підходом і увагою батьків до виховання патріотизму у дітей;

патріотичний оптимістичний тип сімї поєднує у родинній системі виховання сучасний і національний досвід, знайомлячи дітей з історією і життям світу, країни, рідного міста чи села, прививають любов до рідного краю, що, в свою чергу, позитивно позначається на формуванні патріотичних цінностей. Батьки і діти бачать реальні перспективи розвитку України, вірять у її майбутнє і повязують його з долею власної сімї. Патріотичний оптимістичний тип сімї створює ідеальні умови для виховання патріотизму і як у окремої особистості, так і всієї родини в цілому, але слід враховувати й інші важливі умови, які мають значний вплив на цей процес.

.2 Вікові особливості підлітків та юнаків і їх використання педагогом в процесі патріотичного виховання

Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя - від народження до настання зрілості - неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ні за ставленням людини до дійсності.

Розглядаючи розвиток дитини як єдиний, безперервний, динамічний процес, у ньому виділяють якісно різні ступені кожний з яких умовно називають віком: вік дошкільний, молодший шкільний, середній шкільний (підлітковий), старший шкільний (юнацький). Вчителеві необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом [17]. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей та учнів.

Виховання патріотизму в середній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.

Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що приводить до життєвих суперечок. Звідси - гостра необхідність у вихованні патріотизму підлітків та юнаків в середній школі, яке на основі позакласної роботи, виховуватиме в молодому поколінні якості що у всі часи відрізняли український характер: доброта, відвертість, гідність, співчуття, благородство.

У психології інколи забувають про психологічні особливості юнаків, констатують тільки фонд наявних психологічних проявів. Звідси виникає безліч непорозумінь, помилок при використанні вчителем-наочником психологічних даних про учнів. От чому вчителеві потрібно творчо застосовувати знання про психологічні особливості підлітків та юнаків, враховувати їх при побудові педагогічного процесу. Інакше він може потрапити в скрутне становище, коли дані психології не спрацьовують, більш того, протидіють ситуації реальної поведінки учнів на заняттях іноземної мови.

Вікові психологічні особливості не догма, а тільки орієнтир для більш чіткої та суворої думки педагога про своїх учнів. Вікові психологічні особливості підлітків та юнаків залежать від попереднього психічного розвитку підлітків, від їх готовності до сприйняття виховних дій дорослих.

Приведемо тут найбільш типові показники вікових психологічних особливостей підлітків та юнаків, що зустрічаються:

§моторна активність;

§сенсорно-перцептивна активність (здатність і потреба в сенсорних нових враженнях, їх відтворенні, збереженні);

§інтелектуально-вольова активність (інтелектуальна ініціативність, допитливість, інтерес до виявлення зв'язків, причинно-наслідкових відносин, об'єктивування і відтворення важких ситуацій, виділення себе і поля дії і так далі);

§мотивація і емоційно-виразна активність (соціальний діапазон життєвих мотивів, здатність їх до емоційно-виразного виявлення, позначення , символізування, комбінаторики, заміщення);

§здібність (її міра) до включення всіх цих форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінку, спілкування в ім'я їх ефективної побудови, регулювання і соціальної оцінки.

Перші чотири показники зароджуються і природно виявляються в самодіяльності дітей цього віку. Останній показник є найбільш складним, інтегральним. Він визначає в психологічному сенсі позицію підлітка та юнака вже як дорослого, діяльність якого характеризується всіма основними рисами суспільно-корисної діяльності. Виховання цієї здатності через негативну оцінку, осудження веде до порушення спадковості з попереднім психічним розвитком.

Навпаки, виховання здібності до цільової регуляції діяльності через заохочення, позитивну оцінку успіхів підлітків та юнаків зберігає багатство попередніх досягнень психічного розвитку молодших школярів. Дії відповідно до необхідного результату формують у підлітків та юнаків такі якості, стійкість поведінки, здібність до мобілізації, до дії з урахуванням чинника часу, до регуляції своїх станів відповідно до результату, що досягається. Школа покликана піклуватися про формування психології дитини, у вихованні її у дусі терпимості і братської любові до людей, школа зобов'язана навчити молодих людей умінню розрізняти добро і зло. Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї національної спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до почуттів інших, бути не байдужим до трагедій Вітчизни і народу.

У своїх дослідженнях В.А.Киричок [15] були визначені з урахуванням вікових особливостей критерії та їх показники патріотичної вихованості молодших школярів: емоційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісно-поведінковий. На основі критеріїв були визначені три рівні сформованості патріотичної вихованості: високий, середній, низький.

До високого рівня патріотичної вихованості в ході констатувального експерименту були віднесені в експериментальних класах 8% учнів, у контрольних - 7,6%. До середнього рівня в експериментальних - 31,3%, в контрольних - 31,2% учнів; до низького в експериментальних - 60,7%, а в контрольних - 61,2% учнів.

Проведений констатувальний експеримент дає підстави стверджувати, що формувати патріотизм у молодших школярів потрібно з першого класу. Для цього необхідно: оновити його зміст, урізноманітнити форми та методи більш сучасними (метод проектів, інтерактивні технології), які б давали можливість залучити школярів до відповідної діяльності, забезпечували процес спілкування з однолітками з питань патріотизму, сприяли вияву інтересу до історії свого народу, своєї родини, залучала родини учнів до участі у виховній роботі школи; розробити програму, яка б дозволяла систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання; сприяла розвитку творчості молодших школярів, дозволила оновити матеріали музеїв або куточків історії своєї родини, населеного пункту, як результат проведеної роботи з патріотичного виховання.

2.3 Аналіз передового педагорічного досвіду в процесі патріотичного визовання

Визначити зміст, форми і методи, які б сприяли зростанню патріотичної вихованості молодших школярів може значно допомогти вивчення практичного досвіду кращих вчителів шкіл України.

У патріотичному вихованні школярів в нашій країні існує давня й позитивна традиція. Ще за радянських часів передові педагоги-подвижники, такі як Сухомлинський, досягали значних успіхів у патріотичному вихованні, педагогами України накопичено великий виховний досвід, розроблені численні форми та методи. Але сьогодні нагальною є необхідність їх оновленя.

Нажаль, виходячи з вивченої періодики та монографічних робіт, в першу чергу необхідно констатувати, що сьогодні вчителі України ще не достатньо володіють сучасними формами та методами патріотичного визовання.

Проведене анкетування вчителів [15] виявило їх недостатню обізнаність (до 40%) у сучасних інноваційних формах та методах патріотичного виховання учнів 1-4-х класів, невміння їх використовувати у навчально-виховному процесі початкової школи. Вчителі, в основному, називають традиційні усталені форми і методи: розповіді, бесіди, свята, конкурси, змагання, зустрічі з односельцями, ветеранами ВВВ, екскурсії, перегляд фільмів, участь в акціях, читання та обговорення книг з патріотичної тематики тощо. Серед сучасних форм і методів названі метод проектів, КТС, метод ситуацій, відвідування і перегляд художніх виставок, музеїв, диспути, ігрові методики, участь в акціях (добродійних, екологічних) тощо. Але, нажаль, ці вибори часто поодинокі і названі не всіма вчителями.

Це відбулося тому, що за найбільш поширеними в педагогічній літературі класифікаціями методів виховання розподіл відбувався за ознакою спрямованості на сфери особистості і, головним чином, цей термін повязувався виключно з діяльністю педагога (М.І.Болдирєв, М.К.Гончаров, Ф.Ф.Корольов, Т.А.Ільїна, І.Т.Огородніков, Г.І.Щукіна).

Разом з тим, можна назвати й чисельний позитивний досвід впровадження нових форм та методів патріотичного виховання. В ході вивчення матеріалу відібраного для дослідження мною було виділено такі основні методи і форми роботи, що сьогодні активно використовуються педагогами: розповідь вчителя, бесіда, міні-дискусія, опитування, інтервювання, анкетування учнів, інтерактивні технології (мозковий штурм, обговорення по групам), метод проектів; ігрові методики (ігри-мандрівки, козацькі забави, історичні подорожі у часі, змагання тощо), творчі завдання та роботи учнів (вікторини, складання ребусів, кросвордів, конкурси малюнків, міні-оповідань, казок).

Враховуючи недостатньо розкритий потенціал інноваційних методів у патріотичному вихованні в ході дослідження особлива увага приділялась сучасному методу проектів. Зокрема цікавий практичний досвід опанування цим методом у Шендерівському НВК ДНЗ - ЗОШ І-ІІІ ступенів, Корсунь-Шевченківській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 та Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Черкаської області, які є послідовниками педагога-гуманіста, великого патріота О.А.Захаренка. Важливим напрямком реалізації програми патріотичного виховання молодших школярів в цих школах стали теми проектів „Я і моя родина та „Мій родовід[26].

Цікавим є досвід проведення методу проектів, присвяченого проблемі родоводу, ми відмітили, що саме завдяки застосуванню цього методу в учнів виховуються такі якості, особливості характеру як повага і відданість батькам, сімї, родині, готовність до взаємодопомоги, шанування традицій, звичаїв свого народу, культивується усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ, формується високомовна культура.

Метод проектів - одна з педагогічних технологій, яка сприяє реалізації особистісно-орієнтованого підходу в патріотичному вихованні дітей, стимулює інтерес учнів до проблеми, дозволяє оволодівати їм необхідними знаннями і навиками для її вирішення, організовувати проектну діяльність щодо вирішення проблеми, а на виході - практичне застосування отриманих результатів. Суть цієї педагогічної технології, на думку С.Сисоєвої полягає у стимулюванні інтересу учнів до проблеми, оволодінні ними необхідними знаннями і навиками для її вирішення, організації проектної діяльності щодо вирішення проблеми, а на виході - практичне застосування отриманих результатів. Головним є те, що результат можна побачити, осмислити, відчути, застосувати в реальній практичній діяльності [31, с.120].

Так, у спеціалізованій експериментальній школі № 43 Соломянського району м. Києва був реалізований на практиці творчо-пошуковий, міжпредметний вид проекту з патріотичного виховання учнів „Я - дитина України в рамках нашого наукового дослідження.

Довготривалий проект, який тривав усі роки навчання дітей в початковій школі (з першого по четвертий клас) мав наступні підпроекти по класах: Перший клас - „Ми - маленькі українці. Його метою було ознайомлення шестирічок зі своєю Батьківщиною, рідним краєм, рідною мовою, залучення дітей до історії та культури українського народу, сприяння їхньому усвідомленню себе частинкою великого українського народу. Другий клас - „Книга - мій кращий друг. Основними формами роботи з дітьми були: екскурсії до музеїв, читання дитячої літератури, розповідь вчителя, участь в усних журналах до Дня української писемності та мови, конкурсах, виставках творчих робіт, зустрічі з відомими українськими дитячими поетами та письменниками тощо. У третьому класі підпроект мав назву - „Як тебе не любити, Києве мій!. У рамках цього підпроекту діти відвідували музей історії Києва, етнографічний музей під відкритим небом у селі Пірогово, знайомились зі своїми славетними земляками, які прославили рідне місто, Україну; брали участь у дитячих конкурсах поезії, пісні, художнього слова, виставках малюнків, присвячених темі підпроекту.

У спеціалізованій експериментальній школі № 43 Соломянського району м. Києва завдяки творчим зусиллям колективу вчителів початкових класів (чотири класи однієї паралелі - 6 вчителів та вихователів ГПД, близько 120 учнів 1-4-х класів) нами був реалізований на практиці творчо-пошуковий, міжпредметний вид проекту з патріотичного виховання учнів „Я - дитина України в рамках нашого наукового дослідження. Керівниками проекту були вчителі початкових класів Кметь Л.М., Шелег С.В., Костюченко Н.А.

Враховуючи вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, їхній потяг до ігрової діяльності з метою формування усіх компонентів патріотизму дітей даної вікової групи використовуються різні види ігор: історичні ігри-подорожі у часі, ігри-мандрівки, спортивні ігри-змагання, ігри-змагання, свята (наприклад, „Козацькі забави), ігри-драматизації „за змістом казок, навчальні ігри на уроках з виховним навантаженням патріотичного характеру тощо.

Це позитивно позначається на динаміці патріотичної вихованості учнів 1-4-х класів.

Патріотичне виховання школярів в сучасних умовах неможливе без застосування інтерактивних (дискусійних методів). Найбільш дієвими методами виховання тут є: 1) інтерактивні технології, зокрема, міні-диспути, мозковий штурм, обговорення по групам та метод проектів; 2) найбільш вдалими виявились проекти: „Я і моя родина, „Мій родовід, „Я - дитина України, „Пізнай Україну тощо[15].

Виховання патріотизму у школярів передбачає застосування великого арсеналу виховних форм і методів, які типологізуються за організаційною формою. Серед них слід назвати такі форми роботи як індивідуальна, групова, колективна, масова, самостійна, систематична, епізодична, домашня тощо.

Використовувані педагогами у виховній практиці індивідуальні форми роботи дозволяють краще пізнати особливості виховання патріотизму школярів, а також розкрити індивідуальність, здібності і нахили дітей. Як батьки, так і школярі в свою чергу можуть отримати кваліфіковану консультацію, пораду педагога з тих чи інших питань чи проблем, які їх турбують. Практика показала, що переваги цієї форми роботи полягають у тому, що вона дозволяє кожному учаснику виховного процесу поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, формувати досвід пізнавальної творчої і виховної діяльності[35].

Використання групових форм роботи дозволяє обєднати учнів за інтересами, активізувати процеси самоосвіти і самовиховання учнів, до яких відносяться всі види групової навчально-виховної діяльності учнів, наукових обєднань, гуртків, бесіди, диспутів тощо.

Важливою формою групової роботи по патріотичному вихованню школярів є політінформація[18].

Під час політінформації вчителі й вихователі в доступній формі розповідають про події, що відбуваються в нашій країні, про досягнення науки й техніки, медицини, сільськогосподарського виробництва. Особливе місце займають повідомлення про досягнення українського народу, в тому числі про людей свого міста, села, району. Назви можуть бути різні „Новини, „Події тижня, „Життя Батьківщини, „Вісті України.

Вся система інформування школярів має бути спрямована на виховання в них громадянського бачення світу, знання життя країни, формування політичної культури. Проводячи таку роботу, важливо формувати у дитини особисте ставлення до подій, хвилювання її за долю майбутніх поколінь, за долю співвітчизників.

Навчити школяра працювати з пресою, використовувати цей матеріал під час проведення політінформацій - завдання вчителів, вихователів, батьків.

Політінформацію рекомендуємо проводити у формі коротеньких повідомлень про основні події життя України та країн ближнього та дальнього зарубіжжя. Такі повідомлення можуть тривати не більше 5 - 20 хвилин.

Масові форми роботи використовувані педагогами бувають простими і комплексними. У простих - зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, диспути тощо), тоді як у комплексних масових формах за допомогою різноманітних засобів та методів, що визначили складну структуру заняття.

У залежності від обраних і використаних методів виховного впливу, форми роботи поділяються на: вербальні (інформування, лекції, конференції, круглі столи); практичні (екскурсії, олімпіади, конкурси, ігри); наочні (виставки, тематичні стенди, шкільні газети). Спосіб організації кожного виду діяльності потребує творчого підходу з боку педагога.

Ефективність довело також використання допоміжних форм навчальної роботи, а саме: навчальні екскурсії, домашні самостійні роботи, які доповнювали і урізноманітнювали позаурочну діяльність учнів.

Зокрема, екскурсії є важливим чинником у пробудженні інтересу в учнів до патріотичних цінностей, збагачують уявлення і знання про Україну, рідний край, сприяють розвитку пізнавальних інтересів учнів їх світогляду. Демонструючи певні зразки і даючи їм оцінку, дорослі впливають на емоційний стан учнів, формуючи у них вишуканий смак.

Взагалому необхідно відмітити широкий спектр практичних форм та методів, різноманітність заходів патріотичного виховання. Кращі, на мій погляд, зразки сценаріїв досвідчених шкільних педагогів наведено у Додатках.

Висновки до розділу ІІ:

1.Основними напрямками роботи педагогів при виборі форм та методів патріотичного виховання у сучасній школі слід вважати виховання:

поваги до Конституції держави та державної символіки;

політичної культури;

правосвідомості;

культури міжнаціонального спілкування;

усвідомлення загальнолюдських моральних цінностей;

поваги до національної ідеї, мови;

-національної свідомості та українського патріотизму

любові до Батьківщини, її історії та культурної спадщини.

. Основними формами патріотичного виховання школярів є:

інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, філософський стіл, відкрита кафедра, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, жива газета, створення книг, альманахів);

діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);

індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).

.Виховання патріотизму потребує врахування вікових особливостей шкрлярів.

.Педагоги повинні враховувати роль сімї та узгоджувати шкільне та сімейгне виховання.

.У патріотичному вихованні школярів накопиченозначний передовий педагогічний досвід.

ВИСНОВКИ

В усі часи кожна держава світу з моменту свого створення дбала про належний вишкіл підростаючого покоління своїх громадян, адже від його якості залежало її майбутнє. Набуття Україною статусу незалежної республіки поставило перед суспільством завдання створити ефективну систему національного виховання молоді, одним із головних напрямків якого є патріотичне виховання. Реалізація даного завдання з перших днів була ускладнена відмінністю регіональних підходів до трактування вітчизняної історії, мовного питання, національної ідеї, національною, релігійною та ідеологічною багатоманітністю населення нашої країни. Дуже швидко до цього додалися зростаюче загострення проблем соціально-економічного розвитку, різке майнове розшарування суспільства, знецінення моральних норм і цінностей, що почало активно сприяти формуванню патріотичного нігілізму та перебільшеного прояву націоналізму. Все це відбувається при могутньому наступі глобалізації, особливо небезпечному для України як держави, яка тільки стала на шлях незалежного розвитку.

З огляду на ці чинники цілком очевидною постає гостра проблема необхідності активізації патріотичного виховання учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів, метою якого має стати створення основи майбутньої громадянської позиції членів українського суспільства. Турботу щодо її вирішення проявили як владні інституції (відповідні нормативні та концептуальні документи Президента, Верховної Ради, уряду, міністерств), так і вітчизняні педагоги, громадські та літературні діячі (І.Бех, К.Чорна, О.Вишневський, В.Коваль, О.Тимошенко, М.Врублевська, О.Коркішко, М.Стельмахович, І.Дзюба, В.Раєвський, В.Вітовський та багато інших). З нашої педагогічної спадщини збереглися й не втратили актуальності погляди на цю проблему Г.Ващенка, І.Огієнка, К.Ушинського, В.Сухомлинського, І.Франка тощо, але, попри цей значний теоретичний багаж, бадьорі звіти заступників з виховної роботи про виконання заходів патріотичного виховання школярів, говорити про його дієвість на фоні системних проявів хамства, байдужості, соціального егоїзму, цинізму, невмотивованої агресивності й жорстокості, неповажного ставлення до права, державних і соціальних інститутів, масової трудової еміграції, корупції, продовження протистояння в оцінці вітчизняної історії та інших негативних явищ суспільного життя не доводиться.

Разом з тим, слід відзначити, що педагогами нашої країни поступово накопичується значний практичний педагогічний досвід патріотичного виховання. Ця робота ведеться на концептуальній основі українського патріотизму та національної ідеї.

Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є: інформаційно-масові ; діяльнісно-практичні; інтегративні; індивідуальні; наочні.

У процесі організації патріотичного виховання педагоги дотримуються таких принципів:

·національної спрямованості;

·гуманізації виховного процесу;

·самоактивності і саморегуляції;

·культуровідповідності;

·полікультурності;

·соціальної відповідності.

Вивчення передового досвіду кращих представників педагогічних колективів України дало змогу ознайомитись з формами та методами виховної роботи, збагатитись практичними методичними розробкамию

ЛІТЕРАТУРА

1.Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). - К.: Райдуга, 1994. - 112 с.

Концепція національно-патріотичного виховання молоді. Затверджено спільним наказом Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України та Міністерства освіти і науки України від 27 жовтня 2009 року, N 3754/981/538/49. //[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">2.Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. - К.: Либідь, 2003. Кн.1: Осо-бистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. - 280 с.

Бех І.Д Виховання особистості: Сходження до духовності / Іван Дмитрович Бех. - К.: Либідь, 2006. - 271 с.

Вишневський О. Ще раз про народження громадянина: національне і громадське у сучасному українському вихованні // Освіта. - 2002. - №8-9. - С.6-7.

Власова Н. Ф. Концептуальні ідеї патріотичного виховання в системі освіти./ Електронний збірник наукових праць Запорізької обласної академії післядипломної педагогічної освіти, Випуск №4: Загальна, педагогічна та вікова психологія. //[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">Каюков В. Школа виховання національної гідності // Освіта. - 1999. - №49-50. - С.4.

Кірішко Л. М. Патріотичне виховання учнівської молоді в умовах сучасного навчального закладу. // Методичний вісник. - Кіровоград : Видавництво обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського. - 2010. - № 46 - С. 270.

6.Киричок В. А. Інноваційні форми і методи патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності../ Матеріали Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Проблеми виховання патріотизму підростаючої особистості в умовах глобалізації».//[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">Киричок В. А. Сучасні форми і методи патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності. // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць./ Ін-т проблем виховання АПН України. - Кіровоград: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2010. - Вип. 14, кн. І. - С.134-145.

7.Кловак Г., Ткаченко В. Формування етнічної самосвідомості школярів - важлива проблема сучасної національної школи України // Учитель. - 2000. - №1-3. - С.38-40.

Коркішко О.Г., Саяпіна С.А. Політінформація як метод виховання патріотичних почуттів учнів загальноосвітньої школи..//[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">Кошіль М. Народне мистецтво - джерело національного виховання // Рідна школа. - 2000. - №6. - С.52-54.

Ляшко Л. Виховання патріотичних почуттів молодших школярів у творчій спадщині В. О. Сухомлинського // Школа першого ступеня: теорія і практика: Зб. наук. пр. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - Вип. 4. - С.204-218.

Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія: Метод. Посібник. - К.: ІСДО, 1995. - 160 с.

Марушій О. Шляхи активізації патріотичного виховання в школі // Рідна шк.- 2001.- № 5.- С. 22-24.

Матеріали ІІІ Міжнародної конференції з питань патріотичного виховання молоді(26-27 листопада)/Запоріжжя. Акцент,2010. - 250 с.

Патриотически-ориентированное образование: методология, теория, практика/Ф.К. Быков, А.Н. Вырщиков, М.Б. Кусмарцев и др./Под общ. Ред. А.К. Быкова, А.Н. Вырщикова. М. Роспатриоцентр; Волгоград:НП ИПД «Авторское перо», 2005.- 400с.

8.Пащенко Д. Патріотичне і національне виховання - складові становлення громадянина // Шлях освіти.- 2002.- № 1.- С. 9-14.

9.Пилипенко Л. Теоретичні основи патріотичного виховання в сучасному педагогічному процесі./ Матеріали Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Проблеми виховання патріотизму підростаючої особистості в умовах глобалізації».//[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">Пономаренко Л. Виховання громадянськості у молодших школярів // Початк. шк.- 2001.- № 3.- С. 17-20.

10.Поплужний В. Патріотичні почуття і їх формування у школярів // Вісн. Акад. пед. наук України.- 1993.- № 1.- С. 143-150.

Сердюк Ю. Л. Патріотичне виховання. /Сайт Сакскої загальноосвітньої школи I-III ст. №2.//[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">Додаток 1

Виховний захід

Тема: Конкурс Веселих і Кмітливих « Рідний край»

Автор розробки: Пилипенко Людмила Петрівна,

класний керівник 6-го класу Степанівської

загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Черкаської обл.[30]

Очікувані результати: виховувати в учнів любов до рідного краю, патріотизм, розуміння приналежності до свого роду та нації.

В самому центрі України, по обидва береги Дніпра простягайся наділені щедрою природою землі Черкащини, історія яких сягає глибини віків. Тут здавна жили люди, свідченням якого є датоване 20-15 тис. років до н.е. поселення мисливців на мамонтів у селі Межиріччі Канівського району. Майже 6 тис. років тому на території краю набула поширення трипільська культура - одне з найяскравіших явищ стародавньої історії. Черкаська область - квітучий край з багатою історією і самобутньою духовною культурою. Неповторним поєднанням сучасного і минулого, реальності і легенди є унікальні історичні пам'ятки на тлі чарівної природи.

Ось наприклад, одна з легенд цього краю: «Дніпро і Десна» «Дніпро і Десна - брат і сестра - були колись людьми. Як стали вони дорослими, батько та мати благословили їх у дорогу. Домовились брат і сестра вийти в ранці, полягали спати. Десна проспала, а Дніпро прокинувся на світанку, порозвертав гори, порозчищав гирла і помчав степами. Десна, розплющивши очі, побачила, що брата немає, і заповзялась його шукати. Пустила ворона наперед, а сама побігла слідком. Летить ворон, летить, коли наздоганяє Дніпро, щоразу кряче. Чуючи це, сестра повертає до брата, а той убік - і долі.

Багато разів Десна майже наздоганяла Дніпро, багато разів повертав він убік (тому він такий кручений). На ворона напав рябець, почали вони битися. Чи довго билися, чи ні - а Дніпро побіг до моря. Як почула про те сестра від ворона, гайнула вздовж братового шляху і злилася з ним. Тепер Десна несе свої води ліворуч, а Дніпро - праворуч. Де є острови і скелі там річки розходяться. В ясний день видно, де Дніпро, а де Десна: в Дніпрі вода синя, а в Десні жовтувата. Десна тече тихо, а Дніпро прудко.»

Учні об'єднуються у дві команди. Обирають капітана. Готують девіз і привітання.

1 Конкурс.« Привітання.»

.Конкурс. «Розминка». Відгадати загадки.

1. Із-за гаю, з-за діброви вийшли кралі чорноброві. Узяли водиці жбан, полили колгоспний лан. ( хмари )

Без рук, без ніг, а малювати вміє. ( мороз )

Коли нема мене - чекають,

Коли прийду - усі тікають, (дощ )

Біла скатертина увесь світ вкрила. ( сніг)

Гуде, реве, гілля ламає, пилюку піднімає, з ніг збиває. Чуєш його, та не бачиш, (вітер)

Надворі горою, а в хаті водою, (сніг )

Восени родюся, навесні вмираю, а узимку своїм тілом землю зігріваю, (сніг)

Ой за лісом, за пралісом коні ржуть, а додому не йдуть, (грім )

Всі його люблять, всі його чекають, а хто подивиться - кожен скривиться. (сонце)

Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає. ( сонце )

Стукотить, грюкотить, мов сто коней біжить, (грім )

Невидимий дух скинув з мене капелюх, (вітер )

Без рук, без олівця малює без кінця, (мороз )

Шумить, гуде і все горою йде. (вітер )

Летіла птиця по синьому небі, розпустила крила і сонце закрила, (хмара )

Гуляє в полі, та не кінь, літа на волі, та не птиця, (вітер ) * Послухайте ще одну легенду Черкащини.

«Легенда про Звенигору»

«У часи сивої давнини неспокійним було життя. Живеш собі й не знаєш, з якого боку біда прийде, звідкіль ворог посуне. Тож зібралися українські люди з усіх околиць, і почали думати й гадати, як захистити себе від несподіваних нападів ворога. Одні пропонували виставити на всіх кордонах потужну сторожу, інші вважали за краще обнести всю довколишню землю високою стіною. А був серед тих людей майстер-будівельник, вправний у своїй роботі й розумний у життєйських справах.

Послухайте мене, мужі-браття. Не вистачить нам сил ані для сторожової служби, ані для будування великої стіни. Кожен бо з нас має сіяти-орати, жити своїм ремеслом. Зробімо так: на найвищій горі збудуймо місто-фортецю, щоб видно було ворога здалеку й захищатися було легше. А у фортеці поставимо високу сторожову вежу, на якій вдень і вночі вартуватимуть охоронці.

Так і зробили. Побудували потужну твердиню, а коли охоронці бачили ворога - били на сполох у всі дзвони. І лунав дзвін понад полями та лісами, і попереджував він усіх добрих людей про небезпеку. Тому й прозвали фортецю на горі Звенигорою.

Багато десятиліть вдавалося місцевим жителям у такий спосіб рятуватися від злих ворогів. Ані турки, ані татари, ані інші загарбники не могли подолати захисників Звенигори. Пішла слава про твердиню на всю Україну. Вороги вже боялися підступати до неї.

Але один татарський хан, почувши про Звенигору, надумав для власної слави захопити фортецю. Зібрав він багатотисячне військо й пішов на штурм Звенигори. Ледве встигли українці поховатися за стінами твердині, як численне вороже військо, наче чорною попоною, вкрило собою все довкола.

Виходьте і здавайтесь на мою милість, - запропонував хан захисникам фортеці. -0 ви втратите свободу, ваші жінки і діти помруть у неволі, але всі залишаться живими.

Не було нам такої ганьби ніколи, й ніколи не буде! - годі відповіли звенигородці.

Тоді хан оголосив початок штурму. Мужньо стояли оборонці міста, та сили були дуже нерівні. Вже полягли воїни сильні, уже жінки до зброї взялися, а вороже військо не тільки не маліло, а навпаки множилося. Не змогли захисники дати відсіч ворогові... Тоді ті, хто ще був живий, звернулися до бога з молитвою й проханням порятувати їх від ганьби, не дати потрапити в неволю.

Палкі молитви захисників Звенигори були почуті, в усій окрузі почувся гуркіт: це гора розступилася й сховала під собою фортецю й усіх, хто в ній залишився. Так і пішли завойовники ні з чим; не здобувши, ані слави, ані полонених невільників...

Звенигора не загинула. Місцеві мешканці розповідають, що у час коли знову над краєм кружляють чорні ворони біди, з-під землі чується тривожний дзвін. І сьогодні прислухаються люди до гори. «Чи не чути з-під землі дзвін? Чи не загрожує бува небезпека»»

3.Конкурс «Знайди зайвого».

.Білка, вовк, корова, лисиця, ховрах.

.Курка, гуска, індик, лебідь, качка.

.Кріль, собака, свиня, кінь, хом'як.

.Синиця, горобець, жайворонок, іволга, курка.

.Береза, дуб, клен, черешня, акація, липа.

.Конвалія, підсніжник, жоржини, ряст, волошки.

.Пшениця, жито, овес, деревій, ячмінь.

.Калина, бузина, ожина, конюшина, ліщина.

4 Конкурс «Ромашка».

Капітани відривають по пелюстці із «Ромашки» і команди дають відповіді на питання, що записані на зворотній стороні пелюстки.

Що вивчає краєзнавство?

якими областями межує Черкащина?

Звідки походить назва села Степанівка?

Які форми рельєфу переважають у нашій місцевості?

Назвіть корисні копалини нашої області

Назвіть народні прикмети, що передбачають погоду

Які річки протікають на Черкащині ?

Найпоширеніші грунти Драбівщини

Назвіть рідкісні рослини нашого краю

Назвіть рідкісні тварини нашого краю

*До вашої уваги гарна древня легенда пов'язана з назвою струмка. Який омиває Тарасову гору з заходу - його називають Меланчиним потоком.

Коли у 13 ст. монгольський хан Батий ішов на Київ, він, розповідає легенда, переправився біля Княжої гори через Дніпро. На правому березі хан поділив своє військо: одна,більша, частина пішла на Київ, а друга - обложила руські міста Канів і Родень.

Коли канівські і роденські чоловіки полягли на полі бою, до зброї стали їхні сестри й дружини. За легендою, в бій їх повела вродлива й смілива юнка на ім'я Меланка. На смерть стояли жінки в борні з монгольським військом. Та сили були нерівними. Найдовше трималася красуня Меланка. Врешті й вона. Втративши сили, не змогла протистояти ворогові. На березі потоку, що омиває канівські кручі, випустила вона меча з закривавлених рук. Її іменем і назвали в народі той потік.

5. Конкурс «Розгадай ребуси»

Учасники розгадують ребуси про корисні копалини і назви річок.

6. Конкурс «10 Кроків.»

Учасник проходить 10 кроків і при цьому називає 10 назв рослин нашої місцевості.

*Напевно, немає на Черкащині такого місця, яке було б настільки пов'язане з різноманітними легендами і переказами, як уманська «Софіївка». Майже кожний куточок, кожна часточка парку має свою легенду.

Звісно, оповита переказами й та мить, коли красуня Софія, дружина Станіслава Щасного Потоцького, захотіла собі в подарунок парк-казку.

Кажуть, гуляла якось навесні графиня зі своїм чоловіком в уманському маєткові Потоцьких. Дійшовши ліском до річки Кам'янка, присіла красуня на бережку. - Хочу я гуляти у чарівному рукотворному місці такому, як луги Версаля, де мені доводилося бувати при дворі Людовика XVI, говорила дружина до безтями закоханому графові. -А ще хочу, щоб це місце нагадувало стародавню Елладу, адже я грекиня! І щоб краса і пишність цих місць була гідна моїх предків, візантійських імператорів!

Так це було чи ні, але Станіслав Потоцький взявся до справи. Для задоволення забаганки дружини він не пошкодував 15 мільйонів золотих, змусив до тяжкої праці своїх кріпаків.

Ще один переказ, не такий романтичний, твердить, що плоска кам'яна брила біля Нижнього паркового ставка називається каменем Смерті через те, що під час будівництва «Софіївки» вона зірвалася й накрила великий гурт кріпаків. Мовляв, їхні кості й нині лежать під нею..

7. Конкурс «Турнір.»

Змагаються два учасники біля географічної карти Черкаської області. Вони по черзі називають географічні об'єкти. Перемагає той, хто назве більше.

8. Конкурс «Ланцюжок»

З кожної команди беруть участь по 3-4 учасники. Вони стають в коло і по черзі називають географічні об'єкти нашої місцевості. Другий учасник до попередньої назви додає свою, третій повторює назви першого і другого і додає третю і т. д. Наприклад.

- учасник - Рось;

- Рось, Черкаси;

З- Рось, Черкаси, Степанівна;

Учасник, який не зможе повторити назви, або зіб'ється виходить з гри. Останній - переможець.

9. Конкурс « Домашнє завдання.»

Учасники повинні підготовити дома кросворди для суперників.

Над чигиринськими степами, над Тясмином здійнялася в небо висока кам'яна гора. На самій маківці гори з-під скелі б'є джерело. Світле, прозоре. Вода в ньому завжди прохолодна. Звідки воно взялося? Загадка природи. Поруч з джерелом - старовинний хрест - пам'ятник, на якому написано: « На пам'ять про воєводу Івана Ржевського, полковника Якова Коробку та інших православних і христолюбивих воїнів, що загинули в бою під час захисту Чигирина 1678 року від нападу 120000 турецько-татарської орди»

...У липні 1677 року з усіх боків оточило Чигирин стодвадцятитисячне військо турків і татар. Не хліба колосилися на березі Тясмину - то списи турецькі стирчали з ковили. Іржали коні. Важко гупали гармати. Кулі сипалися градом з турецьких рушниць. Ні вдень, ні вночі не стихала битва.

Минув тиждень. У фортеці є захисники, є порох, є харчі... але немає води. Захисники Чигирина почали помирати від спраги.

Тоді козаки вирішили видовбати в кам'яній скелі криницю. День за днем били скелю. Камінь іскрився, піддавався дуже важко.

Аж ось над фортецею з'явилася хмара. Сяйнула блискавиця - і вдарила в гору. Прокотилося відлуння, немов разом вдарили тисячі гармат. І сталося диво: тріснула, розкололася скеля - і звідти полилася прохолодна джерельна вода. Напоїли дітей козаки. Напоїли коней. Напилися й самі - сили відразу потроїлися. Кинулися козаки на військо Ібрагім-паші і розбили його. Минають віки, а джерело не висохло, не зміліло. В народі його називають громобоєм. І чигиринці вірять, що той, хто нап'ється з нього, здобуде особливу козацьку силу.

10 Конкурс «Реклама»

Команди готують дома рекламу туристичної фірми, рекламуючи природні та історичні куточки Черкащини.

Підсумок гри.

Додаток 2

Щоб у серці жило почуття Батьківщини

(З досвіду роботи педагогів області. Розробки виховних заходів)

Н.А.Андрусенко, вчитель початкових класів Петрівської загальноосвітньої школи І ступеня Петрівської районної ради

Величне свято Перемоги

(виховна година для учнів 3-4 класів)

Мета: ознайомити дітей з подіями Великої Вітчизняної війни, вчити робити самостійні висновки, спираючись на власні знання, розвивати вміння давати розгорнуті відповіді на запитання, будувати власну звязну розповідь, виховувати почуття пошани до учасників війни.

Обладнання: малюнки, які відображають щасливе життя в мирний час та зображають страхіття війни, виставка книг (повість П.Загребельного «Дума про невмирущого», збірка оповідань О.Довженка «Мати», збірка оповідань В.Кави «На те літо, після війни», роман Ю. Смолича «Вони не пройшли», збірка оповідань О.Копиленка «Допит», збірка оповідань Ю.Збанацького «З відрами вповні»), букети живих квітів.

Хід уроку

Класна дошка поділена на дві частини. На одній частині - яскраві кольорові малюнки з усміхненими дітьми, відображенням щасливого дитинства в мирний час, а на іншій - чорно-білі малюнки із зображенням страхіть війни, нещасних дітей та матерів.

I. Організаційний момент.. Актуалізація опорних знань.

1.Бесіда за малюнками.

Уважно розгляньте ці малюнки та висловіть свою думку: про що йтиме мова на сьогоднішньому уроці?

(Діти висловлюють думку)

.Продовження бесіди.

Звернімо увагу на ці яскраві малюнки. Мимоволі хочеться посміхатися цим дітям у відповідь. Чому їм так радісно?

(Тому, що вони ходять до школи; у них є тато і мама; вони можуть гратися іграшками, їсти смачні страви; вони живуть в чудових будинках; вони можуть про все мріяти і мрії їхні збуваються; ніщо не турбує їхній сон)

Що ми можемо сказати про дітей на чорно-білих малюнках? Чому вони плачуть?

(Ці діти залишились без даху над головою; дехто з них втратив батьків чи, можливо, загубився; вони голодні, налякані, бо от-от почнеться стрілянина; їм треба ховатися, вони мерзнуть, хворіють; на кожнім кроці чекає смерть)

III. Оголошення теми і мети уроку.

-Про страхіття війни ви дізнаєтеся з книг, які перед вами на виставці. Звичайно, ми їх прочитати не встигнемо, але з окремими уривками нас ознайомлять учні нашого класу.

Потім ми всі разом складемо розповідь за малюнком. І я думаю, що після вивчення такої теми, жодної байдужої дитини в класі не залишиться.

IV. Слухання уривків про війну.

1.Уривок з повісті П.Загребельного «Дума про невмирущого».

.Уривок з оповідання О.Довженка «Мати».

.Уривок з оповідання В. Кави «На те літо, після війни».

V. Слово вчителя.

- Як бачите, війна нікого не жаліє: ні татусів - бійців, ні матерів, ні дітей. Від неї не можна заховатися. Ми тільки слухаємо, а нам страшно. В цьому затишному світлому класі ми можемо лише поспівчувати тим, хто пережив війну. Бо скільки бійців не повернулося додому! А скільки сімей не дочекалися батьків, синів, дідів, матерів, сестер з фронту! Довгих чотири роки тривала війна з фашистами. Забрала більше двадцяти семи мільйонів життів! Давайте спробуємо хоч на мить уявити, якою була радість людей, коли скінчилася війна. Це сталося 9 травня 1945 року. Щасливий, незабутній, світлий день для колишніх фронтовиків. Це свято не затьмариться у віках. В цей день люди завжди нестимуть квіти на могили Невідомих солдатів. І нині через багато років після закінчення війни серця сповнені глибокою вдячністю до воїнів, які здобули перемогу.

VI. Складання розповіді за малюнком на с. 109, с. 261, питаннями і словником.

1. Словникова робота:

прочитування словосполучень «хоробрий воїн», «бойові завдання», «ордени і медалі», «бойові побратими».

робота над значенням словосполучень «бойові побратими», «ордени і медалі».

. Відповіді на запитання (з використанням малюнка та слів із словника)

Кого ми бачимо на малюнку? (На малюнку ми бачимо дідуся з онуком)

Як одягнений дідусь? (Дідусь у колишній військовій формі)

Чому в нього так багато орденів та медалей? (він був хоробрим воїном, виконував найскладніші бойові завдання)

Який настрій у дідуся? (Він радісний і схвильований)

Що показує дідусь Петро онуку? (Він показує пожовклі фотографії своїх бойових побратимів)

Яким голосом розповідає старий фронтовик про своїх друзів? (Він розповідає зі смутком, з болем у голосі)

Як діти ставляться до дідуся? (Вони його дуже люблять і поважають)

. Складання усної розповіді (2-3 учні)

. Вибір заголовка.

. Запис розповіді у зошит.

. Перевірка виконаного завдання.

Зразок складеної дітьми звязної розповіді за малюнком.

Сьогодні зранку дідусь Петро якийсь незвичайний. Він і радісний, і схвильований. Одягнув свій колишній військовий костюм. А на грудях багато орденів і медалей. Волосся на голові геть чисто посивіло.

Дідусь Петро бере альбом і показує онукам пожовклі фотографії своїх бойових побратимів. Він розповідає про них з болем і сумом у голосі. Старий боєць береже цей альбом.

Онуки люблять і поважають свого дідуся. Вони горді за нього. Раді, що дідусь дожив до цих щасливих мирних днів.

VII. Підсумкова бесіда.

- На жаль, не всі дожили до цих днів. Але наш народ памятає їх. В усіх куточках країни стоять памятники та обеліски полеглим бійцям, їхні імена навіки викарбувані на меморіальних дошках.

Бесіда після прочитаного.

Як ми з вами можемо віддати шану цим полеглим бійцям? (Ми покладемо квіти до могили полеглим бійцям у нашому селі і вшануємо пам'ять хвилиною мовчання)

Після уроків ми з вами так і зробимо. Підемо до памятника в парк і покладемо до його підніжжя квіти, принесені вами.

Щоб ми з вами побажали собі і всім людям? (Миру на землі)

Приклади:

. Нехай на світі всі народи

В добрі і злагоді живуть.(Д.Павличко)

. Хай небо над нами не хмариться,

Й ніхто на планеті не свариться. (О.Пархоменко)

. Ми за те, щоб мир був на землі

Для усіх дітей на цілім світі. (М.Познанська)

. Палко миру ми бажаємо між народами всіма. (Г.Бойко)

Так діти, ми проти війни, геть війну! (Вчитель знімає чорно-білі малюнки із дошки)